Перейменування вулиць у Черкасах: Пушкіна на Праведниці Шулежко

Перейменування вулиць у Черкасах: Пушкіна на Праведниці Шулежко

У Черкасах триває процес перейменування вулиць міста. Пропоновані топонімічною комісією нові назви вулиць ще повинні пройти громадське обговорення та мають бути затверджені рішеннями виконавчого комітету та сесії міської ради.


Управління інформаційної політики Черкаської міської ради нагадує про те, які назви взамін старих запропоновано топонімічною комісією та розповідатиме про історичні постаті, на честь яких пропонуються перейменування. Перша розповідь – про вулицю Пушкіна, яку пропонується перейменувати на вулицю Праведниці Шулежко.

Алєксандр Пушкін – росіянин, уродженець Москви, частина ідеології «русского міра» з пропагованою зверхністю росіян над іншими народами.

 

Олександра Шулежко – черкащанка, яка своїм подвигом в часи нацистської окупації довела усьому світу, що українці рятують інших, незалежно від національності.

«Експертами» щодо «вєлікорусского» державного шовінізму в поглядах Пушкіна виступили ще його сучасники – як докази, вони називали його вірші й поеми: проти гетьмана Мазепи і українців, які прагнули волі – у поемі «Полтава», у підтримку розправи над поляками і литовцями, які так само хотіли свободи – у віршах «На взятие Варшавы» і «Клеветникам России» відповідно.

Натомість, Олександра Шулежко, на честь якої пропонується перейменувати вулицю Пушкіна – уродженка Золотоніщини, яка в часі Другої світової, ризикуючи власним життям, врятувала більше ста дітей-сиріт у місті Черкаси, у тім числі – 25 дітей євреїв, тоді як нацистські окупанти  часто розстрілювали за укриття хоча б одного єврея. Черкащанам, які цікавляться минулим свого міста, її історія добре знайома.

 

Для тих, хто можливо забув історію жінки, чиє життя офіційно внесено до списку Праведників Світу, нагадаємо, як це було…

Якось на вулиці окупованих гітлерівцями Черкас Олександра побачила малого хлопчика, який сидів біля тіла загиблої мами. Забрала з собою, хоча й своїх дітей не уявляла, як прогодує. Та озирнулася навколо і зрозуміла, що всім знедоленим допомогти не зможе.

Так народилася смілива ідея піти до німецького гебітскомісара й просити про створення сиротинця. Тут доля знову зглянулася – німець сам виявився сиротою, і проблема йому була знайома. Дав «добро» на створення дитячого притулку, але поставив категоричну умову: якщо до нього потрапить хоча б одна єврейська дитина – Олександру розстріляють. Вона заявила, що цілком розуміє свою відповідальність, але… притулок знайшли усі, без поділу на національності, і вже на осінь 1942 року із 102 сиріт віком від 3 до 16 років у сиротинці було 25 єврейських дітей.

Євреїв записувала як українців, греків або татар – в залежності від того, на представника якої національності була зовні схожа та чи інша дитина. На час перевірок поліцаїв ховала євреїв до карантинного ізолятора і казала, що там – інфекційні хворі. Перевірити їх у жодного поліцая ні разу не виникло бажання. Та перед Новим, 1943 роком, до сиротинця захотів прийти на свято сам гебітскомісар, тож усі вихованці мали бути в наявності. Виручили карнавальні маски, які у Новорічне свято були цілком доречні – вони приховали обличчя дітей. Більше того, коли гебітскомісар шалено аплодував за танець-лезгінку у виконанні малого «грузина», гітлерівець не знав, що аплодує талановитій єврейській дитині.

Усі діти з сиротинця Олександри Шулежко вижили. Та коли в Черкаси повернулася радянська влада, на неї вчепили тавро «посібниці нацистів» і навіть заборонили займатися педагогічною діяльністю. Ледве змогла влаштуватися на роботу лише реєстраторкою у міській поліклініці Черкас. Тут знову продовжувала допомагати людям – стала двічі почесним донором СРСР, здавши понад 150(!) літрів крові.

 

Весь час намагалася знайти хоч якусь інформацію про свого сина Вадима, який пішов на фронт і вважався зниклим безвісти. Тільки у 1955 році отримала сповіщення з Черкаського військкомату: її 19-річний Вадим загинув у день Різдва 1942 року – в бою під Ленінградом…

Не зважаючи ні на що, «нацистською посібницею» перестали називати тільки у 1968-у: ті, хто так казав, мусив ховати очі від сорому, бо знайшлися свідки (включно зі священиком Троїцької церкви), які розповіли, що Шулежко допомагала інформацією і медикаментами партизанам, загін яких діяв поблизу Черкас. Отримала партизанське посвідчення, а в 1985 році – навіть орден. Але тільки за партизанів – бо порятунок дітей радянська влада так і не оцінила.

Усе життя Олександра Шулежко отримувала листи від вдячних вихованців. Лише після розвалу Радянського Союзу її визнали Праведницею Світу в Ізраїлі – добилися цього двоє євреїв, які завжди називали її «мамою», Ерлен Барановський і Володимир Пінкусович (останнього Шулежко буквально вихопила з-під дула автомата біля стіни Черкаської тюрми, де розстріляли його родину).

У Черкасах, на вулиці Хрещатик, 200 нині можна бачити меморіальну дошку в честь Олександри Шулежко – на цьому місці був притулок, де українка врятувала життя 102 дітям різних національностей.

Про те, щоб у Черкасах на честь Олександри Шулежко було названо вулицю, давно і неодноразово просили історики, краєзнавці і громадські діячі. 20 квітня 2022 року ці звернення нарешті трансформовано у офіційне рішення міської топонімічної комісії. Дотримуючись європейських цінностей, маємо нагоду належним чином вшанувати пам’ять не лише тих, хто загинув у часі Другої світової війни, а й тих, хто вчинив подвиг, ризикуючи загинути заради порятунку інших.

 

 

За інформацією пресслужби Черкаської міської ради

Реклама

Реклама

0 0 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x