Філософ-гуманіст Микола Іщенко сягнув високих літ і визнання

Філософ-гуманіст Микола Іщенко сягнув високих літ і визнання

Сенс має лише життя, прожите заради інших.

А. Ейнштейн

До славної когорти заслужених працівників освіти України належить і відомий науковець, професор Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, наш земляк Микола Павлович Іщенко, який цими днями відзначає своє 75-річчя. Його украй насичений добротворними справами життєвий шлях є хрестоматійним прикладом для підростаючого покоління в тому сенсі, яких життєвих висот може досягти проста за походженням людина завдяки ненастанній праці та безмежній відданості справі, якій служить…

Cходження

Майбутній професор філософії прийшов у цей світ під завісу травня непростого, першого повоєнного року. Його малою батьківщиною стало село Верхня Згар, що на Драбівщині, де в місцевому саду велася значна селекційно-дослідницька робота під орудою досвідченого садівника, діда нашого героя, Омеляна Йосиповича Ждана, який підтримував зв’язки із самим І. В. Мічуріним!

Зростав Коля разом із братиком і сестричкою в родині службовців, де панував культ праці, освіченості й селянських чеснот. Його батько Павло Михайлович – кадровий офіцер-орденоносець, комбат-артилерист, пройшов усіма пекельними колами фронтів Другої світової, усім смертям назло вцілів після полону навіть у штрафбаті. А берегиня родини, мама Антоніна Омелянівна, медпрацівник за фахом, виховувала своїх дітей на засадах доброти, милосердя й любові до України.

Здобувати загальну освіту йому випало в місцевій восьмирічці, Золотоніській школі №4 та Драбівській №2, останню закінчив у 1965 р. У Золотоніському сільгосптехніку мі (нині – ветеринарної медицини), де навчався разом із майбутнім Героєм України М. Васильченком, отримав диплом ветфельдшера й певний час працював за фахом у селі Шевченковому, куди його направили як кращого випускника.

Після військової служби в ракетних військах стратегічного призначення цілком очікувано для рідних і близьких подався на філософський факультет Київського національного університету ім. Т. Шевченка. У столиці зустрів Микола й свою долю: закохався в донеччанку Тамару, котра тоді проходила стажування в Інституті кібернетики ім. Глушкова. Згодом побралися, й главі молодої родини довелося поєднувати навчання з вечірніми підробітками тяжкою працею вантажника.

Як одного з кращих випускників провідного вишу України, М. Іщенка направили на викладацьку роботу до Донецького політехнічного інституту. Не забарився й захист ним дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук: ця подія сталася в січні 1977 року. Той рік був пов’язаний іще з одним знаковим і омріяним поворотом у долі молодого вченого: він був запрошений викладачем до Черкаського педагогічного інституту й завдяки цьому й повернувся на рідну Черкащину. Відтоді жодного іншого запису в трудовій книжці Миколи Павловича вже не було, самовідданій праці в цьому провідному виші Шевченкового краю він віддав понад чотири десятиліття!

Невпинно йти вперед!

Не зупинятися на досягнутому – таким було й залишається життєве кредо нашого іменитого земляка. У 1990 р. він у Москві впродовж майже 5-годинної процедури і творчих дискусій успішно захистив докторську дисертацію з маловивченого й перспективного тематичного напряму –ювентології, обґрунтувавши оригінальну концепцію соціального становлення молоді та особистості. З плином часу новаторські ідеї М. Іщенка здобули визнання і її широко впроваджували в соціальну й педагогічну практику. Саме за результатами досліджень черкаського науковця було прийнято відповідний Закон України, котрий залищається чинним і донині. Черговим визнанням наукових успіхів стало присудження Миколі Павловичу через 2 роки після захисту дисертації вченого звання професора. Принагідно зауважимо, що на той час у місті Черкаси налічувалося всього 5 інститутських докторів-професорів.

За понад піввіку науково-педагогічної діяльності яких тільки навчальних курсів не довелося викладати Миколі Павловичу! У пам’яті його вдячних студентів назавжди вкарбувалися Іщенкові лекції із філософії, культурології, політології, державного управління, філософії науки, публічного управління і адміністрування та ін. Доконечно щира й напрочуд емоційна манера викладання, високий науковий рівень, щонайтісніший зв’язок теорії із життям, вимогливість і людяність – це, мабуть, лише частинка портрета Іщенка-викладача.

Багатий життєвий досвід і талант педагога органічно доповнюється неабияким організаторським хистом. Він знадобився М. П. Іщенку, аби протягом понад 20 років очолювати роботу провідних кафедр університету, започаткувати в університеті підготовку магістрів державної служби. А ще під науковим керівництвом і за його сприяння захищено півтора десятка кандидатських дисертацій.

Гідний наслідування й творчий доробок ученого, що наразі становить понад 300 опублікованих праць. Принагідно підкреслимо, що серед них три десятки окремих видань: солідних монографій, підручників, посібників, енциклопедій, довідників тощо. Особливо пишається черкаський професор своїми фундаментальними фоліантами «Соціально-політична енциклопедія», «Людина у Всесвіті і світовій цивілізації», «Філософія науки», «Політологія» та ін. Додамо до цього, що М. Іщенко взяв участь у роботі щонайменше 100 наукових форумів різного рівня (у багатьох із них – як організатор).

Професор М. Іщенко започаткував і очолив роботу власної наукової школи: філософії гуманізму й демократії. Свідченням загальнонаціонального визнання успіхів цього авторського творчого об’єднання стало включення школи до переліку наукових об’єктів, які становлять національне надбання України.

Щедротні водогони

Робочий день професора-гуманіста ущент заповнений різноманітними справами, бо він іще й входить до редколегій солідних періодичних видань, Систематично друкувався на сторінках республіканської та обласної періодики, виступав у теле- і радіоефірі й завдяки цьому в 2010 р. здобув членство в Національній спілці журналістів України.

М. Іщенко завжди у вирі громадського життя. Так, у роки горбачовської «перебудови» він активно працював у робочих групах при Верховній Раді СРСР з питань помилування дисидентів та при Раді Міністрів СРСР – з проблем соціально-економічних реформ. Незмінно керуючись власним життєвим кредо «робити добро людям», Микола Павлович залучив значні муніципальні та спонсорські кошти, що дало змогу в його рідному селі Верхня Згар заасфальтувати вулиці, збудувати водогін та викопати ставок.

Самовідданість М. П. Іщенка на освітньо-науковій та громадянській ниві дістала загальноукраїнське визнання. Переконливим свідченням цього стало його обрання академіком відразу двох престижних українських академій: політичних наук та національного прогресу України. Поцінований професор і високою державною нагородою: в 2008 р. йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України». А вже ж відзнак відомчого та регіонального рівня — то й не злічити!

Микола Іщенко – глава дружної родини, і годі й шукати більшого щастя, аніж жити з коханою й вірною дружиною та повторити себе справами земними у своїх дітях. Стежкою батька-філософа пішли донька Аліна, син Олег (доцент ЧДТУ) та онук Михайло.

Незважаючи на немолоді вже літа, професор вражає бадьорістю й оптимізмом, добродійно-активною життєвою позицією. Практично все своє життя дружив з фізичною культурою і спортом. Свого часу досяг непоганих результатів у спринтерському та стаєрському бігу, плаванні, здобув перший спортивний розряд. Захоплюється відомий достойник й інтелектуальним видом спорту – шахами, тут він має кваліфікацію кандидата в майстри спорту.

А нещодавно, якраз під свій ювілей, Микола Павлович створив Кодекс честі патріотів України, який містить мудрі істини, стверджує принципи демократії й людинолюбства і яскраво віддзеркалює послідовно патріотичну позицію професора-гуманіста. Це філософське одкровення вміщено у його навчальному посібнику «Патріот України в системі цінностей філософії гуманізму і демократії», який щойно побачив світ.

Отаким багатогранним і змістовно насиченим є життя нашого відомого сучасника, подвижника Духу Миколи Павловича Іщенка. Тож з роси йому й води, многії й благії літа служіння Україні й рідному краю!

Григорій Голиш, директор наукової бібліотеки ім. М. Максимовича

Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, доцент

Кодекс честі патріотів України

Бути патріотом України – це любити вірно Батьківщину,

любити й захищати людей, українців, землю рідну,

життя, єдність, гідність, незалежність і свободу,

та самовіддано служити Українському народу.

 

Бути патріотом України – це в усі часи означає,

що треба всім, хто в Україні постійно проживає,

все згідно з об’єктивними законами еволюції робити,

завжди Конституцію України шанувати, боронити,

на об’єктивних позиціях миру непорушно стояти,

вершин філософії гуманізму і демократії досягати.

 

Філософія навчає активно, дружно й мирно захищати

права людей – свої потреби, відносини задовольняти

вдома, в Україні: мирно, вільно жити і творити,

закону соціального становлення молоді активно сприяти,

Добру, розуму, істині навчатись і навчати,

якісно відпочивати, лікуватись та лікувати.

 

Філософія учить невтомно працювати, господарювати

й самостійно гуманно і демократично управляти,

чесно все заробляти, купувати й продавати,

для свого народу всі свої багатства в Україні зберігати

та в ній у розбудову держави інвестувати,

а також себе самих, Європу і весь Світ поважати…

 

Мусимо всім українським світом разом боротися-дбати,

щоб чужинцям наші землі, ліси, води…не віддати,

нашу волю і батьківську хату «інопланетянам» не продати.

Єднайтеся всі патріоти, сподіваного раю не ждіть,

землю рідну й святу волю самі мужньо захистіть!

 

Робіть все, щоб розквітала Україна, її сила й могутність,

для всіх панували в ній рівність, щастя і свобода,

закон, єдність, честь, любов і справедливість,

щоб народ її вдома вічно жив мирно, заможно

та розквітала наука, культура наша й рідна мова!

Микола Іщенко, професор

 

Реклама

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x