− Остання наша зустріч із Вами відбулася на початку літа. Багато уваги тоді було приділялося ринку землі. Як змінилася ситуація? Як Вам перші результати реформи?
− Земельна реформа проходить досить очікувано. Її запущено, але реалізація дуже далека від того, що заплановано. Далеко не кожний нотаріус береться оформлювати угоди, що стосуються купівлі-продажу землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Окрім того, Держгеокадастр не заповнено повністю, є багато помилок. Ну і, звичайно, трохи насторожують ініціативи окремих народних депутатів, які вже сьогодні хочуть змінити основні параметри земельної реформи, яка тільки-но запустилася. Це все одно, що намагатися змінити колесо у машини, що почала рухатися.
− Але ж угоди відбуваються. Згідно зі статистикою на середину вересня у межах ринку землі укладено 15 533 угод, найчастіше укладали у Полтавській та Київській областях. Як Вам така динаміка?
− Статистика, яку Ви навели, стосується усього спектру сільськогосподарських земель, у тому числі й тих, що не підпадали під мораторій. Якщо ж ми подивимося на кількість угод, які стосуються землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то там цифри зовсім інші – менші майже в три рази. На Черкащині договорів купівлі-продажу щодо таких земель зареєстровано трохи більше ніж півтори сотні. Але це далеко не антирекорд. У Чернівецькій області, наприклад, таких угод менше 50, у Рівненській взагалі менше двох десятків. Динаміку можна буде оцінювати через рік. Не думаю, що вона буде кардинально відрізнятися від нинішньої ситуації – занадто складна система була створена.
− Від проблем на ринку землі одразу перейду до питання врожаїв. Яким видався цей рік?
− Ще поки зарано говорити, адже не всі культури зібрані. Але поки що ситуація непогана. Врожайність пшениці збільшилася на 8%, ячменю на 7%, а рапсу на 10%, цукровий буряк залишився приблизно на тому самому рівні. Ми першими в Україні запустили цукровий завод у Селищі і почали сезон цукроваріння. Але, як і усіх в державі, маємо проблеми – збільшення собівартості продукції через ріст ціни на енергоносії і брак робочої сили.
− Недавно я читала Ваш коментар щодо вимирання українських сіл та впливу цього явища на економіку. Який Ваш прогноз надалі?
− Якщо ситуацію не виправити, то через п’ять-десять років їй уже нічим не допоможеш. За останні роки, при різній владі, ми всі чули дуже багато красивих обіцянок і зізнань у любові до села. Але по факту усі корисні ініціативи, які могли б виправити ситуацію, у Верховній Раді блокувалися – це я знаю по законопроектах, які подавав разом із колегами. Була проведена шкідлива реформа із укрупнення районів. Тепер тільки питання часу, коли наші містечка перетворяться на великі села без будь-яких перспектив до розвитку. Продовжується курс на скорочення кількості закладів освіти у селах. У 2020−2021 закрили 16 шкіл, а ще у 82 понизили ступінь! Діти добираються до школи за 15 кілометрів, як за царя! Далі буде ще «краще». Хто ж залишиться жити в таких умовах? Позитивного прогнозу тут бути не може.
− Уряд затвердив бюджет-2022. У першій його редакції передбачене суттєве скорочення видатків на органи державної влади. Разом із тим видатки на правоохоронні органи повинні зрости. Чи є певні позиції в цьому проєкті, що особисто Вас занепокоїло чи насторожило?
− Я не пам’ятаю ще бюджету, який би повністю виконувався і в який не вносилися би докорінні зміни до його остаточного ухвалення. Тому говорити про це дуже передчасно. Мене як господарника і як громадянина значно більше хвилюють інші фундаментальні для економіки речі. У першу чергу, це ціна на газ, яка нас буде очікувати в недалекому майбутньому. Від цього залежатиме і виконання бюджету, і рівень соціальної напруги, і перспективи економіки.
− Що потрібно зробити для того щоб виправити ситуацію?
− Сьогодні ми перетворюємося у «кукурудзяну республіку». Ми радіємо збільшенню експорту, хоча основний його ріст відбувається за рахунок збільшення продажу за кордон сировини. Це шлях в нікуди. Потрібно розвивати промисловість і переробку – інакше втратимо економіку. Якщо така політика продовжуватиметься, то ми будемо жити від врожаю до врожаю із великим ризиком для економіки у неврожайні роки. Україні, нарешті, потрібно створити оптимальні умови для інвесторів у ці сфери, розібратися із енергоносіями і встановити адекватну формулу ціни на газ, запустити програми із відродження основних галузей промисловості. Тільки ці програми мають працювати не на папері, а в реальності.