За що люблю футбольні матчі глобального рівня, то це за шквал пристрастей, який вирує навколо них. За ту колосальну кількість раптових переходів від «Слава!» до «Ганьба!» і навпаки, яка навіть не снилася політикам із їхніми мітингами. О, скільки тестостерону і адреналіну викидається в повітря під час баталій за трибунами стадіонів! Скільки емоцій розплескується увсебіч вулицями і площами міст та містечок! Які дивовижні заклики лунають від різномастних компаній в кольорових шарфиках і без них! Це ж просто «Вау»!
Та не це найсмачніше в футболі. Найбільше в такі моменти мене радують різноманітні… ем, як би це культурно сказати… медійні платформи, що дають можливість фанатично налаштованим громадянам висловити свою думку. Громадсько-індивідуальну так би мовити. Від написів на парканах в стилі «Суддю – на мило!» до татухи з символом улюбленої команди на лобі, грудях, кулаці чи ще десь. Та найпрекрасніше з цим справляються соцмережі. В дні футбольних баталій стрічка стає просто жееееесть.
Інколи здається, що єдине, чого не вистачає справжнім футболістам, – це уміння ретельно збирати поради, заклики і зауваження так енергійно висловлювані людьми, які точно знають, як потрібно грати, щоб перемогти. Сила слова диванних експертів! О, яка ж ти могутня і непереможна. Коли гортаєш стрічку хоча б у тому ж фейсбуці, то виникає враження, що єдині, хто не знає, як грати в футбол – це одинадцять кривоногих лузерів, що повзають по полю, як столітня баба по пішохідному переходу. Ні, ну правда! Хлопці в формі зі словами «Слава Україні! Героям слава!», ви чого? Та просто почитайте, що вам пишуть знаючі люди, які мають колосальний досвід перегляду футбольних матчів у себе вдома на дивані! Ну, їм же видніше! Ні, реально!
Втім, ніде правди діти, є категорія вболівальників ще страшніше за тих диванних експертів, які грали в футбол в часи, коли ходили без штанів. Це спеціалісти, яких герцог принц де Марсільяк, більш відомий як Франсуа де Лярошфуко, називав найнестерпнішими дурнями. В довільному перекладі його знаменита максима, що радувала придворну аристократію Франції ще в XVII столітті, звучить якось так: «Найнестерпнішими дурнями є ті, котрі не до кінця позбавлені розуму». Ой, не дай же вам Боже натрапити в дні футбольних матчів на людину, яка в тисяча дев’ятсот ковирнадцятому році брала участь у вікопомному матчі «Голохвастівка VS Забрьохівка» в межах Олімпійського тижня західного кутка Перетятівського району. Ой, порве вона ваші вуха, як Тузик куфайку. На дрантячко порве…
Якщо більш-менш серйозно, то як журналіста мене завжди щиро дивує, коли людина, яка професійно розбирається лише в тому, як, наприклад, зробити дугу на аргоновій сварці, може з піною біля рота доводити, що для перемоги коронавірусу треба просто всім жувати подорожник. Більше того, вона не просто переконана в цьому, а готова мало не кулаками вбивати в голови всім навколишнім свою «експертну» думку. До речі, уточню, щоб не побили, я не проти зварників, я проти того, щоб вони нав’язували мені свої методи лікування. Ну, або ділилися реально діючою стратегією перемоги футбольної команди на міжнародних змаганнях.
Я не експерт. Навіть не вболівальник. Ну, не цікавлюсь я футболом. А ще не збираю моделі літачків і не розвожу коропів у домашньому ставку. Так склалося по життю. Маю інші вподобання. Але моєї відсутності будь-яких знань в цьому аспекті цілком вистачає, щоб зрозуміти, що справа, в яку вкладаються такі колосальні кошти, до якої прикута така величезна увага всього світу, просто не може робитися аби-як. І якщо команда зіграла так, а не інакше, то на те були свої підстави і причини, переважна більшість із яких залишиться за кадром. Все що залишається вболівальникам – радіти за свою команду, клуб, країну. Або разом з ними розділити біль поразки, щиро вірячи, що в тих умовах, в яких вони були, вони зробили все, що могли, щоб отримати той результат, який є. І вже стоп`ятсот відсотків, аби замість котрогось із професійних легіонерів, які присвятили грі все своє життя, по полю чибиряв я, то результат би був в рази гірший. Думаю, аби кожен з тих, хто засмічує соцмережі своїми експертними думками, перш ніж тицькати пальцями по клавіатурі, прокрутив би в голові оці кілька речень, то навколофутбольного спаму було трохи менше.
