Постаті Черкащини: Юрій Іллєнко. До 30-річчя Незалежності України

Постаті Черкащини: Юрій Іллєнко. До 30-річчя Незалежності України

У межах проєкту до 30-річчя Незалежності України розповідаємо про українського кінорежисера, оператора та сценариста Юрія Іллєнка. Уродженець Черкас – автор всесвітньо відомих стрічок, серед яких низка фільмів, попри постійні заборони, стала актом відродження слави українського духу.

За 48 років роботи в кіно рівно половину Юрій Іллєнко був безробітний як кінематографіст. Усупереч цьому примудрився стати лауреатом Державної премії імені Т. Шевченка, Народним артистом України, академіком АМУ, професором кафедри кінорежисури і кінодраматургії, Почесним доктором Міжнародної кадрової академії.

Юрій народився в Черкасах 1936 року. З початком Другої світової, тікаючи від війни, з мамою й двома братами опинився в Сибіру. На Батьківщину повернувся 1944-го.

За два роки сім’я переїздить до Москви, де Юрій закінчив операторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії.

Його дипломна робота 1960 року «Прощавайте, голуби» стала першим в історії інституту повнометражним фільмом. Ця стрічка принесла Юрієві нагороди на світових кінофестивалях у Парижі й Локарно – за операторську роботу.

За три роки його запросили до студії імені Довженка зняти фільм «Тіні забутих предків» разом із Сергієм Параджановим. Ця стрічка – не лише лауреат більше як сотні міжнародних кінофестивалів, але збудник української ідеї.

Юрій Іллєнко із Сергієм Параджановим

У режисурі Юрій Іллєнко дебютував стрічкою «Криниця для спраглих» за сценарієм Івана Драча про винищення українського села. Фільм заборонили постановою ЦК КПУ на 22 роки.

Фільм «Вечір на Івана Купала» (1969) мав потрапити на Венеціанський кінофестиваль, однак так само був під забороною влади.

«Білий птах з чорною ознакою» 1971 року заборонили як «найбільш шкідливий фільм для молоді». У стрічці вперше в історії головним героєм був воїн УПА. Кіно тріумфально виборює Гран-прі на Московському міжнародному фестивалі, але опиняється в опалі на довгі роки.

Стрічка вирізняється українським національним колоритом, видовищністю, мальовничістю, поетичною піднесеністю. «Білого птаха» можна було побачити в Токіо, Монреалі, Нью-Йорку, Парижі, Тегерані – лише не в Україні.

Згодом у житті Юрія Іллєнка – дворічна еміграція в Югославію, де він зняв фільм «Жівіо заінат» («Живу наперекір усьому»). Стрічка здобула «Срібну арену» на фестивалі в Пулі і приз за найкращу чоловічу роль. В Україні на екрани кіно не допустили.

Двічі Юрій Ілієнко отримує запрошення і контракти з Голлівуду.

«Про перший контракт дізнався з «Голосу Америки», де почув дослівно таке: «КДБ повідомило, що ніде не може знайти Іллєнка, щоб передати йому пропозиції Голлівуду, бо він постійно знімає фільми десь у горах». Сильно сміявся. Другий контракт передав мені чорногорський продюсер Чедо Вулевич у порту Бар і провів мене на паром, що йшов в італійський порт Барі. Я зійшов з нього, бо знав, що коли рушу в Голлівуд, моїх двох братів у Києві – Вадима і Михайла, теж кінематографістів, відправлять туди, куди й Стуса», – розповідав Іллєнко.

Кінострічку «Мріяти і жити» за сценарієм Івана Миколайчука і Юрія Іллєнка 42 рази зупиняли у виробництві на різних стадіях. Для режисера постійні заборони закінчилися першим інфарктом на худраді студії Довженка.

Юрій Іллєнко був одним із представників українського поетичного кіно. Після політики утисків цього жанру він перебирається до Москви і на «Мосфільмі» починає знімати фільм про Катерину Білокур «Очі землі». Проєкт перевели на студію Довженка й на вимогу партії ліквідували.

У різні роки були заборонені майже всі проєкти Іллєнка на стадії сценарію. Серед них трилогія про Київську Русь – «Князь Ігор», «Володимир Красне Сонечко», «Ярослав Мудрий», а також екранізація «Лісової пісні» Лесі Українки. Був заборонений навіть сценарій фільму для дітей, комедії про ліквідацію бандитами Запорізької Січі.

Усього Юрій Іллєнко написав 42 сценарії, але лише сім із них стали фільмами.

У роки незалежності Юрій Іллєнко створив незалежну кіностудію «Фест-Земля», де вперше в Україні зняв фільм недержавним коштом. Фінансування знаходить у Канаді, США та Швеції. У його основу було покладено зеківські оповідання Сергія Параджанова «Лебедине озеро. Зона». Цей фільм запросили на Каннський фестиваль, де він виборов два призи. В українському прокаті стрічки не було. Пізніше одна з російських телекомпаній придбала його з ексклюзивними правами показу і навіки поклала на полицю.

Наступні десять років Юрій Іллєнко був безробітний як кінематографіст. За цей час створив сценарій про друге пришестя Христа «Агн» і написав монографію «Парадигма кіно» – перший в Україні підручник з кінорежисури.

Організував три персональні виставки своїх мальовничих і графічних творів, зняв проєкт «Молитва за гетьмана Мазепу», до якого йшов близько третини свого життя. Фільм заборонили транслювати в Росії. В Україні теж зняли з кінопоказів, не допустили на телебачення й не випустили на відео. Так само не вдалося продати стрічку за кордон, хоч і було багато пропозицій. Після цього Юрій Іллєнко зробив заяву для преси: «Я йду з кіно, бо з цією бандитською владою не хочу мати справи».

Помер 15 червня 2010 року в селищі Прохорівка на Черкащині.

Могила Юрія Іллєнка

 

Використані світлини – із вільного доступу

 

Читайте також: Постаті Черкащини: Василь Захарченко. До 30-річчя Незалежності України

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x