Букет талантів Парасковії Степенькіної

Дата: 8-03-2017, 20:04

Букет талантів Парасковії Степенькіної
Парасковії Яківні Степенькіній випало народитися 8 березня. Можливо, саме тому, що день для жінок святковий, доля обдарувала її букетом талантів. Змалку дівчинка була здібною до навчання, хотіла стати вчителькою – і стала студенткою Корсунь-Шевченківського педучилища. А через чотири роки відмінницю навчання і природженого лідера серед ровесників направили працювати з молоддю. В училищі несподівано відкрився і творчий талант дівчини – чистий голос на дві октави, тому їй дехто і сцену всерйоз пророчив.

Однак, доля повертала по-своєму. Робота з людьми спонукала ґрунтовно вивчати суспільні науки – і Паша блискуче закінчила філософський факультет Київського державного університету. Цікавилась наукою глибоко, брала участь у наукових конференціях, вивчала праці сучасних філософів, всерйоз подумувала про аспірантуру. Їй «світила» кар’єра науковця чи керівника навчального закладу. Але знову в плани втрутилась доля.

У 1981 році вона одержала призначення в музей історії Корсунь-Шевченківської битви на посаду вченого секретаря. Мабуть, саме в цей переломний момент Парасковія Яківна усвідомила, в чому її справжнє покликання. З головою поринула у цікаву, захопливу і таку потрібну тисячам людей роботу. Слава «Другого Сталінграду» приводила до Корсуня-Шевченківського тисячі екскурсантів і сотні учасників славетної воєнної операції Другої світової війни. Всі ці люди бачили самовідданість і патріотизм музейного колективу, який багато років вивчав і збирав живі матеріали про Корсунь-Шевченківську битву, підтримував зв’язки і зі славетними полководцями, і простими солдатами.

Парасковія Яківна вирізнялась професійністю і лідерськими якостями. Невдовзі вона стає заступником директора з наукової роботи, а в 1987 році її призначили директором музею. Не сказати, що ноша на жіночі плечі випала легка, адже перед цим кілька чоловіків добровільно відмовились від посади. Чого вартими були (і залишаються, до речі) звичайні господарські клопоти: палацовому ансамблю князів Лопухіних-Демидових вже третє століття і природно, що споруди вимагають вміння і коштів, щоб підтримувати їх у належному стані. А якраз із коштами постійно проблеми: відомо, як «щедро» фінансується культура. Проте директор вміє і пороги чиновників оббивати, і переконувати їх, і не відступати, доки свого не доб’ється.

З ініціативи Парасковії Яківни на базі музею історії Корсунь-Шевченківської битви у 1994 році створено державний історико-культурний заповідник, який об’єднав усі музейні об’єкти Корсунь-Шевченківщини: музеї битви, історичний, художню галерею, літературно-меморіальний І. С. Нечуя-Левицького у Стеблеві, Кирила Стеценка у Квітках. Це дало поштовх до нового рівня історико-краєзнавчої роботи. «Музейна робота має бути живою, творчою, цікавою людям», – так часто обґрунтовує свої ідеї директор заповідника. «Життя триває, стрімко міняється – і ми маємо це враховувати. Війна повинна залишитися тільки у стінах музеїв». І для цього стає ініціа­тором та безпосереднім виконавцем повної реекспозиції музеїв історії Корсунь-Шевченківської битви й історичного. Вслід за подіями Революції гідності у центральній залі палацу відкрита і постійно доповнюється виставка «Україна понад усе» на матеріалах місцевих учасників Майдану та АТО.

Заповідник став центром зв’язків із творчою інтелігенцією Корсунь-Шевченківщини та всієї України: у художній галереї влаштовують персональні і колективні виставки художників, а центральна зала палацу, концертна за природою, не раз приймала професійних та самодіяльних артистів з концертами патріотичної, народної, класичної пісні і музики.

Історія від захоплення переросла у професію і, як вона іноді жартує, єдину на все життя любов Парасковії Яківни. Вона захистила дисертацію, кандидат історичних наук. Усвідомлюючи значення друкованого слова у збереженні історії, Парасковія Яківна започаткувала ще один важливий напрям роботи заповідника – видання історико-краєзнавчої літератури. З 1994 року виходить «Корсунський часопис» – щорічний збірник наукових досліджень працівників заповідника. Далі задумали і розпочали створення й видання фундаментальних праць. У 2003 році з’явився двотомний «Малий енциклопедичний словник Корсунщини». За ним краєзнавці дістали такі розкішні подарунки, як книги «Корсунь староденний», «Село Квітки і квітчани: сторінки людської пам’яті». В усіх цих виданнях співавтором є Парасковія Степенькіна, а до 200-річчя Т. Шевченка вона видала власну книгу «Корсунські дороги Шевченка» – ґрунтовне і цікаве дослідження про важливі сторінки життя Кобзаря. У роботі зараз книга про історію забудови палацового ансамблю Лопухіних-Демидових – її з нетерпінням чекають численні цінителі історії краю.

Три десятиліття на посаді керівника витримати (і втриматись!) може тільки дійсно талановита і професійна людина. Про здобутки і заслуги Парасковії Степенькіної промовисто скажуть її державні нагороди: звання заслуженого працівника культури, ордени Княгині Ольги третього та другого ступенів.

Наприкінці минулого року Парасковія Яківна виграла непростий конкурс на посаду директора заповідника. Має контракт з обласною радою на 5 років і розлогі плани, сформовані разом із колективом, яким вона усі ці роки управляє чесно і справедливо, а люди цінують за це і вірять у неї. У цих планах – відкрити широкому загалу невідомі раніше музейні знахідки, факти з життя видатних земляків, влаштувати цікаві акції, щоб привернути до вивчення історії рідного краю якнайбільше людей.

Найголовніший же задум і мрія директора – отримати таки державні кошти для реставрації всіх об’єктів палацового ансамблю, щоб зберегти його унікальну красу для нащадків.

Людмила Моренко

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода