Записки розумного на святі сильних

Записки розумного на святі сильних

Не повірите, але за стільки років у журналістиці якось не довелося побувати на Святі богатирської сили. Ну, не зійшлися якось зорі. А тут – оппа. Сідаєш, кажуть в неділю ранесенько в машину і гайда. Скажу чесно… мені вже тоді не сподобалося слово “ранесенько”, але я навіть не здогадувався наскільки воно мені не сподобалося…

Будильник заверещав о п’ятій ранку. О шостій, обережненько хрускаючи в дверях ключем, помитий-побритий-зібраний-запакований я вже вибрався з дому. Потім була обіцяна машина, дрімання під муркотіння мотора і ось… чудове село, поряд з назвою якого люб’язно встановлений дерев’яний вказівничок  «На свято». Спасибі (ще мабуть) панським будівельникам за кам’янку. Поки дострибали останні кілометри по селу – сон як вітром здуло. І не лише в мене. Бо знайти місце для паркування вдалося не відразу. О восьмій ранку в Красенівці навколо місця проведення заходів вже на повну вирувало життя. Розставлялися намети, варилася каша, смажилися шашлики, наповнювалися прилавки, підвішувалися екрани, протягувалися кабелі, розминалися спортсмени, наводили красу представниці аматорських ансамблів.

Досить скоро злагоджена діяльність всього людського мурашника досягла апогею і вилилася в голосне: «Пані та панове, Свято богатирської сили на призи Івана Піддубного оголошується відкритим!» Відкривали його музиканти. І відкривали гарно. Щиро. Я б навіть сказав, по-дитячому. Можливо тому, що виконавці й були дітьми. Але талановитими, тому норм.

Про те, що було на офіційній частині, читайте в публікаціях ЗМІ. Журналістів на заході вистачало, впевнений, що всі вони вже повідписували всі потрібні цитати всіх потрібних людей. Скажу те, про що не писали. Пасіба, звісно, за «листи щастя», але хотілося б побачити і вживу когось із вєлікіх міра сєго. Все-таки захід вартий того, щоб на нього приїхати. Хоча, зі столиці воно мабуть краще видно…

Греко-римська боротьба. Зізнаюся, раніше особливо не цікавився. Ну, не бокс… не карате… Нема тут ефектного «кій-йя» і юшки з носа. А що є? Те, чого по телевізору не видно. Очі бійців. Протистояння характерів. Вузли м’язів, що напинаються під шкірою, коли стикаються дві гори, що рухаються з різних кутків рингу. І шалена вібрація, яка розходиться товстелезними дошками сцени, коли на них опираються треновані ноги. Аж голова йде обертом, коли дивишся на це дійство з відстані простягнутої руки (в такій ситуації службовим положенням журналіста нахабно не скористатися – просто смішно). Коли два 130-кілограмові велета сходяться в двобої, виникає враження, що перед тобою не люди, а дві стихії. Два характера. Дві волі. Яка з них зможе пересилити, прогнути, продавити, навіть не розбереш. Хто виграє: юність чи досвід, сила чи швидкість, витривалість чи вправність? Поєдинків багато. І в кожному спортсмени знаходять свої рішення в цих рівняннях…

Друга частина дня проходить у показових виступах. Знаєте, кожен з них – це щось. Майстри бойових мистецтв вражають швидкістю і непереможністю. Важкоатлети – силою. І всі разом – колосальною волею і цілеспрямованістю. Коли дивишся на цих хлопців і дівчат, на серці з’являється якесь неймовірно приємне тепло і щира непереборна радість від того, що теж належиш до цього прадавнього віковічного народу мирних воїнів. Так, нехай вони молоді і сильні, а ти вже просто красивий і розумний, але ж це нічого не значить, доки нас єднає одна мета, одна ціль, одна віра в одвічну перемогу добра і краси.

До речі про красу. Приємно вражає кількість представниць прекрасної статі на чоловічому святі. Хоча… а де ж іще бути гарним дівчатам, як не там, де збираються сильні чоловіки? І «гарні» – тут не просто для атмосфери. Бо справді гарні. Не залежно від віку і ролі на святі. Гарними були гості. Багато хто одягнений у вишиванки і святкові сукні. Красивий сценічний одяг мали артистки і співачки. Радували посмішками симпатичні представниці правоохоронних органів. Побачити красивих дівчат можна було і на сцені. Зі штангами і гирями. На запитання, як вийшло, що така тендітна красуня взялася піднімати вагу вдвічі більшу за себе, одна з атлеток відповіла просто: «А до чого тут стать? Мені подобається бути сильною і подобається ставити мету й досягати її саме в цьому виді спорту!». Ось так.

На завершення кілька слів про супутників свята. Ярмарки, атракціони і т. д. Хтось в соцмережах назвав все це дійство «Малими Сорочинцями». Ну, щось в цьому є. Напевно атмосфера. Особлива. Такої не зустрінеш на звичайному ринку. Торгівці різним крамом не просто продають свій товар – вони теж беруть участь у загальному дійстві. Неначе невеликі павучки, що сплітають свої павутинки довкола святкового мережива. і хочеш-не-хочех, а опиняєшся в цій павутинці. Навіть не знаєш, як це сталося, але раптово виявляєшся щасливим власником мильця у формі котика, ляльки-мотанки, котра повністю копіює твою власну тещу, чи вирізаного з дерева важкоатлета. А що вже казати про харчові товари? Навколо продаються такі страви, від одного погляду на які відразу починає текти слинка у урчати в животі. І кожну з них так апетитно пропонують хоча б надкусити, що просто сил немає втриматися!

Ну, от, така недільна прогулянка в мене вийшла. Добра, хороша і я б навіть сказав правильна. Бо після таких зустрічей надовго лишається відчуття того, що ти не даремно топчеш цей ряст і не даремно гортаєш сторінки книги життя, якщо є в твоєму житті дні проведені спільно з сильними і по-людськи мудрими людьми. Воїнами світла і борцями за правду. Які лишаються такими не залежно від того, з якого боку рингу знаходяться і за бійця в якому тріко вболівають. Головне, що за нашого.

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x