ПРО ТЕ, ЯК… ВАЖЧАЛИ СЛОВА      

ПРО ТЕ, ЯК… ВАЖЧАЛИ СЛОВА      

З хорошою людиною зустріч — завжди приємна! А зустрічі усе ж… бувають різними. І безпосередніми, і не зовсім. Отож заходжу до однієї з черкаських бібліотек і… бачу книгу: Сергій Ткаченко “Поважчали слова” (Черкаси, 2019 рік). Поезія… Ну, хто її… ту поезію… читає?! Кому вона, та поезія, потрібна?!

А поезія усе ж… таки потрібна. Коли вона схвильована і змістовна. Коли вона про той час, у якому живемо, і про почуття, які при цьому відчуваємо.

А ще коли поет — земляк… З нашого, якого не кажи… а усе ж Шевченкового краю!

Згадалося… Був у Сергія Ткаченка ювілей! Усі колеги-спілчани його вітали, хвалили… Але ж і підкреслювали, що до його першої книги, з якою його до письменницької спілки приймали, треба було б… і книжку другу. Бо вірші ж його потроху все ж у періодиці друкуються.

А  я сидів собі і думав — невже усе вимірюється… лише кількістю написаного і надрукованого?! А не силою впливу… кількох, але ж схвильованих рядків! І чи треба, щоб життя перетворювалось на вірші. Може, не варто поспішати з віршуванням. І хай життя залишається життям. А вірші, якщо вже вони написалися, хай теж залишаються частиною життя. А не будуть лише наслідком нелегких віршувальних зусиль.

І, мабуть, під впливом саме таких думок, я і висловився. Коли мав можливість і сам вітати ювіляра. То ж і сказав щось приблизно у такому дусі. Мовляв, творчість Сергія Миколайовича — це виважене письменницьке слово… А про інших черкаських віршописців (а, можливо, і про себе теж!) висловився, мабуть, надміру критично, що вони нібито… строчкогони і взагалі не знають, а що ж вони пишуть.

І цими словами мені удалося до певної міри збентежити і самого ювіляра, і можливо когось з присутніх тоді колег по перу.

І ось я бачу… таку омріяну багатьма черкаськими письменниками… другу книгу Сергія Ткаченка. І де бачу?! У бібліотеці! Книгу цю можна перегорнути, узяти для прочитання. А прочитавши, виділити якісь гомінкі рядки з прочитаного, які  зуміли тебе зачепити. А вибирати є з чого.

Ось, наприклад, рядки з одного з віршів, де і справді ж вчувається щось глибоке і народнопісенне –

 

Ох, діду, мій діду,

дошукую сліду

і чую, що пам’ять

дошкульна й проста,

така, наче голод,

коли без обіду,

така, наче спрага,

що палить вуста.

 

Оригінальність поета виражає себе і в тому, як він пише про близький до болю, рідний пейзаж, звертаючись при цьому, не до якогось там дрібненького  дощика, а до… справжньої-справжнісінької зливи –

 

Там городи черевом просохлим

Виглядають вас із далини.

Зливо рідна! Роздивися добре,

Тополини в полі не мини.

 

Бо і певна річ — злива… це ж дама небайдужа! І як її добре попроси, то вона ж і відгукнеться –

 

Стукни краплею, дощиною дрібною

В шибку причілкового вікна.

Тії хати, що мені одна,

Може, там скучає хто за мною…

 

Але ж при всій гостроті  відчуття прагматизму епохи, Сергій  Ткаченко — усе ж… романтик! І свій романтизм уміє виразити… та певна річ, досить оригінально  –

 

Розвередить сердець кровогін

І пересудів хвилю нову.

– Знов — хтось скаже, – вернувся він,

Як стріла на її тятиву.

 

Ну, а про те, що істинна поезія усе ж… вельми філософічна, чи варто взагалі комусь нагадувати?! Надто вже це очевидна річ.

Ось і у Сергія Ткаченка у одному з віршів читаємо –

 

Що день?

Листок на часі вічнім древі.

Нерідко втоптаний в байдужість супокою.

Ми день той воскрешаєм недаремне,

В незгоді з його долею такою.

 

Поезія — це спрагле намагання зрозуміти… і себе самого, і світ… Світ, який він усе ж був, і світ, який він за своєю суттю є нині. А людська душа і те, що відбувається навколо, вони ж… взаємопов’язані! Ось і Сергій Ткаченко у одному з віршів зізнається –

 

– Ні, я там не жив. Чого ж тоді нараз,

Не звістування де й подалечки від тями,

Розкрутиться клубок, і нитка-життєвказ

Заплутає мене з прадавніми життями.

 

А завершує поет цей свій вірш взагалі і патетично, і роз’ятрено, і украй романтично –

 

Ти, доленько моя, згориш десь, як Ікар,

А я тут огірки сапатиму в городі.

 

Дуже важливе у нашому житті… що?! Спілкування! А коли це спілкування — за кавою?! То це річ — ще важливіша!

Ось і у Сергія Ткаченка на цю ж тему –

 

Щораз

в каві ховаєм,

що – навспір,

що — навзаєм.

 

Про що це свідчить?! Про те, що це неординарне явище у житті, поезії і книговиданні — ну, коли з одного боку гаряча, духмяна кава і з іншого… Сергій Ткаченко з його хвилюючими віршами!

Самі у цьому переконаєтесь… Ну, якщо усе ж пощастить і випаде така нагода!

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x