Валентин ШВЕЦЬ, начальник відділу лісового та мисливського господарства обласного управління, сьогодні відзначає свій ювілейний 40-й день народження. З цієї нагоди його за багаторічну сумлінну і плідну працю в лісовому господарстві, високий професіоналізм, досягнення значних результатів в роботі нагороджено Почесною грамотою.
Про це «Новій Добі» повідомили в Черкаському обласному управлінні лісового та мисливського господарства.
– Дуже важливо, щоб обрана професія не суперечила внутрішнім уподобанням та життєвим принципам. Лише тоді можна з впевненістю сказати, що ти задоволений, а коли в своїй роботі знаходиш ще й віддушину та черпаєш натхнення, то розумієш і радієш від того, що фах обраний правильно, – вважає Валентин Миколайович.
Усе дитинство і юність Валентина Миколайовича пройшли на Корсунь-Шевченківщині, куди батьки переїхали майже одразу після народження сина. Ще з дитинства мріяв стати юристом і для цього були всі передумови – із золотою медаллю закінчив Нетеребську середню школу, навчався на курсах для вступу на юридичний. Хоча зараз із посмішкою пригадує, що ліс змалку був невід’ємною частиною його життя, бо щовихідних з батьками їздив на природу, до річки. Тож відчув, що хоче спробувати щось інше. Батьки наголошували на тому, що лісівник – це поважна професія, потрібна і затребувана в будь-які часи. А можливо, на вибір майбутнього фаху вплинув двоюрідний брат Микола, який на той час вже працював в лісовому господарстві.
В 1996 році юнак з відзнакою закінчив Національний аграрний університет, отримавши спеціальність «лісове господарство». З теплотою та позитивними емоціями згадує Валентин Миколайович студентські роки, вважаючи їх незабутнім періодом свого життя.
– Саме в університеті я зрозумів, що таке справжня дружба, адже навчався з прекрасними, достойними, порядними людьми, – пригадує ювіляр. Після закінчення навчання всі мої друзі пішли на роботу в лісову галузь, тож до цих пір підтримую з ними товариські стосунки. Хтось, в силу певних обставин, вже полишив лісове господарство, але до цих пір «географія дружби» величезна – це і Житомирщина, Чернігівщина, Хмельниччина, Закарпаття, Миколаївщина, Харківщина, і навіть Швейцарія та Сполучені Штати Америки. Нас об’єднує не лише спільна справа, якою займаємося, але й безліч спогадів та отой лісівничий дух, який з’явився ще в 90-ті роки.
Першим місцем роботи стало Сахнівське лісництво Корсунь-Шевченківського лісгоспу, куди за направленням потрапив на посаду майстра лісового розсадника. Загалом на Черкащині в той час був дефіцит робочих місць, але молодий лісівник отримав запрошення від директора Корсунь-Шевченківського лісгоспу Миколи Олександровича Снігура. Відтоді й розпочався його трудовий лісівничий шлях на Черкащині, який становить вже більше, ніж 17 років.
Пропрацювавши на лісовому розсаднику всього лиш місяць, Валентин Миколайович зумів зарекомендувати себе з позитивного боку, тож за рекомендацією на той час головного лісничого Бориса Васильовича Яценка був переведений на посаду інженера лісового господарства в Корсунь-Шевченківський лісгосп.
Майже сім років працював у рідному районі – здійснював контроль за лісокористуванням, раціональним використанням лісових ресурсів. Паралельно був головою профкому підприємства, а в 2002 році представляв Черкаську область на 4 з’їзді Федерації профспілок України. Всі покладені на нього обов’язки виконував добросовісно, старанно, сумлінно, з будь-якого питання мав свою думку, адже відчував, що повинен здійснювати посильний вклад у розвиток лісового господарства області.
Його професійні якості не залишилися непоміченими, тож в 2002 році вже став інженером лісозаготівель Державного лісогосподарського об’єднання «Черкасиліс», далі – головним спеціалістом сектору лісосировинних ресурсів та відділу лісового господарства обласного управління. З 2011 року обіймає посаду начальника відділу лісового та мисливського господарства обласного управління.
– В моїй роботі подобається спілкування з людьми, адже лісівники – вони трохи інші, як то кажуть, «на своїй хвилі», – розповідає Валентин Миколайович. – Та найбільше радує, коли спостерігаю, як зростають невеличкі насадження, що в майбутньому стануть могутніми лісами. Це і є головним втіленням не споживацького, а лісівничого ставлення до природних ресурсів. Я ж романтик за натурою, та ще й ідеаліст. Тому ні разу й не пожалкував, що обрав таку професію, бо саме в ній віднайшов певну віддушину та втілення своїх внутрішніх уподобань, мрій. Ліс та романтика – тут же найтісніший зв\’язок. Ліс прекрасний в будь-яку пору року, і саме в ньому можна знайти спокій для душі, збагатитися життєвою мудрістю, поновити енергію, полишивши позаду будь-які перипетії долі.
Шкодує Валентин Миколайович лиш про те, що не вдається часто виїжджати в ліс на відпочинок з родиною. Хоча, не зважаючи на це, вже зараз намічається продовження лісівничих сімейних традицій. Старша донька Валентина навчається на інженера лісового господарства в Національному університеті біоресурсів і природокористування, середня, Аліна, ще поки визначається з вибором фаху, а наймолодший десятирічний Коля вже однозначно вирішив, що буде лісівником, як тато.
З нагоди ювілею, шановний Валентине Миколайовичу, лісівники Черкащини бажають Вам міцного здоров\’я, козацького гарту, сімейного благополуччя, невичерпної енергії, вагомих досягнень у всіх справах і починаннях. Хай доля буде щедрою та щасливою, а професійні досягнення рясніють успіхами та здобутками!
