14 серпня у Красенівці на Чорнобаївщині відбудеться двічі ювілейний турнір пам’яті Івана Піддубного. По-перше, самому Іванові Максимовичу цьогоріч виповнюється 150, по-друге – 30 років святу. Давно не бував…
…Середина серпня 2016 року. Невдовзі у Красенівці стартує черговий турнір пам’яті Івана Піддубного, тож готуюся. Програмку вже передали, спасибі. Тааак… Ні, у греко-римській мені робити нічого. То батько мій, “полутяж”, у призах міста й області колись ходив. Не дарма ж з того краю родом, з Чорнобаївщини. Як розібратися – всі Юхни з колишньої Полтавщини: як не самі, то їхні діди-прадіди.
А я, може, побігаю у міні-футбольному турнірі “Смажений кабанчик”. Раптом не візьмуть у вищу лігу, тоді на “Курку з майонезом” у першій. Звісно, якщо станом на 16.00 матиму на те здоров’я та до цього вже відпрацюю відрядження.
Спасибі Петрові Григоровичу Душейку, добре діло започаткував ще… Ой, скільки ж то років турніру Піддубного? Мабуть, як і самій Незалежності. А до речі! Є точні відомості про те, що насправді він – ровесник області. Ще у травні 1954-го, а потім і у вересні, на лузі неподалік старої козацької могили за околицею Красенівки, відбулися перші неофіційні змагання сільських борців Черкащини. Ближче до кінця 1950-х – вже за участі в них силачів Київської та Полтавської областей. До того часу “чемпіонат Піддубного” перебрався з пасовиська у сільські клуби Красенівки та Комінтерна. Молодецькі силові вправи-забави стали цілком офіційним заходом.
Тож “чемпіона чемпіонів” у нас вшановують давно й заслужено. Та мало кому відомо, що якби існував неофіційний п’єдестал силачів кінця ХІХ – початку ХХ століття, то друга і третя сходинки на ньому також були б нашими!
До речі, за мірками теперішніх атлетів-бодібілдерів, Іван Максимович не міг похизуватися колосальною антропометрією. Зріст – 184 см, вага – 116 кг, об’єм грудей – 134 см, біцепс – 44 см, шия – 50 см, стегно – 68 см. Але не слід забувати, що ці параметри набувалися лише працею на килимі та зі снарядами, без будь-яких “чудодійних препаратів”, і кожен м’яз атлета залишався еластичним і пружним до самого найменшого волокна. Інакше – не поборешся, не переможеш. І вправа “шпагат” для Піддубного залишалася звичою навіть у поважному борцівському віці.
Так ось, “усього лише” 184 сантиметри зросту. А ось хто увійшов в історію як справжній велетень, так це Василь Дзюба з Тарнави, що на Монастирищині. Народився він 1899 року. До пори-часу ріс собі нормально, але у 16 літ погнало його зі страшною силою. Нічого доброго в тому не було, очевидний гіпофізний збій, а може ще який, та невдовзі Василь став першим гігантом на всю імперію. Коли Дзюба почав виступати у цирку, а такої участі не минув жоден тогочасний силач, у прес-кліше зазначалося: зріст – 236 см, вага – 195 кг. Та це сталося пізніше, а у своєму селі до добродушного гіганта звикли як до цілком природнього явища. Відтак і використовували його “природньо”. Задля забави він охоче запрягався в плуга, переносив стовбури дерев та все таке інше. Допомагаючи комусь на підсобних роботах, грошей не брав, але просив, щоб “вечеря була”. І знаєте яка? Зо два десятки смажених яєць, дві паляниці та пара глеків молока.
У 1924 році сам Котовський, теж далеко не слабак, випадково (утім – навряд випадково, вочевидь запримітивши здалеку) натрапив на Дзюбу та влаштував його на службу в міліцію. У справах наш герой вирушив до Києва, і ось там уперше відвідав цирк. На манежі якраз виступав борець. Чи то справді француз, чи як тоді практикувалося – іноземцем він став вже у цирку. Одним словом, вкладав він на лопатки здорованів із зали запросто. Василь довго дивився на ту забаву й таки вийшов на манеж. Та позаяк не був обізнаним із правилами боротьби, просто взяв суперника за шию і ногу й закинув в оркестр.
Відтоді 15 років наш земляк присвятив арені. Із гастролями об’їздив всю країну, вже було готувався до турне Європою, та завадила війна. У Тарнаві й зараз живуть нащадки нащого богатиря, у Монастирищенському краєзнавчому музеї є особисті речі Дзюби, фотографії. Тож – жодного перебільшення, часто притаманного народним оповідкам, коли йдеться про гігантів. Каракулева шапка 64-го розміру, обручка діаметром 3,5 см. Утім, якщо поїздка у ті краї поки що поза вашими планами, можете знайти в інтернеті художній фільм 1937 року “Острів скарбів”. Величезний пірат у епізоді – ото і є наш Василь Дзюба.
Смілянський залізничник Тимофій Медведєв, 1882 року народження, колосальних “габаритів” не мав. Але за роки роботи на станції Бобринська і вантажником, і в майстернях, так зміцнів силою, що задля забави чи на спір запросто робив жим лежачи парою вагонних коліс.
І знову – цирк. Цирк “Кісо”, а в ньому група атлетів із самим Піддубним за головного. Іван Максимович у прямому розумінні “викликає на килим”, Медвєдєв виходить, і звісно ж – програє. Але після сутички Піддубний уважно міряє парубка поглядом і промовляє – “як не заперечуєш, то я прийду до тебе сьогодні в гості”.
Та зустріч круто повергула життя Тимохи-Ведмедя: він потрапив у команду Піддубного. Вже 1913-го його назвуть одним із найсильніших борців Європи, що засвідчено у тодішніх спецвиданнях “Сила” і “Геркулес”. На відміну від Дзюби, якому було відміряно усього 46, Тимофій Михайлович дожив до глибокої старості. Після атлетичної кар’єри повернувся у професію, працював у локомотивному депо, але й у поважному віці ні-ні, та й дозволяв собі “фокуси”. Міг зрушити з місця вагон чи на плечах віднести на склад зразу три мішки цементу. Помер він 1967-го і похований на старому цвинтарі, що на вулиці Комунарській, – може тепер інакше називається, – у Смілі.
Та не перевелись ще богатирі на землі Черкаській! Хто не знає імен Володимира Іваненка чи Віктора Юрченка. Але не в образу їм, а загалом-то – усім чоловікам, буде сказано: у сучасності найвищого силового титулу удостоїлась наша дівчина. У 2012 році Таїсію Гедзун із Шабастівки Монастирищенського району було офіційно визнано найсильнішою дівчиною планети. Сталося це на Першому Чемпіонаті світу з богатирського багатоборства у Шотландії. Там, зокрема, в одній із вправ вона несла дві “авоськи” по 90 кг кожна. От в чому-чому, а тут з нашими дівчатами нема кому тягатися. “Сила традицій”: хоч лантухи з картоплею, хоч чоловіка з корчми…
На фото – пам’ятник Іванові Піддубному у Чорнобаї радянських часів. Ну що сказати, Микола ІІ міг би радіти. Втім, авторське правило “я так бачу” вічне. А ось 1870-й як рік народження – помилка конкретна. Іван Максимович народився 8 жовтня (26 верестня ст. ст.) 1871 року.
