Колись я писала статтю про конструктивну сварку, в якій йшлося не тільки про неможливість подружнього життя без сварок, а й про те, що конфлікт є двигуном прогресу в стосунках. Ще там були правила, яких варто дотримуватися, аби сваритися з користю. Але для пар, яких безпосередньо торкнулася війна, тих правил замало, для них мають бути додаткові поради, адже на стосунки в таких родинах накладається посттравматичний синдром (у народі його називають «атошним»). Тож пообіцяла тоді читачам вивчити тему і викласти ті поради. Та виявилося, що не все так просто.

Я перечитала чимало статей щодо подружніх конфліктів, так само перекопала гори інформації щодо посттравматичного синдрому, але того, що шукала ніде не знайшла. Хоча про актуальність цієї проблеми свідчать невтішні цифри статистики. Справа в тому, що за різними даними розпадаються або знаходяться на межі розлучення від 35 до 60 % родин атовців. Звичайно це відбувається не тільки тому, що вони не вміють конструктивно сваритися. Війна стає такою собі наковальнею зрілості стосунків, одні розчавлює, інші – загартовує і робить міцнішими.
Отже, перше, що важливо зрозуміти дружині воїна: війна − це величезний стрес, і люди, що приймали безпосередню участь у бойових діях, змінюються, стають іншими. Тобто ви чекаєте додому героя, а приходить… закрита, дратівлива людина, схильна до спонтанної агресії та вживання міцних напоїв. Що робити? Головне не подавати вигляду, що ви здивовані або розчаровані. Намагайтеся поводитися спокійно, приймати чоловіка таким, яким він є. І друге: аби не було розчарувань і ілюзій, дружина ветерана має чітко усвідомлювати, що «як раніше», тобто до війни, вже не буде. Жінка має включити в собі мудрість і терпіння, аби разом з чоловіком пройти нелегкий шлях адаптації до мирного середовища і навчитися разом жити далі. Щодо конфліктів – їх не уникнути, але я абсолютно впевнена, що якість, якої набуде сварка (конструктивною вона буде або деструктивною) в більшості випадків залежить саме від жінки.
Отже, слід зауважити, що в стресовій ситуації люди, що були учасниками бойових дій, поводяться особливим чином:

1. Чоловік може поводитися агресивно – це звичайна реакція на стрес, що виробилася під час війни. Тільки маючи ось таку реакцію, людина може вижити в екстремальних умовах бою.
Що робити? Ні в якому разі не говорити йому про емоційні зміни, які з ним відбулися. У цей момент фрази типу «ти таким не був», «тобі треба лікуватися», «ти псих» можуть тільки погіршити ситуацію. Оптимальним варіантом буде на період сварки абстрагуватися. Просто усвідомити, що підвищений тон, нецензурна лайка, безпідставні звинувачення – це не на вашу адресу, це − стереотипна реакція на стрес людини, що пройшла війну. Аби чоловік зрозумів, що ви не байдужі до того, що з ним відбувається, варто повідомити йому, що розмовляти зараз немає сенсу: щось типу «мені складно зараз зосередитися, ти знервований, може повернемося до цієї розмови, коли заспокоїмося». Іноді під час сварки корисно повідомити чоловікові про свій емоційний стан: «мені неприємно, коли ти безпідставно звинувачуєш мене», «я відчуваю себе ніяково, коли ти брудно лаєшся», «мені страшно коли ти голосно сваришся». У цьому випадку психіка чоловіка відволікається від стресової ситуації. Ви тим часом беріть паузу і йдіть готувати каву. Психологи стверджують, що спільне прийняття їжі розслаблює і сприяє розмові в спокійних умовах. Ще один варіант заповнення паузи – секс. Але будьте обережними, в цьому випадку дуже швидко утворюється умовний рефлекс «агресія-секс». А це, зрозуміло, не найкраще поєднання. Отже, ліпше готуйте каву.
Слід згадати, що буває ще агресія неконтрольована. У такому стані людина може все навколо бити, трощити, а також хизуватися зброєю. Пам’ятайте − це змінений стан свідомості. Сперечатися і намагатися зупинити особу в такому стані небезпечно для життя. Отже єдиний вихід для оточуючих − забиратися у безпечне місце.

2. Наступна реакція на стрес-сварку – уникання розмови. Тобто, коли ви намагаєтеся показати чоловіку своє незадоволення, він просто ігнорує вас. Це відбувається внаслідок переоцінки цінностей. І кран, що тече на кухні, і нестача грошей – для нього стають дрібницями не вартими уваги.
Що робити? Це звучить трохи дивно, але спочатку варто висловити свою солідарність з ним, типу «слухай, я розумію, що цей кран і гроші, вони нічого не варті, і в житті є речі набагато важливіші». В цей момент чоловік відчує споріднену душу і буде готовий до подальшого спілкування з вами. Тобто тепер у вас буде можливість донести до нього і свою власну думку: «цей кран, він реально дратує своїм крапанням», і «так би хотілося поїхати разом кудись відпочити, може якось все таки вийде…» В більшості випадків ця схема спрацьовує. А якщо зразу не спрацює, дайте чоловіку час, врешті-решт кран – це дійсно дрібниці.

3. Дуже непроста ситуація, коли чоловік, що пройшов війну, замикається в собі. Таким чином людина тікає від реальності. Тобто воїн не може адаптуватися до мирного життя. Під час вияснення стосунків такі чоловіки просто мовчки йдуть туди, де їх розуміють. А комфортною для них є лише компанія побратимів, де можна згадати війну і випити чарку за тих, хто не повернувся.
Що робити? Перш за все в цей час треба взагалі уникати конфліктів. Якщо все одно чоловік збирається та йде невідомо куди і ви розумієте, що прийде він в не найкращому стані, варто просто попросити його сьогодні залишитися вдома. Без шантажу, істерик і розлогих пояснень. Все одно йде? Попросіть телефонувати вам при можливості і швидше повертатися. А ще можна запропонувати приготувати вечерю і побратимів запросити додому. Важливо пояснити чоловіку, що ви розумієте, як для нього важливе це спілкування. При цьому з часом слід знайти серед його бойових друзів, тих, яких він щиро поважає, тих, що мають позитивний досвід адаптації. Варто запрошувати саме їх. Крім того для колишніх бійців дуже корисною є трудотерапія. Згадайте, до чого у нього лежать руки, що він колись мріяв зробити, і створіть умови для його праці. Крок за кроком, за умови вашого терпіння і любові, поступово відбудеться його адаптація до мирного середовища. Тільки тоді при потребі ви нарешті зможете організувати конструктивну сварку. Але якщо серйозно, сварок треба все ж уникати, і намагатися в ¶ьому випадку вирішувати всі питання дуже коректно, тому що будь-який дискомфорт може викликати у чоловіка бажання знову зануритися у війну.
Наприкінці наведу цитату з інтерв’ю із капеланом Анатолієм Кушнірчуком: «Після його повернення з АТО, вони з дружиною, як з різних планет. Їм потрібен хтось, хто допоможе розібратися в тому, що накопичилося за період, поки вони не бачилися, адаптуватися одне до одного. Тому що вони знову різні люди. …Я бачив на війні чоловіка, якому постійно дружина телефонувала із претензіями, примітивними побутовими питаннями. І знаєте, вона його довела до такого стану, що після розмови він застрелився».
Тож, шановні дружини атовців, будьте мудрими. Ну і звичайно любіть. Пам’ятаєте з Біблії: «Любов довготерпелива, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою. Усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить. Любов ніколи не перестає … » І ще любов, вона творить дива.

P.S.: Щиро вдячна за фахові консультації психотерапевту, члену Черкаського осередку Української Спілки Психотерапевтів, керівнику Черкаського регіонального психологічного кризового центру Фундації «Паритет» Ігорю Озерянському та психологу Черкаського регіонального психологічного кризового центру Фундації «Паритет» Наталії Козловій і… своєму власному досвіду.