Відомі черкащани – про шкільні спогади

Відомі черкащани – про шкільні спогади

Учора віддзвеніли шкільні дзвіночки й учні сіли за парти. А стрічка фейсбука зарясніла спогадами й світлинами зі шкільних років відомих черкащан. Своїми історіями поділилися політики, депутати, журналісти, блогери, письменники.

 

Депутат обласної ради Олександр Радуцький:

– Для мене один із найцікавіших спогадів зі шкільних років – коли в нас замінили вчителя історії. Увесь клас не міг змиритися з тим, що замість улюбленої вчительки, предмет викладатиме молодий педагог. Під час кожного уроку ми з однокласниками демонстративно поверталися спинами, натомість він продовжував розповідати матеріал. Це була своєрідна форма протесту і в такий спосіб ми зривали уроки. Зараз я усвідомив, що це неправильно і не хочу, аби мої діти повторювали такі помилки. Але згодом ми знайшли спільну мову з ним і не пошкодували, що в нас такий учитель.

 

Краєзнавець, письменник, журналіст Борис Юхно:

– 1976 – Я пішов до школи… Свято першого дзвоника назавжди у пам’яті. Хочеш-ні, але котрийсь із днів 1 вересня не забудеться, адже було їх у нашому шкільному житті, щонайменше, вісім. Або й усі десять, і для більшості – саме стільки.

Власне, більше пригадується не самі урочистості на шкільному подвір’ї, а уся «аура» початку навчального року. Школа пахне фарбою, класи теж. Осінніми квітами. Шкіргалантереєю нових портфелів і ранців. Перепрошую – хлоркою у туалетах, запах якої за літо забувся.

Нам, учням, таки хотілося до школи після канікул. Ну так, на тиждень-другий, не більше. Щоб зустрітися з усіма друзяками, погортати нові підручники, поганяти м’яча з хлопцями, з якими не бачився мало не 100 днів. Ну а потім можна знову на канікули.

 

Блогерка Ольга Квятковська:

– День, коли «перший раз у перший клас», запам’ятався на все життя тим, що після лінійки я загубилася в натовпі і на перший урок зайшла не до свого класу. Стою перелякано біля дверей, не впізнаю облич і геть не знаю, що робити далі, адже варіантів «куди йти далі» просто немає. Добре, що вчителька того класу знала, де має бути «Урок Миру» для 1-Г і за руку відвела мене куди треба. Пощастило, що хоч букву «Г» запам’ятала, бо ім’я вчительки не встигла вивчити.

Загалом шкільні роки згадую з теплом і вдячністю. Волею долі довелося змінити три навчальні заклади, але кожну «свою» школу люблю по-особливому. Мабуть, найбільше подобалося те, що окрім звичних уроків за партою, я брала активну участь у культурному житті школи – а це значно розширює світосприйняття. Я ходила до драматичного гуртка, співала в хорі, танцювала в шкільних ансамблях, грала в КВН, виступала у lip sync-шоу, які були доволі популярні у шкільні роки, у старших класах була ведучою загальношкільних подій. Тоді, під час репетицій життя вирувало, саме там переживала справжні емоції – нестримне щире прагнення підтримувати одне одного та допомагати, бажання творити, вражати, перемагати.

 

Політик, ексдепутат Віталій Чепинога:

– 1 вересня…Багато років тому я вставав цього дня вранці і збирався в школу. Книги, зошити, ранець, пенал… Кульок тютюну-самосаду, сірники, газета «Сільські вісті», порвана на дрібні акуратні клапті для самокруток… Більше ніяка газета не підходила. «Районка» була цупкувата, а в обласній – програма ТВ на тиждень… В газеті главне, щоб не було багато букв. Ото якраз білий край газети найбільше підходить, або середина… І не дай бог, щоб без малюнків і фотографій… Бо то – «хімія»… І рвать її треба вздовж, а не впоперек. Бо не скрутиться толком… І ні в коїм случаї не різать ножницями, тільки рвать руками. Різана – не годиться…

Да, багато тоді було всякого крафтового і хенд-мейду в людей… Практично, все…А от штопора в мене тоді ще не було… Та й не нужен він був… Не було шо відкривать тим штопором…

 

Журналіст Віктор Борисов:

– 1 вересня 1979 рік. Зранку мені йти в перший клас. Від хвилювання не можу заснути. Тато ввімкнув світло. Змусив одягнути новеньку шкільну форму і зробив два знімки. Усім, кому належить повести своїх, уже зовсім не малюків, у перший клас – не ревіти і підтримати дітей! Вони хвилюються.

 

Блогерка Валентина Купрій:

– Мої найкращі спогади – це три роки навчання в Нечаєвському НВК. Перша та найкраща вчителька – Людмила Миколаївна Рибак, яка чудово та неймовірно показала нам світ знань. Вона надихала, підтримувала та допомагала в усьому.

Я любила ходити в школу, бо там мене завжди чекали найкращі однокласники, улюблена вчителька, і взагалі, незабутні люди. А далі – переїзд і нова школа. Нові друзі та знайомі й зовсім інше життя. Згадую фінгал під оком від однокласника, розбитий ніс під час гри у футбол та баскетбол. А ще постійне прагнення довести, що я можу все.

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x