Пам’ятник невідомому солдату відкрили у Вільшані Городищенського району. Це скульптура бійця з автоматом в руках і плащ-палаткою на плечах. Висота пам’ятника 1,9 метри. На урочистому відкритті виступив селищний голова Володимир Яровий та директор школи-інтернату Василь Палажченко.

З історії відомо, що гітлерівці окупували Вільшану 28 липня 1941 року. На примусові роботи до Німеччини вивезли 649 чоловік. Довгоочікуване визволення настало під час Корсунь-Шевченківської наступальної операції. 30 січня 1944 року до Вільшани зайшли підрозділи 21-го стрілецького полку. Точилися жорстокі бої. Деякі вулиці по декілька разів переходили з рук у руки. Було знищено понад 200 гітлерівців, 7 їхніх танків і 18 автомашин. В бою за Вільшану був тяжко поранений і потрапив в полон старший лейтенант Василь Захаров. Він мужньо пройшов усю війну, був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, однак нагороду отримати не устиг. 30 січня 1944 року його живцем спалили карателі. Похований у братській могилі у Вільшані. Його ім’ям у Вільшані названі вулиця і школа. 5 лютого 1944 року після тижневих боїв селище відвоювали частини 1-го та 2-го Українських фронтів.

– Вільшанці чекали визволення, повернення з фронту своїх рідних, – ділиться спогадами свого дитинства військовий пенсіонер Василь Вікторович Яковенко. – Гриміла канонада, ми переховувалися то в силосній ямі, то в погребі. Лунали постріли, вибухи, снаряди розривалися зовсім поряд. Бої були дуже жорстокими, загинуло багато людей. Намагаючись викурити німців, червоноармійці підпалювали хати і будівлі. Як бальзам на душу прозвучав крик: «…твою мать! Куди, ідіот, поліз!» Ми зрозуміли, що прийшли визволителі. Того ж вечора до нашої хати увалився п\’яний сержант з автоматом. Він шалено матюкався, кричав, що всі ми тут під німцями кайфували, а тому підлягаємо знищенню, як зрадники. Слідом увійшов офіцер. Хоч теж був п\’яний, намагався вгамувати сержанта. У відповідь почув триповерхове матюччя. Дивно, що визволителі не перестріляли один одного і нас.

Володимир Чос