КРИМСЬКА ВІЙНА – 2014

Володимир Чос,
Дата: 6-03-2014, 12:46

Телефонує знайомий з Криму. Він нещодавно придбав там квартиру. Здійснив мрію свого дитинства – жити на березі моря. Але тепер кримські перспективи його не радують. Присутність російської солдатні приносить нервовість і напругу на побутовому рівні. Бізнес заглох – люди бояться вкладати гроші, адже не впевнені у завтрашньому дні. Дякує Богу, що не продав батьківську хатину на Черкащині – можливо доведеться повертатися.
Все що відбувається зараз на Кримському півострові – сценарій Кремля. Так Путін мститься Україні за Майдан. Адже Кремль постійно демонструє ненажерливі імперські амбіції. Тому залив кров’ю Придністров’я, Кавказ, розв’язав війну у Грузії, а тепер – Крим. Досі потреби у військовій інтервенції до Криму не було. Будемо дивитися правді у вічі – і Кучма, і Янукович дозволяли Росії почуватися господарями у Криму. Хоч законодавством заборонено перебування на території України іноземних військових баз, із Криму не тільки не вигнали російську частину Чорноморського флоту, а й створювали умови для їх комфортного перебування, продовжували термін дислокації на неприпустимо тривалий час. Одіозні російські політики почувалися в Криму, як удома.
Путін прагнув, щоб у Києві був вірний йому маріонетковий уряд. А як інакше пояснити, що вся багаторічна робота щодо євроінтеграції була в один момент перекреслена, Янукович відмовився підписувати договір про асоціацію з ЄС і почав домовлятися про так званий «таможений союз» з Росією. Тайожний союз – як прозвали його українці. Протести вилилися у масові, багатомільйонні акції. Три місяці це були абсолютно мирні заходи з піснями, танцями та колядками. Є докази, що спроби силовим методом розігнати Майдан були справою кривавих рук Москви. Російські консультанти здійснювали керівництво каральними операціями, російські ескадрони смерті викрадали, катували і вбивали активістів, стріляли на ураження по мирних демонстрантах. Однак їхній план провалився. Тому окупація Криму – спроба реваншу за втрату впливу на Україну. З цією метою роздмухують сепаратистські настрої у східних областях. Януковича прихистили в Росії про всякий випадок, як колись югославського диктатора Слободана Мілошевича.
Однак розраховувати на старі кадри не доводиться. Партія регіонів втратила своїх прихильників і вже немає політичного та адміністративного впливу на суспільство. Комуністи деморалізовані і після масових знесень пам’ятників Леніна бояться подати голос. Інших серйозних антиукраїнських сил більше не існує, тому Москва зробила ставку на тупу військову силу. Коли втрачається розум – тоді хапаються за зброю. В старовину на гарматах навіть красувався напис: «Останній доказ королів».
Кримські керівні кадри, які були призначені ще Януковичем, вже не задовольняють Путіна. Тому в Крим був направлений російський спецназ. Вони безперешкодно зайняли будівлі парламенту та уряду Криму. Під дулами автоматів були призначені нові маріонетки. Що це за персонажі зрозуміло хоча б з того, що новий, сумнівно легітимний прем’єр Криму у кримінальних колах має прізвисько Гоблін. Швиденько, під диктовку Кремля, настрочили постанову про кримський референдум. Однак чи дасть опитування бажаний результат – велике питання. Тому вирішили не гратися у демократію, а перейти до прямої окупації. Захопили аеродроми, на які почали прибувати літаки з російськими вояками. Це подається під соусом, що начебто таким чином захищають права російських громадян і безпеку російських військовослужбовців. Хоча якби це було справді так, то чи не розумніше було б забезпечити чимскоріший виїзд своїх громадян і виведення військ? Так військову окупацію подають як визвольний похід. Здається у 1941 році фашисти теж вивішували у захоплених містах портрети біснуватого фюрера з написом «Слава Гітлеру – визволителю!» У Путіна (якого в інтернет-просторі величають ліліпутіним) відзначається подібна манія величі.
Українські прикордонники оприлюднили хронологію вторгнення Росії до Криму. 28 лютого пост технічного спостереження на мисі Такіль зафіксував переліт більше 10 бойових вертольотів з боку Російської Федерації в Україну. Того ж дня на аеродром «Гвардійський» прибуло 8 військово-транспортних літаків ІЛ-76. Заявки від Російської сторони щодо прибуття цих літаків не надходило. Прикордонному наряду, який прибув до місця посадки літаків, було відмовлено у здійсненні прикордонного контролю та заявлено, що вони не мають потреби у послугах Державної прикордонної служби України, а літаки будуть здійснювати посадку кожні 15 хвилин!
1 березня Рада Федерації Росії одноголосно підтримала маніакальну ідею Путіна про введення військ в Україну. Фактично нам оголосили війну! За війну з Україною голосували і наші «землячки» – голова ради федерації Валентина Матвієнко, яка колись навчалася в Черкаському медучилищі і сестра якої, здається, й зараз проживає в Черкасах, та представник партії Жириновського Олексій Діденко – уродженець с. Почапинці Лисянського району.
1 березня в порт Севастополя зайшли два великих десантних кораблі Балтійського флоту «Калінінград» та «Мінськ». 2 березня зайшли великі десантні кораблі «Оленігорський Горняк» Північного флоту та «Георгій Побєдоносєц» Балтійського флоту. Цим порушені всі можливі статті Конвенції ООН по морському праву та Правил плавання і перебування в територіальному морі, внутрішніх водах, на рейдах та в портах України іноземних військових кораблів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1996 року, без дозволу Адміністрації Державної прикордонної служби України.
Звичайно, хотілося б від прикордонників та української влади чути інші повідомлення. Наприклад, що при наближенні до державного кордону України був потоплений корабель вірогідного противника, або що при спробі перетнути повітряний простір держави був збитий неопізнаний гвинтокрил. Це була б та армія, якою б ми могли гордитися, яка захищає кожного громадянина. Тоді б ми відчували, що мають реальний зміст слова: «Державний кордон України священний і непорушний!»
Вночі 3 березня в небі України з’явилися два російські винищувачі. В радіоефірі пілоти розмовляли, що до цілі залишається 80 км. Їм на перехват піднялися українські винищувачі, після чого порушники повернулися назад. Невдовзі ще два російських винищувачі увірвалися в небо України. Їм знову перекрили дорогу наші яструбки, після чого вороги відступили. Якби ж так було скрізь – на землі, в небесах і на морі – ворожий чобіт не топтав би Україну.
Але наскільки взагалі боєздатна українська армія? Якось один офіцер бідкався, що все чого можуть навчити солдатів – це стояти в караулі та прибирати територію. Тобто, це не школа мужності, а школа двірників і сторожів. Збройні сили потрібні для захисту держави, а не для того щоб будувати дачі генералам.
Нашим бійцям, які несуть службу в Криму, зараз дуже нелегко. На них чиниться жахливий психологічний та фізичний тиск. Військові частини блоковані російськими окупантами. Подекуди між військовими живим щитом стали сім’ї військовослужбовців, представники місцевого населення, зокрема кримські татари. Міністерство оборони України інформує, що наші військовослужбовці в Криму заявляють про свою вірність присязі і народу України і не збираються складати зброю. Молимося за них!
Україна не дала жодних підстав для військової інтервенції. Просто нова українська влада не захотіла бути маріонеткою в руках Москви. Ситуація в Криму вибухонебезпечна. Зброя є і в однієї і в іншої сторони. Крім того, Москва напхала на півострів так званих козачків – воєнізовані підрозділи, керовані ФСБ. Тиняються до зубів озброєні суб’єкти з георгіївськими стрічками. Відчули вседозволеність доморощені шовіністи. Якщо проллється кров – наслідки можуть бути найстрашніші. В сучасних війнах найбільше страждає цивільне населення.
Для досягнення своєї мети, Росія не зупиниться ніпередчим. Підуть на будь-які злочини і провокації. Щоб розв’язати чеченську війну, підірвали багатоповерхові будинки в Москві. Дарма, що загинули неповинні люди – зате кремлівська влада отримала привід для війни під гаслом боротьби з тероризмом.
Кремлівська пропаганда волає про єдність слов’янських народів. Однак друзі пізнаються в біді. Литва, Польща, Чехія беруть на лікування українців, поранених на Майдані. А Росія, перекресливши усі міждержавні мирні угоди, загарбала Крим!
Втішає, що ми не залишилися наодинці з бідою. Всі провідні країни світу висловлюються на підтримку України і засуджують агресивні дії Росії. Будь-які війни рано чи пізно закінчуються. Ось тільки якою буде ціна миру? Піджавши хвоста російським військам довелося вшиватися і з Югославії, і з Придністров’я, і з Грузії. Тікатимуть вони і з Криму. Будуть мирні переговори за міжнародного посередництва. І це буде іспит на зрілість нової української влади та всіх без винятку політиків, наскільки вони здатні захищати державний суверенітет. За приклад нехай візьмуть народ України. Люди відстояли інтереси держави на Майдані, масово пішли до військкоматів записуватися добровольцями, щоб боронити Україну від російського агресора.
У перспективі Кримській області можна надати більш широкі права автономії. Але російські війська і флот мусять залишити Крим назавжди! А що стосується відносин з Росією і російським народом… Ми шануємо мову Пушкіна і Толстого, але ненавидимо риторику Путіна і Медвєдєва.

Черкаси наживо

Спецтеми

Погода

Погода