День джинсів (деніму) відзначають у світі 28 квітня. Нині важко уявити гардероб жінки або чоловіка без пари джинсів. Адже мода і стиль вдало поєднується з практичністю та зручністю.

Журналісти інформаційного агентства «Нова Доба» дізналися в черкащан, чи пам’ятають свої перші джинси та який фасон їх приваблює.

 

Актор Черкаського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка Павло Гончаров:

– Джинси ношу щоденно, бо це дуже зручний, універсальний та повсякденний одяг. У них не холодно й не спекотно, ще й улітку від комах добре захищають. У моєму гардеробі: класичні сині, потерті з багатьма кишенями, а також чорні, які за потреби можна одягти й під костюмний піджак.

Перші джинси ще в школі, наприкінці 80-х, місяцями канючив у батьків (були дуже дорогі). Треба було мати гарні оцінки, а також щоденно виконувати безліч прибирань у домі. Зрештою отримав. Мабуть, були індійські – вузькі та незручні, але модні. Далі придбав варьонки (які зараз нізащо би не одяг, та тоді були модні). Пізніше любив носити Wrangler й Levi Strauss.

Зараз найбільше подобаються звичайні та вільні фасони. А ще коли на брюках є купа накладних кишень для гаманця, телефону та дрібниць. Тоді влітку можна без рюкзака ходити. Рвані джинси не розумію, особливо коли влітку комарі або взимку на морозі. Та якщо десь улюблені штани репаються, то не зашиваю.

Із дитинства захоплювався вестернами. Любив ковбойський стиль: джинси та сорочку в клітинку. Тому цей елемент одягу для мене – символ свободи, Америки.

 

Художниця Тетяна Черевань:

– Я полюбляю носити вбрання з джинсової тканини. Зараз у моєму гардеробі є сині та білі комбінезони з цього матеріалу. У дитинстві мама подарувала японський джинсовий сарафан – це був мій улюблений одяг.

Також пригадую «варьонки» – виварені в білизні джинсові брюки. Але свого часу мені найбільше подобалися джинси в стилі хіпі – штани з високою талією та довгим розширеним донизу кроєм. Пізніше придбала класичну модель Marlboro. Варто зазначити, що їх практично неможливо зносити, адже потертість навпаки надають їм краси.

Минулоріч купила джинси-рванку, коли перебувала в Малайзії. Узагалі довго не визнавала цей різновид, але модель була доволі симпатична, а ціна – вигідна. Тож не втрималася та придбала їх.

Джинсова тканина – дуже стійка та якісна. У такому одязі класно працювати та бруднити його фарбою. Скоро я відмовлюся від фартухів та працюватиму лише в джинсовому комбінезоні, витираючи об нього руки.

 

Директор Черкаської обласної філармонії Юрій Федоряка:

– Мені джинси не подобаються. Я вважаю цей елемент одягу «робочим». Як на мене, ці брюки уособлюють робочий одяг будівельника. Тому в повсякденному житті надаю перевагу діловому та класичному стилю.

Пригадую, що перші джинси придбав у студентські роки, аби бути «як усі». Однак згодом зрозумів, що це не моє. Комічний випадок стався, коли я допомагав товаришу змінити колір джинсів, виварюючи їх у фарбнику. Друг полюбляв цей стиль одягу, однак тоді не мав можливості купити. Тож я  запропонував їх перефарбувати. У результаті товариш був змушений викинути брюки.

 

Очільниця благодійного фонду «Країна чудес», волонтерна Тетяна Кобець:

– Я не люблю носити джинси, бо поки що вони не підкреслюють мою фігуру так, як хотілося б. Інколи влітку можу одягти рвані, бо ця модель зручна.

Раніше подобалося їх носити. Найперші – джинси-кльош з блискітками – мені подарувала мама. Тоді ця модель була дуже популярною серед молоді. Тому одягала джинсові брюки навіть до школи. Зараз надаю перевагу діловому стилю. Тож повсякчас одягаю сукні та брючні костюми.

 

Краєзнавець, письменник, журналіст Борис Юхно:

– Мені подобається носити джинси, бо це зручний та практичний одяг. Перша пара болгарських джинсів у мене з’явилася близько 1984 року. Я тоді був у 8 класі. Тоді джинси капіталістичних країн, як їх тоді називали, були в дефіциті. Тому в місто привозили більше з Болгарії та В’єтнаму: зовні це наче й джинси, але всі розуміли, що там матеріал не 100% джинс, а значно м’якший. Крій такий, як і в класичних.

Ті штани я беріг і не тягав. У цей час взагалі джинси не носили щодня, це було для дискотек, вечорів відпочинку. Словом, хто в джинсах – той наймодніший. По телевізору – афганська війна, і хлопці тоді привозили джинси із середньої Азії. Це були фірмові американські, європейські, райфл, монтана. Завдяки брендам вони мінялися. У 80-ті Montana були модні, потім – Rifle, на ґудзиках.

Ціла культура була. Старшим хлопцям дуже заздрили, бо тоді це дивиною було. На заводі треба було відпрацювати близько місяця, а й то й більше, аби купити імпортні джинси. І то дістати по блату у «фарцовщиків».

Цінувалися ті, що затерті – їх навмисне натирали цеглою. Так робив і мій приятель – хотів, щоб його брюки нагадували джинси. Та не розрахував, що штани котонові, і за п’ять хвилин на литці з’явилася дірка. Тому нова пара псевдоджинс стала наймоднішою.

Якщо раніше джинси могли символізувати свободу, то сьогодні це –оптимальний варіант одягу. Досі людям було не зручно ходити в них до театру чи на концерти, а зараз з’явилася велика кількість комбінацій з усіма елементами гардеробу. Універсальна одіж, яка в повсякденному житті пасує до всього. Єдине – скільки пар і як часто їх доводиться носити. Колись намагався перерахувати, скільки в мене їх, то виявилося десь близько десятка: класичні сині (райфл) і завужені.

Зараз набагато ширший вибір. Раніше важко було придбати джинси потрібного розміру, завжди щось перешивалося в ательє. Була в Черкасах своя мода, як розширяти холоші: хтось діставав котон і міг шити в ательє джинси, які мали тридцять із гаком сантиметрів кльошу. За цим кроєм черкащан упізнавали скрізь. Знаю історію, коли в Ленінграді на екскурсії саме за цим молодіжним «паспортом» зустрілося дві групи черкащан із різних шкіл.

 

Керівниця БО «Благодійний фонд «Черкаси – чемпіони по-життю» Анжела Котова:

– Мені дуже подобається носити джинси, бо це зручний та стильний одяг. Найбільше запам’яталася пара, яку я отримала в шкільні роки. Тоді мама перебувала на заробітках в Італії і вислала справді круті брюки – джинси-кльош від коліна.

Мені до вподоби приталені моделі з високою посадкою, бо вони мають більш жіночний вигляд та гарно підкреслюють фігуру. Однак вільні також люблю одягати не менше.

Пригадую цікавий випадок, що стосується джинсів. Два роки тому я зупинилася біля представників патрульної поліції, які роздавали маски перехожим. Тоді на мені були дуже рвані джинси (це одна з найулюбленіших пар, бо вони дуже комфортні). Мене сфотографували з працівниками поліції і я оприлюднила світлину у Фейсбуці. Після цього мій вигляд активно почали обговорювати користувачі соцмережі, зокрема, писали гнівні коментарі: «Заший їх». Зоя Вовк намагалася коректно відповідати хейтерам. Аби знала, що мої джинси привернуть скільки уваги, то ще раз їх одягла б. Тож до цієї моделі ставлюся позитивно. Усе залежить від настрою: іноді мені хочеться вбратися в красиві приталені джинси з облягаючими штанинами, а подеколи у рвані.

Для мене джинси символізують відпочинок, бо на роботі я надаю перевагу діловому стилю. Хоча й зараз ці брюки можна компонувати з різними елементами гардеробу.

 

Спілкувалася Наталія Кузнєцова