Тетяна Крижанівська: «Ми із Проскурнею хотіли, аби глядачі побачили власні метафори»

Тетяна Крижанівська: «Ми із Проскурнею хотіли, аби глядачі побачили власні метафори»

«Елеонора» – монодрама за п’єсою Ґіґо Де Кьяра, на постановку якої Сергій Проскурня надихнувся після перегляду вистави Романа Віктюка «Елеонора. Остання ніч у Піттсбурзі». Вона розповідає про життя всесвітньовідомої італійської актриси Елеонори Дузе.

У Черкасах виставу покажуть 1 лютого в річницю від дня смерті режисера Серія Проскурні. Головну роль зіграє народна артистка України Тетяна Крижанівська.

Під час інтерв’ю журналістам «Нової Доби» акторка розповіла, як спільно із Сергієм Проскурнею працювали над монодрамою: шукали оригінал п’єси, їздили в Київ за сукнею, створювали оригінальний реквізит та готувалися до показу в оперному театрі.

Із чого все почалося?

 «Пауза – це мова думки, чи не так?» – ця фраза дуже подобалася Сергію. І попри мої пропозиції, він наполіг на своєму баченні п’єси.

У нас із Сергієм були дружні взаємини. Перед моїм ювілеєм він сказав, що хоче поставити виставу, де я б зіграла головну роль. Ми готували її довго і завчасно. Спочатку Проскурня згадав, що дивився постановку Романа Віктюка «Елеонора. Остання ніч у Піттсбурзі» і вирішив віднайти п’єсу, але зробити її на свій лад. Відтак розпочався активний пошук, адже вона не збереглася ні в театрі, ні в актриси. Лише в помічника режисера знайшовся екземпляр, який він нам і надіслав. Сергій скоротив п’єсу і зробив на свій манір.

Творчі суперечки були. Наприклад, в епізоді, коли головна героїня каже: «Усі ці ролі обдурених Скролліни, Франчіни, Одетти…» Проскурня вирішив додати перелік дійових осіб, яких я грала в театрі. А враховуючи український репертуар, це були: баба Палажка, Розаура, Любов Андріївна. Проте це не вписувалося в загальну картину. Мені не хотілося персоналізувати роль, а навпаки – показати історію актриси, розкрити образ людей мистецтва. Тому після суперечок ми відкинули цю ідею.

Ми довго працювали над сценарієм, кожну сцену обговорювали, намагалися зіграти. Сергій описував атмосферу кожного з епізодів, розказував, як бачить дійових осіб, а я сама вирішувала як гратиму і що робитиму. Проскурня ж погоджувався або ні. Були моменти, коли Сергій наполягав виконувати мізансцену відповідно до його задуму. Наприклад, я мала показувати пантоніму й обов’язково казати: «Але-ап» – і цирк починався. Тоді повинна була швидко перебігати в інший бік сцени.

Творчий тандем та втілення ідеї

Сергій придумав ідею з валізами, сам їх виставляв перед виставою. Окрім цього, однією з особливостей постановки є світло, адже воно створює специфічну атмосферу і допомагає розкрити роль.

Сукня у виставі дизайнерська. Мені довелося кілька разів їздити в Київ на примірку. Придбали ми її в 2012 році за 7 тисяч гривень. Тоді це були величезні гроші. Якщо детальніше роздивитися, то на сукні багато обпалених та пришитих шматків тканини. Але найголовніше у вбранні – шлейф. На жаль, його погано видно під час вистави, бо він збирається, але на ньому зображене море і чайки. Я навіть хотіла наприкінці кілька разів розвернутися, щоб нарешті ці птахи «злетіли».

Сергій Проскурня до всього ставився педантично. Сукня і лялька були зроблені на замовлення. Ескіз для іграшки малювали з мене. Усе мало значення, навіть те, де і як стоїть валіза. За ідеєю, на початку вистави Елеонора потрапляє під зливу, коли чекає під театром. У головної героїні виникає запалення легень і вона невдовзі помирає. Щоб зробити на цьому акцент, Сергій мене обливав водою, а також наливав її у калоші.

«У виставі я маю часто і різко змінювати: вік, характер, образ»

Особливих труднощів у роботі над роллю не виникало. У житті італійська актриса Елеонора Дузе була дуже працьовита і можна сказати, виросла в театрі. Адже її батько і дідусь – теж актори. Раніше репертуар часто змінювався, доводилося вчити багато тексту, постійно переїжджати. Попри проблеми зі здоров’ям, вона не лише продумувала образ, але й наближувала його до життя. Дузе намагалася бути реалістичною і правдивою. Її дуже любили як акторку, адже на сцені Елеонора жила. Інтуїтивно вона забагато зробила для італійської акторської школи, бо намагалася зрозуміти своїх героїнь, тому і задавалася питаннями: чому саме так героїня думала, говорила і робила. До того ж Станіславський високо оцінював її майстерність.

Я багато думала над зовнішністю. Елеонора померла в 66 років, а я до цього віку тільки наближаюсь. Якщо порівняти наші світлини, то можна побачити схожі риси. Також у виставі я маю часто і різко змінювати: вік, характер, образ. І Якщо у Віктюка головна актриса кашляє, аби зобразити паузу і перехід в інший образ, то Сергій придумав жест-метроном.

Зрештою зрозуміла, що для мене важливо не тільки показати зовнішність, а передати справжні емоції. Коли Елеонора повернулася на сцену після перерви вже у віці.  Вона поїхала в Америку на гостролі. Уявіть: переповнена зала, вона виходить на сцену, сива, а роль грає молодої – жінка з моря. Глядачі почали незадоволено свистіти, щось жбурляти на сцену, адже не сприйняли її. Акторка подивилася на все це і почала говорити. І пролунав геть молодий голос, люди вмить принишкли і почали слухати. Її емоції були справжні: люди повірили настільки, що наприкінці вона зірвала овації. У цей момент Елеонора відчула, що повернулася на сцену. Саме тому, коли уявляю її молодою, то хочу показати легкість та закоханість, відчуття свята.

У виставі я зображую не лише головну героїню в різні періоди життя, а й показую зміни в її характері. Це Сергій придумав, що батька потрібно показати як актора, який грає не лише на сцені, а й в житті. Адже він був дуже манерний. Тоді й з’явився задум з балетом і ми вирішили обіграти це за допомогою музики. Маму показати було простіше, адже вона не цікавилася мистецтвом і здебільшого думала про родину. Дякувати онучці, дитину я зіграла легко, адже спостерігала як вона реагувала на все і змальовувала образ.

Театральний образ і життя

 «Під час репетицій не помічаєш, як образ поступово впливає на тебе»

Якщо мене люди не знають, то я ніколи не скажу, що актриса. У більшості одразу змінюється ставлення, коли вони дізнаються про мій фах. Одразу починають інакше дивитися: оцінюють одяг, зачіску, вимову й уміння триматися на людях. І тоді ці незнайомці починають розповідати про таланти й хобі, які мали в дитинстві.

Узагалі, коли починаєш працювати над роллю, то мимоволі думаєш, говориш і поводишся як героїня. Тому під час репетицій не помічаєш, коли образ поступово на тебе впливає.

Символіка вистави: валізи як життєві дороги та янгол смерті

Символів у виставі чимало, але глядач може по-своєму їх протрактувати і зрозуміти. Узагалі валізи мають кілька значень. Це і символ вічного шляху, і несподіванки, які її приваблювали, і постійні готелі та дороги.

Сергій завжди звертав увагу на дрібниці. Він хотів, щоб в одній із сцен горіла свічка. Для цього ми використовували старовинний підсвічник. Задум був такий, що приходив янгол смерті й у той момент згасала свічка, як і життя людини.

Також важливим реквізитом була лялька. Вона символізувала кращу версію Елеонори. Під час вистави головна героїня тримала іграшку і бажала їй ліпшого життя, ніж було в неї.

Ми із Сергієм Проскурнею думали на побутовому рівні й хотіли, аби глядачі побачили власні метафори

Із моновиставою «Елеонора» ми їздили у Львів, Київ, Чернігів, Ніжин. Останній гастрольний показ відбувся на фестивалі «Золотий лев» у Львові. Ми грали на сцені оперного театру. Як зараз пам’ятаю: усі були знервовані та метушилися. Сергій приїхав за кілька годин до вистави, а треба було підготуватися: встановити рояль і світло, виконати музичну частину.

На сцені в них були величезні дзвони, які дуже сподобалися Проскурні. Він попросив, аби у фіналі в них ударили. Пролунав такий гул, що викликав у глядачів фурор. Тоді виставу побачив італійський директор та режисер. Він запросив нас на гастролі влітку. На жаль, це не справдилося, бо Сергія не стало минулого року.

 Черкащани зможуть побачити цю виставу в Черкаському драмтеатрі 1 лютого, у роковини від дня смерті талановитого режисера.

Спілкувалися: Дар’я Роженкова та Наталя Кузнєцова

У матеріалі використані світлини Андрія Шепеля та фото з мережі

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

1 Коментар
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Григорий Гимельфонд.

Светлая память Ученику . Татьяне – поклон.

1
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x