Життя по суті — це подорож… А подорожувати можна по-різному. У французькій пресі ще на початку минулого сторіччя хтось пожартував — мовляв, може повідомити усім бажаючим… найдешевший спосіб подорожувати. Але для цього треба було надіслати невелику суму грошей. Ті, хто на це зважився, одержали просту і промовисту відповідь — лежіть собі спокійнісінько у ліжечку і не забувайте, що планета Земля рухається. Обертається навколо Сонця і навколо власної осі.

Колега-спілчанин Володимир Ракшанов скористався трохи дорожчим способом подорожувати і ось уже майже десять років працює в Америці. Кажуть, що у будь-якого митця у різний час є два дуже відмінні періоди у його творчій діяльності. Період накопичення, коли враження від побаченого і пережитого концентруються, ущільнюються у свідомості, набувають яскравих і виразних барв.

І ось тоді… уже за плином часу… приходить інший період, коли усе це вихлюпнеться — у схвильованих і натхненних творах! Коли це художник, то у картинах. Коли літератор, то у свіженьких публікаціях у періодиці і щойновиданих книгах. Коли музикант, то у квітучих піснях чи… невгамовних сонатах.

Треба сказати, що для Володимира Борисовича ці десять років не виявилися лише періодом накопичення. Багато що змогло і творчо вихлюпнутися.

А тему для теперішньої розмови підказав той факт, що у Симоненківці (обласній бібліотеці імені В.Симоненка) нещодавно пройшла творча зустріч письменника Володимира Ракшанова з читачами. Творчих підстав для такої зустрічі було немало, а безпосереднім приводом для неї було те, що цьому автору-черкащанину виповнилося… не повірите — вже 65!

Письменники люди уважні. І коли письменник прожив десять років у Штатах, то йому є що розповісти. І у нього є про що запитати.

Отож творча зустріч пройшла за простим (і водночас ефективним!) сценарієм. Спочатку ведуча цієї творчої акції Катерина Вербівська розповіла про книги Володимира Борисовича. А потім… почалися запитання і відповіді.

Зокрема з’ясувалося, що працює Володимир Ракшанов у Південній Дакоті на заводі, що виготовляє пластикові вікна. Оплата непогана, але ж і працювати доводиться по 10-11 годин у день. Отож часу і сил для творчості залишається не так і багато. Звичайно ж, у Черкасах Володимир Борисович працював і журналістом, і викладачем. Але ж письменник має жити серед народу, тоді йому є про що писати. І тут колезі по перу дуже пощастило. Бо живе і працює поміж представників різних народів. Зокрема на ведикому екрані можна було побачити на усміхненому фото Володимира і поруч двох друзів — шотландця і вихідця з Кенії.

Отож коли когось з черкащан не влаштовують наявні у Черкасах пластикові вікна, то звертайтесь у Південну Дакоту, до Володимира Ракшанова. Це такий дядько, що не підведе.

Автор цих рядків запитав колегу по перу, чи було у нього спілкування з творчими людьми у Америці, чи зустрічався там з кимось з черкащан.

Ну, спілкування надто активного не було. А ось про відомого черкащанина Левка Хмельківського ювіляр відгукнувся дуже тепло.

У процесі акції я мав можливість задати ювіляру і ще одне запитання. Пов’язане з книгами. Серед перелічених книг В.Ракшанова не було вказано одну з перших його книг, де приведені вірші, адресовані дітям. Отож і запитання було на тему — чи не збирається Володимир Борисович знову щось створити для українських дітей?! Ну, скажімо, книгу про Америку.

Ювіляр на це запитання відповів обнадійливо. Мовляв, ще півроку напруженої праці і… Руки будуть вільніші і тоді все можливо.

Були не тільки запитання. Дехто з присутніх рвався і до виступу. І небезпідставно.

Очільник письменників-черкащан літературознавець Володимир Поліщук від імені колег по перу тепло привітав ювіляра і стисло охарактеризував творчість цього  обдарованого прозаїка, історика і публіциста.

Художники і письменники — творчі побратими. І не раз художники бували на літературних подіях, і не раз письменники приходили на виставки художників. Цього разу на творчу акцію прийшов відомий художник Іван Лавриненко. І прийшов не з пустими руками… І вітаючи ювіляра, подарував йому чималеньку диню. Щоб він там, у Південній Дакоті, не забував, який же смак у динь з черкаського базару.

У Володимира Ракшанова є книга, що створювалась ним у  співавторстві. Книга про українську хату. А університетський професор Віталій Масненко таки не втерпів і висловив усе, що думає і про цю книгу, і про свого співавтора у ній Володимира Ракшанова.

А поетеса Людмила Тараненко у короткому слові підсумувала, що у черкаської письменницької організації є нині свої представники і у діаспорі.

Після відповідей на питання Володимир Ракшанов прочитав ще невідому присутнім новелу. Новелу, написану, звичайно ж, українською мовою… Але ж… про американську дійсність! Новелу настільки тепду і зворушливу, що відразу ж виникала думка — ось вони, нові, ще не відкриті нами грані обдарування цього самобутнього автора…

Тільки ж самою прозою не обійшлося. Бо колегу-спілчанина Анатолія Горбівненка таки “пробило” на лірико-жартівливий вірш, присвячений Володимиру Борисовичу. Вірш сподобався і самому ювіляру, і любителям поезії, що були присутні на цій творчій акції.

А наприкінці про те, як одягнений був ювіляр. Одягнений і просто, і до певної міри символічно — вишита сорочка і… джинси.