Анжеліка Музиченко: «Життя завжди дає підтвердження нашим переконанням»

Анжеліка Музиченко: «Життя завжди дає підтвердження нашим переконанням»

  Чому все так погано з гарантіями для молоді в працевлаштуванні та чи матиме вона варіанти працювати за фахом і самореалізуватися, окрім як іти на перон із валізою? Своїми думками та досвідом поділилася студентка Анжеліка Музиченко, раніше – журналістка телеканалу «ВІККА».

Чому саме журналістика?

 Із дитинства я мріяла стати психологом. Про журналістику взагалі навіть не думала. Я склала не те ЗНО і зірки так збіглися, що вступила на журналіста. Мама завжди говорила, що в мене правильно поставлений голос, непоганий тембр, присутня комунікабельність, чому б не спробувати себе в цьому. Чесно кажучи, я навіть не знала, як журналісти сумлінно працюють, збирають інформацію і що це настільки кропітка праця, доки сама не спробувала. Тому під час роботи всі рожеві стереотипи швидко розвіялися.

 

З якими проблемами ти зіштовхнулася при влаштуванні на першу роботу?

 Я прийшла на «UA: Суспільне» зі словами: «В мене багато амбіцій, я готова працювати навіть безкоштовно, але навчіть мене, будь ласка». Така розмова була в мене з продюсеркою. Вона подивилася на мої очі, які горіли бажанням працювати та вивчати цю справу і, на диво, погодилася. Єдиною проблемою була відсутність диплому, оскільки це державна установа, мене взяли на пів ставки, тому що кожна праця має бути оплачуваною. Перший час я заробляла копійки, що це і роботою не можна було назвати, але вони дали мені базу практичних навичок, які я успішно використовую й донині. Постійно порівнювала університетську теорію із реальною робочою практикою і, чесно, була шокована, тому що лише під час роботи тобі дійсно вказують на помилки, які хочеться самій вміти усувати. Спочатку я просто спостерігала за журналістами, а згодом і сама брала інтерв’ю. Все розвивалося швидко і вже через декілька місяців була в прямому ефірі. В мене був шок, одна справа коли очі до цього горіли, а тут вже й сама вся гориш цією справою.  Я відчувала постійну підтримку і, оскільки я людина, яку потрібно «не кнутом, а пряником», то мені дали цього «пряника», який дав більше енергії і мотивації. Пішла я звідти оскільки  було велике скорочення штабу і оскільки я ще студентка без диплому, не мала змогу працювати навіть на пів ставки.

 

Як швидко ти влаштувалася на іншу роботу? Чи була така ж проблема з наявністю вищої освіти?

Перерва між цим була трішки більше місяця. Я зрозуміла, що не хочу працювати деінде, а хочу саме за професією і головне – за покликанням. На той час ми з моїми одногрупниками завітали на канал «ВІККА» , кожен спробував себе в ролі ведучого, але то була не більше ніж екскурсія і я навіть подумати не могла, що там працюватиму, тому що вони відразу зазначили що наразі вакансій в них немає. Але мені пощастило і, знову ж таки, зірки так склалися, що журналістка пішла з каналу і на її місце одразу прийшла я. Не скажу, що це було легко, тому що спочатку треба було «достукатися» до редакторів, яким я писала в усі соцмережі і це не було дарма, мене помітили й оцінили мій ентузіазм. Спочатку були пробні сюжети, за кожен з яких я отримувала по 100 гривень , а вже згодом взяли на повну ставку журналіста.

 

Які навички ти здобула під час навчання в університеті, зважаючи на твій практичний досвід? І як ти вважаєш, які предмети потребували більш детального вивчення?

 Найперше, мабуть, те, що університет «привив» мені любов до цієї професії. Перші пів року першого курсу я кожного дня була наповнена натхненням щось писати, створювати, робити. Зрозуміла, що це не є односторонньою роботою, а швидше різнобічною, тому що ти маєш багато можливостей, як на написання текстів, створення радіопрограм, та навіть роботі на телебаченні. Із навичок – це комунікабельність, вміння «шукати підсніжники влітку», як каже завідувачка кафедри Тетяна Григорівна. Щодо предметів, які ми вчили, то навряд вони мені чимось допомогли одразу в роботі, тому що завдання керівництва одні, а вчили ми зовсім інше, багато теорії за книжками, які в сучасності вже не актуальні. Я вважаю, що це не зовсім правильно…

 

Твоя робота передбачає спілкування з людьми, в окремих із них непрості життєві обставини, що тобі допомагає знайти спільну мову з ними? Які виникають труднощі і як ти їх долаєш?

 Люди дуже різні і тут моє давнє бажання бути психологом стало в нагоді, тому що журналістика тісно переплітається із психологією. Взагалі не обов’язково в людини має щось трапитись чи вона має бути в горі, складно налаштовувати комунікацію будь з ким, тому що всі ми різні і не завжди налаштовані на спілкування. Як би то дивно не звучало, потрібно вміти говорити людині те, що вона бажає почути.

 

Як університет впливає на процес формування особистості?

 Викладачі в першу чергу навчили мене жорсткості характеру. Раніше я була дуже «м’якою» особистістю, інколи лінувалася. Якщо ти не будеш змушувати себе щось робити ти нічого не досягнеш. Потрібно стати і робити, вчитися постійно, дізнаватися щось нове, розвиватися всебічно.

 

Очікування і дійсність: як змінилося твоє ставлення до журналістського фаху з моменту, коли ти лише хотіла стати медійницею і зрештою працевлаштувалася в ЗМІ?

Чесно кажучи, моя думка стосовно цього не змінилася, вона лише підтвердилася. Зрозуміла, що журналістика є невдячною професією. Це ненормований графік, додаткової оплати ти не матимеш, якщо зйомка ввечері чи рано вранці. Офіціант здебільшого заробляє  так само, або подекуди більше. Будь-який сюжет який ти подаси, з дотриманням журналістських стандартів або без них, знайдуться люди, які все одно «захейтять» створений журналістський продукт. Не розумію чому, але, наприклад, паблікам в Instagram довіряють куди більше.  Не зважаючи на те, що мінусів подекуди більше, спрацьовує парадокс ти настільки збагачуєшся емоціями та новою інформацією після крутої зйомки, що потім ще довгий час ходиш «заряджена» позитивом.

 

Яке твоє життєве кредо? Та чим воно допомагає тобі в роботі?

 «Життя завжди дає підтвердження нашим переконанням», фраза яку я використовую скрізь. Думки матеріалізуються. Я реалістка, і це мені допомагає.

 

Що ти порадиш молоді при працевлаштуванні?

Ніколи не потрібно йти на роботу заради зарплатні. Зарплата це наркотик, який не дає розвиватися мрії. Потрібно постійно щось пробувати, не сидіти на місці і впевнено йти до своєї мети, не зважаючи на перешкоди.

 

Спілкувалася Анна Мамай

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x