«Ми дуже вдячні, що можемо спокійно відпочити й освоїтися»: історії переселенців, які приїхали із зони бойових дій

«Ми дуже вдячні, що можемо спокійно відпочити й освоїтися»: історії переселенців, які приїхали із зони бойових дій

Черкащина − транзитна область. Сюди щодня приїздять тисячі людей, хто тікає від війни, яку Росія розв’язала на нашій території. Значна частина внутрішньо переміщених осіб їде далі на захід України чи за кордон, але є й ті, хто залишаються в Черкасах спочатку в місцях, де житло надають безкоштовно, а потім шукають квартири та будинки для оренди. Так, багато громадян із областей, що постраждали від російської агресії, зупиняються в санаторних закладах Черкащини, зокрема й тих, що підпорядковуються обласній раді. 

 

У «Сосновому бору» вже кілька днів проживає сім’я Ірини з Чернігова. Дівчина тримає на руках маленького Давида, якому на день розмови було лише 18 днів. Ірина народжувала його в лікарні Чернігова під обстрілами, потім їм удалося приїхати до нас. Зараз першочергове завдання для дівчини − зареєструвати малюка, бо він не має ще й свідоцтва про народження, а потім − освоїтися в Черкасах.

 

− Сюди нам порадила приїхати кума. Вона вже тут давно й активно волонтерить. Ми ж дуже вдячні, що можемо спокійно відпочити й освоїтися. Скажу чесно, у санаторії створили дуже непогані умови, однак у нас двоє маленьких дітей, тож знайшли тимчасове житло і збираємося переїхати. Паралельно шукаємо ще квартиру для батьків, − розповідає Ірина.

Жителька Запорізької області не хоче називати свого імені й зі сльозами на очах розповідає, як їм із родиною вдалося вирватися з околиць Енергодару.

 

 

− Ми жили в 30-и кілометрах від цього міста. Вирішили виїжджати зовсім неочікувано 16-го березня. Так сталося, що в той день їхала колона з Маріуполя і нам дозволили на власних авто приєднатися до них. Так, прямували у Запоріжжя, до міста було 80 кілометрів. Аби туди потрапити, треба було об’їхати зруйнований міст лісовими дорогами. На одній із таких ми зіштовхнулися з ворожим блокпостом. Як зараз пам’ятаю, один із окупантів спокійно і з посмішкою сказав, що тут не пройдемо і маємо розвертатися. Вибору не було ми так і зробили, але на дорозі назад уже лежала міна. Колона її об’їхала, аж тут ми побачили, що нас обстрілюють, підступно, прямо в спину і вони точно знали в кого стріляють. Одна автівка загорілася і там постраждала дитина. В таке страшно повірити поки не побачиш на власні очі. Проте ми таки дісталися Запоріжжя. І я вдячна людям, які нас дуже добре прийняли. Багато хто з колони поїхав далі на західну Україну, а нам порадили приїхати в Черкаси, сказали, що тут дуже добре приймають. Чесно кажучи, ми й не планували залишатися на Черкащині, але послухали волонтерів і тепер дуже раді. Шукаємо зараз квартиру, звикаємо до цього міста, − розповідає жінка.

Пенсіонерка зізнається, що їм зараз нічого не потрібно, всім забезпечені, єдине, що дуже хочеться додому. Однак поки це неможливо, вони шукають у Черкасах житло, а зять пенсіонерки активно працює в санаторії, аби допомогти адміністрації покращити умови проживання для інших переселенців.

 

Харків’янка Інна приїхала до Черкас із чоловіком і двома дітьми. Їхня родина також не планує їхати далі, а хоче залишитися в нашому місті. На разі вони обживаються в кімнаті санаторію і поки дружина слідкує за дітьми, то чоловік, як і більшість тут, пішов допомагати адміністрації облаштовувати інші кімнати і територію закладу.

− Ми вдячні за теплий прийом. Ці кілька днів дали змогу оговтатися, тож хочемо перейти до «нормального», наскільки це можливо, життя. Тому шукаємо квартиру, хочу прилаштувати старшу дочку до школи, аби не пропускала занять тощо, − розповідає Інна і додає, що насправді їм би хотілося швидше повернутися додому. − Наші люди сподіваються, що війна скоро таки закінчиться. Пригадую, ми ще були в Харкові й наше місто вже регулярно обстрілювали, але до чоловіка зателефонував клієнт, який хотів, щоб той йому поклав паркет у квартирі. Тому ми вдячні нашим мужнім захисникам віримо в них і з нетерпінням чекаємо можливості повернутися додому.

− Ми намагаємося оперативно покращувати умови проживання для цих людей. Щиро дякуємо всім, хто долучається до робіт у будівлі і надворі. Така праця не лише зближує, а й дає можливість не сидіти без діла і швидше оговтатися від шоку. Окрім того, нам ще допомагає обласна влада, представники бізнесу й волонтери. Постійно постачаються свіжі продукти, волонтери оперативно знаходять речі побуту й гігієни для дорослих і дітей тощо. Більше того, ми навіть отримали близько 100 саджанців дерев і кущів від лісництва та представників бізнесу. Там було багато різних, зокрема, самшит, дубки, ялинки тощо. Їх посадили всі разом. Тож наш заклад поступово розвивається і вже збільшено на 60% кількість місць для внутрішньо переміщених осіб. Щиро дякую всім за підтримку, −- підсумовує директор закладу Володимир Орленко.

 

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x