Об’єктами добровільного декларування можуть бути активи фізичної особи, які належать їй на праві власності і знаходяться (зареєстровані, перебувають в обігу, є на обліку тощо) на території України або за її межами станом на дату подання одноразової (спеціальної) добровільної декларації. Серед таких активів:

 

валютні цінності, тобто банківські матери,

національна валюта (гривня) і іноземна валюта,

права грошової вимоги,

нерухоме майно (земельні ділянки, об’єкти житлової і нежитлової нерухомості),

об’єкти незавершеного будівництва,

рухоме майно, у тому числі транспортні засоби та інше цінне рухоме майно,

предмети мистецтва та антикваріату,

дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння, ювелірні вироби тощо,

частки (паї) у майні юридичних осіб, інші корпоративні права, майнові права на об’єкти інтелектуальної власності, цінні папери та/або фінансові інструменти.

 

Але не всі ці активи потрібно декларувати. Слід враховувати їх вартість або обсяги. Зокрема, не потрібно декларувати:

одну або декілька квартир, сукупна площа яких не більше 120 кв. м.;

житлові будинки, сукупна площа яких в межах 240 кв. м.;

нежитлові будинки некомерційного призначення, площею не більше 60 кв. м.;

земельні ділянки, площею в межах норми безоплатної передачі (наприклад, площа присадибної ділянки у селах не більше 0,25 га, в селищах не більше 0,15 га, а в містах не більше 0.10 га);

один легковий автомобіль з середньою ринковою вартістю не більше 400 тис. грн, або з робочим об’ємом циліндру двигуна не менш як 3000 куб. см.;

грошові кошти в межах 400 тис. грн.

 

Тобто навіть без добровільного декларування вказані обсяги активів та майна фізичної особи вважаються такими, що придбані за рахунок коштів, з яких сплачено податки та збори.