Анжела Котова: «Мрію, щоб у добі було 48 годин»

Анжела Котова: «Мрію, щоб у добі було 48 годин»

Пані Анжела – активна громадська діячка, очільниця благодійного фонду «Черкаси – чемпіони по життю», людина з відкритою душею. Сама себе, однак, публічною особою не вважає, насамперед – жінкою й мамою. Про благодійну діяльність, принципи у вихованні сина й джерела енергії Анжела Котова розповіла в інтерв’ю «Новій Добі» в межах проєкту «Розмова в Residence».

– Пані Анжело, зараз він чи не найбільше з вашим ім’ям асоціюється проєкт для дітей з інвалідністю «Так, я можу», що ви реалізовуєте з «Чемпіонами по життю». Чим він особливий і які результати?

– Це дещо більше, ніж просто проєкт. Ось уже понад три місяці діти з інклюзивної групи тренуються на базі МСК «Дніпро». А цієї суботи – вперше на відкритому полі, як справжні футболісти, ще й у крутій спортивній формі! Я дуже втішена, що на це тренування просто неба зібралося багато людей.

Зараз уже добре видно результат спільної роботи: діти дружні між собою, мають свою маленьку команду й розуміють один одного. При цьому вони завжди слухають тренера. Богдан Кулинич – це золота людина з великим серцем і витримкою, хоч сам іще молодий. Часом я дивуюся його силі волі, але ж він спортсмен – у ньому ця витримка, певно, закладена. Через це я теж хочу, щоб моя дитина займалася спортом.

Скільки на сьогодні вже займається дітей і як, на вашу думку, буде надалі?

– На сьогодні – 35 дітей. Звісно, попереду літо, і діти будуть роз’їжджатися, але після відкритого тренування, однозначно, вихованців побільшає. Приміром, нещодавно зі мною сконтактувала викладачка спеціалізованого класу 8-ї школи в Черкасах – батьки хочуть, щоб їхні діти у нас тренувалися.

Я дуже радію цьому, адже батьки розуміють, що це допоможе дітям більше між собою спілкуватися. Коли випадає нагода, мій син Міша грає разом із «чемпіонами по життю». Мене це дуже тішить, адже всі діти мають однакову можливість займатися спортом, однаково радіти.

Ви усвідомлюєте, що цим проєктом робите велику справу?

– Ні. Якщо чесно, останнім часом мені часто кажуть, що я «розумниця». Я не сприймаю цього, бо не зовсім розумію, в чому розумниця? Для мене це нормальне, а не надзвичайне явище.

Те саме я бачу і в поведінці свіпзасновників нашого фонду. Для Богдана це нормально: він узяв у поміч свою сестру, яка також займалася професійним спортом. Юрій Гончаров – то взагалі золота людина, яка постійно на позитиві. Коли треба щось – він не спатиме й думатиме, де можна взяти, не посоромиться до когось звернутися за допомогою. Він людяний, горить цією справою. Хоче, щоб дітям було якнайкраще.

Але ми з цього не робимо щось надприродне, не показуємо – «ось які ми…» Бо це нормально, так і має бути: кожна людина має робити щось добре і приносити у цей світ щось позитивне.

Але не кожен на це здатен…

– А я хочу вірити, що кожен!

– Рік тому, у розпал пандемії, ви долучилися до ініціативи “Допоможи ближньому”. Чому ви взялися за це?

– Це було спонтанно. Нас – п’ятеро співзасновників. Ідею подав Роман Діскант – людина, яка в моєму житті доволі багато значить, від якої я черпаю життєвий досвід. Відтоді ми заснували фонд і почали збирати гроші й продукти харчування для малозабезпечених і багатодітних сімей, пенсіонерів. Тоді ж якраз запровадили карнтин, усе зачинене, тож було непросто. Але вдалося забезпечити постійні гарячі обіди: самі готували, самі розвозили. Загалом же все вдалося завдяки тому, що люди відгукувались. Коли втягуєшся в таку діяльність, бачиш, що ти робиш щось добре і в тебе це виходить, тобі відгукуються люди – то це несе більше позитиву, і тоді не шкода ніякої енергії.

Звідки ще черпаєте енергію, крім як від вдячних людей?

– Енергію мені дарує моя сім’я – батьки і син. У сина взагалі якась надзвичайна енергетика: він ніколи не скаржиться, що йому погано, навіть коли щось станеться. Часом він і мудріший, ніж я. Якщо я якось і крикну на нього, Міша скаже: «Ма, ну що сталося?» Наче думає: викричись, тобі, мабуть, треба – то покричи.

От дивлюся на сина й захоплююсь: скільки в ньому тієї доброти! При цьому доволі серйозний – зовсім як дорослий, з усвідомленим поглядом. Гляну на нього – і маю заряд енергії. Здається, могла б і не спати. Особливо, якщо знаю, що це заради сина. Та загалом усе в нашому житті заради дітей, бо ж це наше продовження. Можеш не спати, робити, жити цим, аби тільки був результат.

Є якісь особисті критерії у вихованні?

– Важлива річ, яку я усвідомила, уже коли син почав дорослішати, – це потреба постійно розмовляти. Ми говоримо 24/7, і немає такої теми, яку я б відмовлялася з ним обговорити. Нехай це навіть комп’ютерні ігри, які я відверто ненавиджу, – усе ж розумію, що це дань сьогоденню, і коли просто заборонити дитині, вона все одно знайде до цього доступ або матиме дитячий комплекс.

Так, я завжди пояснюю сину, що час, проведений за комп’ютером, він міг би витратити краще, геть на інший розвиток. Це поступово впливає на нього, часом він відкладає планшет. Головне – Міша не ховається, завжди прислухається, у нас із ним відкриті стосунки. Якщо він попросить не їхати кудись, бо дуже скучає за мною – я не поїду. Якби попросив зараз побути поряд – я би забрала його зі школи. У цьому немає нічого поганого. Є й інший бік: син просить залишити його на групі продовженого дня, щоб повчити уроки, мовляв – так удома не витрачатимемо на домашні завдання наш спільний час.

– Чого ніколи не дозволили б дитині?

– Мабуть, немає такого табу. Якщо син захоче – пробуватиме і робитиме все, ким би він не захотів бути. Зараз, щоправда, він хоче бути то президентом, то ветеринаром… Думаю, усе треба спробувати. Головне – про все говорити і доносити дитині, наскільки їй це потрібно. Якщо потрібно – то можливо все.

Тобто, все ж виходить, що Анжела Котова насамперед мама, уже на другому місці – благодійниця і, певно, що лідерка. А як би ви самі себе схарактеризували?

– Так, насамперед жінка і мама. Коли зараз до мене звертаються “дівчино”, трохи ніяково – бо я себе вже позиціоную як жінку. І відчуваю себе жінкою – молода, гарна, доволі активна, але все–таки жінка. Бо вже маю певний досвід, певну мудрість, уже не так зі мною легко, як із дівчатами.

Щодо лідераки – то, певно, для тих хто поряд зі мною, так і є. Адже ці люди в мене вірять. Багато хто підтримує мої ідеї і довіряє мені. Я розумію, що це свідчить про лідерство, але я себе такою не відчуваю. Певною мірою сильною – так, але не лідером.

– Сьогодні ви – успішна діячка. Чи маєте якісь поради молодим дівчатам, які починають свої кроки в кар’єрі?

Коли йдеться про те, щоб зробити себе успішною – тут немає гендерної проблеми, як на мене. Так, я теж колись була іншою – не такою успішною, не такою досвідченою, усе вирішує час і оточення. Поряд зі мною завжди є добрі люди, які зі мною діляться, дають щирі поради, а не засуджують. Дай Боже, щоб так було й надалі.

Важливо, щоб у кожного був такий життєвий наставник, думки якого можна прислухатися. І жінка це чи чоловік – байдуже, головне – аби було в кого перебирати досвід, вчитися кращих рис і вчинків, щоб було кого наслідувати. Бо сьогодні ми живемо в такому світі, де все змінюється, інформація геть різна. Немає якихось заборон, як раніше, чимало спокус, але треба пам’ятати, що людські якості – найцінніші. І коли говорити про пораду дівчатам, то важливо не втратити свою людяність, а разом із нею – жіночність.

Які тяжкі моменти у житті були і як вдалося їх здолати?

– А що таке тяжкі моменти? Для мене таких немає. Хіба втрата близьких людей, бо все інше можна пережити й забути. Знаєте, коли сталося щось таке, чого не можеш виправити, – просто прийми це й відпусти. Живи далі, усміхайся, не згадуй узагалі про ті погані ситуації, бо вони тягнутимуть тебе донизу. Але от коли в тебе забирають близьку людину – у мене таке, на жаль, було, – тут уже нічого не зробиш. І не забудеш, бо час не лікує.

У сучасних реаліях треба відгороджувати себе від негативу й концентруватися на позитиві – і тоді ти «світишся». А якщо гризтимеш себе – перестанеш випромінювати це світло й тепло. Тому й кажу, якщо було щось погане – забудь і йди далі.

Як ви реагуєте на хейтерів і їхню критику?

– Часом мені кажуть, що я сином хвастаюсь. Я на це кажу: син – то моя гордість, моє життя! Він майже завжди зі мною. І якщо я роблю селфі, а Міша поряд – то я його не ховатиму. Якщо я пишаюся тим, що мій син уміє у свої роки – то я хочу, щоб це бачили. Крім того, і він отримає від цього задоволення.

Насправі критику я сприймаю доволі позитивно. Мені запам’ятався нещодавній коментар під дописом однієї з відомих людей нашого міста: «Слухай критику тільки тих людей, думку яких поважаєш». У цих словах уся суть. Так, ти не завжди матимеш рацію і не завжди вчинятимеш правильно, тому критика – це нормально. Але ж є і такі, яким просто нудно, – і до цього треба із розумінням ставитися. Коли мені такі люди трапляються, я кажу: «Вибачте, у мене є своя думка».

Які найближчі плани чи мрії хотілося б реалізувати?

– Моя мрія – мати змогу нести добро. Тому що насправді багато рутинних справ і речей відбирають наш час. Нам не вистачає себе, аби комунікувати з іншими, більше робити і більше встигати. От я мрію, щоб у добі було 48 годин.

У найближчих планах – розвиватися, навчатися, створювати своє, найкраще, допомагати людям. Знаєте, є люди зневірені, і коли їм відмовили один, другий раз – вони перестають вірити у будь–що. А потім бачать тебе: активну й адекватну, яка нічого не хоче від тебе, просто допомогла, поговорила – і люди самі оживають, вірять, що не все втрачено. Так, негативу, на жаль, у житті доволі багато, але коли бачиш очі вдячних людей – хочеться спішити жити.

Маємо ідеї спільних проєктів із нашими дітками найближчим часом. Я йду назустріч таким ініціативам, бо це круто – об’єднувати дітей і робити їхнє життя цікавішим.

Чи було таке, що люди самі просили у вас допомоги?

– Мені більше пропонують допомогу, аніж просять. У мене є друзі, які можуть просто подзвонити й запитати, що мені треба. Це просто небайдужі підприємці, які кажуть: ми бачимо, що ви робите, бачимо, куди це йде, ми вам довіряємо… Самі пропонують підтримку, та й коли сама звертаюся – ніколи не відмовляють.

Спілкувалася Тетяна Очеретяна

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x