Віктор Парамонов: «Нині в диспансері така кількість пацієнтів, якої не було за 68 років існування закладу»

Віктор Парамонов: «Нині в диспансері така кількість пацієнтів, якої не було за 68 років існування закладу»

У Черкаському обласному онкологічному диспансері робота не припинялася ні на мить після впровадження воєнного стану. Тут стали приймати ще більше пацієнтів, зокрема й з областей, де були чи тривають бойові дії. Знайшли роботу в закладі й восьмеро лікарів-переселенців. Директор Черкаського онкодиспансеру Віктор Парамонов зазначає, що рак чекати не може, лікуватися треба вчасно, щоб хвороба не прогресувала.

Про специфіку роботи, медичне забезпечення, кадрові зміни та плани на майбутнє очільник закладу розповів у інтерв’ю «Новій Добі».

 

− Вікторе Володимировичу, як змінилася специфіка роботи Черкаського онкодиспансеру після 24 лютого?

Ми мали два попередні досить стресові роки, адже стартувала реформа охорони здоров’я, яка збіглася із карантином через COVID-19. До реформи ми готувалися, розуміли, що змінюються засади функціонування лікарень. Найважче перебудувати людей, які з десяток років працювали за одним усталеним порядком. Потрясінням став карантин через коронавірусну інфекцію. До нас не могли доїхати пацієнти. Це все доводилося регулювати досить швидко. Та ми справилися, приймали хворих, стали надавати більше медичних послуг, до нас поїхали люди з інших областей. Ми самі змогли заробляти на оплату праці нашим людям. Усі працівники, до речі, вакциновані по 2 рази, а більшість тричі. Тож ми працювали спокійно, розмірено. Мали досить потужні плани на цей рік. Але тут стається повномасштабне вторгнення російського агресора, звичайно, для всіх це було серйозним викликом.

Я спілкувався з колегами із інших областей, зокрема з тими, які постраждали від окупантів. Ми розуміли, що рашисти знищують усе, у тому числі, цивільну інфраструктуру, збирають обладнання, яке досить хороше й вартісне.

В області за підсумками першого кварталу 2022 року понад 43 тисячі онкохворих і ми маємо надавати їм допомогу. Також за період реформи до нас приїжджали близько 600 хворих на рік із інших областей на трансплантацію, обстеження та лікування.

Ми розуміємо, що рак не може чекати. Тим більше у стресових ситуаціях він буде прогресувати, погіршуватиметься стан пацієнта, лікування стане складнішим, результати будуть гірші. Ми не могли робити ніяких пауз у роботі, працювали як зазвичай.

Нині наші лікарі не ходять у відпустки, підсилили технічну службу, щоб усе працювало цілодобово. НСЗУ нам роз’яснили правила роботи у період воєнного стану. І ми працюємо в нових умовах.

 

− Наскільки зросла кількість пацієнтів?

− Нині в диспансері така кількість пацієнтів, якої не було за 68 років існування закладу. Зайняті 500 стаціонарних місць, також маємо значну кількість пацієнтів на денному перебуванні. Крім того, у нас є можливість пансіонатного перебування для хворих. Це місця на території лікарні, за потреби до пацієнтів може прийти лікар чи медсестра й нададуть відповідну допомогу. Це, в основному, хворі, яким потрібно приймати лікування або ж ходити на процедури, але вони живуть не в обласному центрі. Тож мають можливість проживати і лікуватися в диспансері.

 

− Як у період воєнного стану відбувається лікування дітей? Чи вдалося поїхати закордон тим, кому потрібен стаціонар ще тривалий час?

− Так, дійсно, багато дітей вивезли на лікування до Європи. Це була ініціатива першої леді Олени Зеленської. Домовленість із медичними закладами, логістика – все це вирішували на рівні країн. Отож, дві третини дітей, які у нас лікувалися, поїхали. Велика організаційна робота виконана МОЗ України.

 

− Виплата зарплати – нині досить важливе питання. Чи немає із цим проблем?

− Щодо оплати праці, ми перенесли навіть терміни виплати на тиждень раніше, ніж зазначено в колективному договорі, адже розуміємо, що люди хвилюються, воєнний стан, зросли ціни на деякі товари, зокрема продукти. Тож спрацювали на випередження, щоб працівники не думали, що зарплат не буде.

 

− Ви приймаєте хворих, які приїжджають із інших областей. Але як бути тим, у кого, скажімо, немає ніяких медичних документів?

− Більшість, звичайно, приїжджали із документами, виписками. Та були й такі випадки, хвора із Києва приїхала зовсім без нічого, ми знали про хворобу лише з її слів. Тож довелося повністю провести обстеження, щоб розуміти, як лікувати надалі. Адже слів і розповідей пацієнта у боротьбі з раком замало. До речі, детально обстежуємо усіх пацієнтів, не залежно від медичних записів. Адже за цей період, поки вони до нас доїхали могли статися зміни у стані хворого. Також обов’язково запитуємо, чи мають вони де жити, чи є елементарно одяг, взуття. Приїжджають і такі пацієнти, які відразу говорять, що вони до нас транзитом на декілька днів. Ми надаємо всю необхідну допомогу, за потреби та можливості даємо ліки із собою.

 

− Як із медичним забезпеченням на сьогодні? Як часто надходить гуманітарна допомога?

− Після впровадження воєнного стану вийшов закон, що спрощує процедури закупівлі медичних препаратів. Що нині дуже добре. Ми швидко забезпечуємо хворих лікуванням. Щодо гуманітарної допомоги, то майже щоденно її отримуємо, як із-за кордону, так і від наших колег із інших областей. Ми й самі ділимося з колегами тим, що дають нам. Зокрема нещодавно на південний регіон відправили медикаменти. УОЗ ОВА займається розподілом до лікарень отриманої гуманітарної допомоги.

 

− У вас в закладі нині працюють 8 лікарів-переселенців. Як вони до вас потрапили?

− Так, насправді у нас працює 8 лікарів-переселенців. Дехто із них приїхав без трудової книжки, тож оформляли за договором, дехто навіть просив оформити на кілька місяців, адже планує повернутися назад. До початку повномасштабного вторгнення ми мали повністю укомплектований штат і не потребували працівників, зокрема й лікарів. Та коли до нас почали звертатися колеги, які шукали роботи, ми порадилися й вирішили взяти їх, адже розуміємо, що маємо допомагати й підтримувати одне одного в такий нелегкий час. Та й кількість хворих у нас зросла зараз. Наприклад, лікар із Маріуполя зрозуміло, що залишиться у нас на тривалий період, адже повертатися поки що нікуди. Лікар із Чернігова привіз пацієнтів, які були на діалізі, потім лишився працювати у нас. У кожного різна ситуація, ми намагаємося кожному допомогти за можливості.

 

− Які маєте плани на майбутнє, зокрема після завершення війни?

− Хочеться вже повернутися до звичайного життя, без сирен, тривожних валізок. Щодо роботи – це продовження програми модернізації радіотерапії, променевого лікування, адже ця програма на сьогодні зупинена по всій Україні. Надалі проводити трансплантації, як кісткового мозку, так і нирок. Власне, і під час воєнного стану ми не припиняли їх. Також зараз добудовуємо зовнішній ліфт для поліклініки, щоб хворі безбар’єрно могли дістатися до лікарів. Планувати відпустки співробітникам.

Ми віримо в те, що переможемо, адже по-іншому бути не може. Більшість людей у світі розуміє, що це пряма агресія, злочин, який супроводжується страшною жорстокістю щодо мирного населення. Те, що розголос йде усім світом, дуже добре, усі мають знати, що у нас тут відбувається. А ми маємо працювати, адже рак не чекає і людям треба лікуватися.

 

Спілкувалася Олеся Зінченко

Реклама

Реклама

1 1 голос
Рейтинг статті
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x