Близько року балачок про неї чимало, власне – про сам будинок на вулиці Дмитра Байди Вишневецького, 2. Респект колегам “Нової Молоді Черкащини”: коли їнші вже святкують переможеньку, вони вперто доводять, що то таки зрадонька. Бо насправді “…у відповідних реєстрах на сайті Міністерства культури – пам’яток місцевого значення та пам’яток національного значення – за останній місяць не відбулося жодних змін, і там немає ані вказаного будинку, ані інших, безсумнівно цінних будівель Черкас, що легко перевірити”.
Тож попередня інфа з управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОДА про те, що Міністерством культури та інформаційної політики України “Житловий будинок пристава Табачникова (особняк Вацлава Кринського)” вже внесено як “об’єкт культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за видом пам’ятки архітектури місцевого значення” виявилася ефектним пуком в борошно.
Відтак, у статусі будинку нічого не змінилося і він все ще – просто старий будинок, цікавий хіба тим, що є характерним для міщанської забудови початку ХХ століття. Бачимо цей, і приблизно уявляємо собі увесь “житловий фонд” дореволюційних заможників середньої руки. Але все це обивательські сентименти, тож не аргумент для забудовника. А він, як відомо, на місці особняка збирається гнати висотку.
Все так, але є одне “але”…
РІШЕННЯМ ЧЕРКАСЬКОГО ОБЛВИКОНКОМУ ВІД 29.03.1991 РОКУ (№64) “ЗОНУ НАЙБІЛЬШОЇ КОНЦЕНТРАЦІЇ ПАМ’ЯТОК АРХЕОЛОГІЇ, ІСТОРІЇ, УНІКАЛЬНОГО РЕЛЬЄФУ ТА ПРИРОДНОГО ЛАНДШАФТУ, РОЗТАШОВАНУ В М.ЧЕРКАСИ, ОГОЛОШЕНО ЗАПОВІДНОЮ ТЕРИТОРІЄЮ “ЧЕРКАСЬКІ БЕРЕГОВІ СХИЛИ”.
Її межі з боку кромки знаходяться в зоні природно-ландшафтного і містобудівного впливу схилів – 250 метрів. Режим заповідної території ЧБС визначається Положенням про заповідну територію і полягає в дотриманні вимог суворої охорони природного ландшафту та розташованих в її межах пам’яток археології, природи, архітектури та історії й проведенні подальших досліджень.
ПРОЕКТУВАННЯ БУДЬ-ЯКИХ ОБ’ЄКТІВ, А ТАКОЖ ПРОВЕДЕННЯ БУДІВЕЛЬНИХ, ЗЕМЕЛЬНИХ ТА ІНШИХ РОБІТ НА ЗАПОВІДНІЙ ТЕРИТОРІЇ МОЖЕ ЗДІЙСНЮВАТИСЯ ЛИШЕ ЗА ПРОЕКТАМИ, ПОГОДЖЕНИМИ З ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ ОХОРОНИ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ ТА ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ ОХОРОНИ ПРИРОДИ, ДОПУСТИМА ВИСОТА РЯДОВОЇ ЗАБУДОВИ – 10 МЕТРІВ.
Довідково: Заповідна територія ЧБС складається з трьох частин, відмінних за особливостями ландшафту, насиченістю пам’ятками історії та археології, характером існуючої забудови.
Частина А – займає центральне положення між готелями “Дніпро” до узвозу Франка. Це найбільш цінна територія з режимом максимального збереження рельєфу та історичної забудови, відтворенням цінних втрачених історичних об’єктів та елементів ландшафту.
Частина Б – від узвозу Франка до дамби. В межах плато, крутосхилів та заплави зберігається загальний режим заповідної території ЧБС. Парк “Сосновий бір”, що входить до цієї частини заповідної території, охороняється як пам’ятка садово-паркового мстецтва.
Частина В – від узвозу між вищезгаданими готелем до річкового порту. Здійснюється загальний режим із збереженням виразних елементів рельєфу.
Очевидно, що будинок за адресою “вулиця Дмитра Байди Вишневецького, 2” знаходиться у першій, “найзаповіднішій” частині території, і цей факт міг би бути доволі неприємним для забудовника. Міг би, якби в Черкасах всі оті природо- архітектурні папери мали хоч якусь вагу.
Так, особняк Кринського поза переліком пам’яток архітектури. Таких за рішенням Облвиконкому від 19 квітня 1990 року у документі взагалі лише 8. Немає навіть колишньої жіночої гімназії – Палацу піонерів, нині ЦДЮТ. Немає й Першої музичної школи. Але у Миколи Сухового є рівно місяць, щоб вони там з’явилися, адже саме стільки часу відвів йому на виготовлення необхідних документів Олександр Скічко. Сумніваюся, але щиро вітаю: добре вже те, що голова ОДА почав ворушити папери, яких ніхто з його попередників й бачити не хотів, і взагалі волів не зв’язуватися з парафією Миколи Олександровича. Зрештою, чи не найголовніше: саме на цьому об’єкті, загалом-то й не надто великої історичної значущості, громадськість чи не вперше “показала зуби”, а тим самим поламала чиновникам-забудовникам всі хатки. Так, вони й далі роблять своє, але вже оглядаючись. І лише там, де розпочали раніше. Гадаю, в подальшому для них, а найбільше – для “Надії”, все буде складніше. Адже по цей бік барикад теж трохи набралися досвіду.
А що будинок? Для мене найцікавішим в його “біографії” стала раптова з’ява в помешканні Кринського пристава Табачникова. Власне, мабуть його привида, і далі скажу чому. Мало того, що від 1964 року і аж до кінця 1980-х фасад “прикрашала” меморіалка на честь перебування в будинку Тараса Шевченка у липні 1849 року (насправді він вимушено перебував у Черкасах десятьма роками пізніше), так тепер ще й царського служаку “увічнили”. А до речі: чи не з 1960-х ця байка, про пристава? Бо якщо Шевченко там “перебував”, тоді все логічно: мав же він кудись ходити “на відмітку”.
І все б нічого, але будинок юриста Вацлава Вікторовича Кринського датується 1907 роком. Давно вже не було на цьому світі Тараса Григоровича, а з 1892-го – й “собачої морди” Табачникова. У середині 1980-х місце перебування Шевченка в Черкасах з’ясували, а Табачников ще з радянських часів так і “залишився на старому місці”. Навіть попри те, що ніяк не міг там бувати в якості живого організму, що теж було давно відомо. От старою пам’яттю чиновники й тягають його грішну душу, не маючи часу на з’ясування таких дрібниць як роки життя.
Потім, потім… Агентство київського Земельного банку, з 1922-го – дитячий притулок, за німців – окупаційна установа, по війні і дуже довго – господарські володіння міліції, ще пізніше в короткому часі – бюро послуг, з незалежністю – конструкторське бюро, магазин-склад будматеріалів. То про сам будинок, стонадцять разів усередині перепланований. А від садиби взагалі нічого не лишилося…
