Спокій. Скільки живу на світі, стільки й намагаюся спіймати суть цього поняття. На перший погляд може здатися, що його природа передбачає повну відсутність руху як такого. Навіть фізика нас в цьому переконує. Пам’ятаєте? Якщо тіло перебуває в стані спокою, то значить, що на нього не діють ніякі сили, або їхня дія урівноважена, внаслідок чого і швидкість, і прискорення будуть дорівнювати нулю.
Ну, то тіло. Та ще й фізичне. А з душею то воно трохи не так. Уявіть собі ситуацію, коли вам десь в радіусі двадцяти (якщо не по паспорту, то по стану і настрою) і ви лежите собі на пісочку на узбережжі якогось із тепленьких морьків світу. Лежите, значить такі собі всі задоволені, засмагаєте, красоти і здоров’ячка набуваєте. І раптом… Раптом ви чітко усвідомлюєте, що поки ви тут ніжетеся на бережку, ваш потенційний коханий може запросто підпасти під чари вашої потенційної найкращої подруги (най би її скажена трясця лупнула, якщо тільки посміє подумати в той бік). Ну, і що? Ви в стані спокою? Ага! Щас! Вже хоч назад біжи!
Або уявімо зворотну ситуацію. Вмостилися ви зручненько на дні свого латаного-перелатаного надувного човника. Замоталися в полинялого, але все ще водонепроникного (ну майже) плаща. Висунули з нього мокрого носа і вудку та й гойдаєтеся на хвилях. Вгору – вниз. Вгору – вниз. Вас підкидає як хом’яка на пожежному батуті. Мокрий вітер раз-по-раз обсипає краплями і смикає за все, що хоч трохи визирає з човна. І де тут спокій? Всередині вас. Десь там, під поверхнею вашої душі, сяють райдуги, танцюють зірки і ситі єдинороги ловлять свій дзен, назавжди застиглі в позі лотоса.
То що ж є той спокій? Добро в нім якеє, запитав би Сковорода. Тільки, звісно, не той, котрий завжди думає про нас, а наш, український, той якого так і не вдалося спіймати. Мені здається, що відповісти можна одним словом. І це – баланс.
Один з моїх улюблених моментів у «Зоряних війнах», загубився в кількох останніх сценах першого Епізода. Пам’ятаєте? (Ну, звісно, кому є що пам’ятати) Під час заключної битви лицаря джедай Квай Гон Джина і ситха Дарта Мола вони потрапляють по різні боки силового поля. Поле з’являється на кілька митей, а потім зникає. Я люблю той момент, де воно на кілька секунд розділяє бійців. В цей момент ситх метається безцільно луплячи мечем по полю, а джедай вимикає меч, опускається на коліна і поринає в медитацію. Він не витрачає енергію на гнів і агресію. Він відпочиває. Він абсолютно спокійний і задоволений. Саме зараз? На відстані леза меча від скаженого монстра, який хоче його знищити? Казка? …Кажуть, ідеї для фантастичної саги Лукас черпав у кодексах японських самураїв. Кажуть, у моменти найпалкішого бою ці воїни були абсолютно спокійні і не відчували жодних негативних емоцій до ворога. І навіть трішки його любили. А вбивство? Ну, просто така робота. Просто частинка життєвої п’єси. А меч в руках чи кінь, який скаче галопом під тобою – просто невеличка декорація до цієї вистави.
На щастя, не всім з нас доводиться щодня розмахувати катаною чи світловим мечем. А от зустрічатися з найрізноманітнішими ситуаціями, що зовсім не схожі на засмагання на пляжику, – постійно. І що робити? Чекати, коли вони завершаться, щоб нарешті мати можливість повернути собі спокій? Можна. Тільки ефективність такого відпочинку навряд чи буде високою, бо моментів, коли жодна муха навколо тебе не сміє дзижчати, в житті – як жаба наквакала. Тому, якщо хочеш завжди відпочивати – стань самураєм. В кожній життєвій ситуації, в будь-який момент життя, можна побачити всередині себе ситих єдинорожків у позі лотоса. Отих, що всередині рибалки. Якщо навчитися ловити кайф від відчуття тих сил, що спрямовуються на збалансування твого життя. Якщо зосередитись на пошуку не просто позитиву, а позитивних можливостей для використання того, що маєш тут і зараз. Якщо вдасться вкрасти цей дзен у райдужних єдинорогів, то стане зрозуміло, що в цьому світі просто не існує речей, які могли б позбавити нас стану спокою і постійної радості від відкриттів та пригод, що даровані кожному з нас на життєвому шляху.
