10 питань про родину черкаському психологу Володимиру Осичнюку

10 питань про родину черкаському психологу Володимиру Осичнюку

Володимир Осичнюк знає про родину якщо не все, то майже все. Практикуючий психолог і зірковий татусь. У щасливому шлюбі Володимир виховав 4 синів, відомих черкащанам як гурт «СПІВ БРАТІВ». Нині у чоловіка інші стосунки, які він називає гармонійними. Володимир Осичнюк переконаний, що у родині всі мають бути щасливими, а як ні – то не варто бути приреченими в ньому.

Керівник центру сучасного виховання «НОВІ ДІТИ» у Черкасах
50 років, дитячий психолог, психотерапевт, педагог, член Української Спілки психотерапевтів
Освіта: Черкаський педагогічний інститут ім.Б. Хмельницького, фізико-математичний факультет, спеціальність «вчитель математики та фізики»;
Харківський Державний університет, спецфакультет з практичної психології, спеціальність «практичний психолог»;
Вісбаденська академія післядипломної освіти (Німеччина),
Україно-Німецький центр позитивної психотерапії, спеціальність «психотерапевт за напрямком «Позитивна психотерапія».
Практичний досвід 28 років.

1. З чого починається родина?
− Почнемо з базових потреб. Одна з них − у близькості. Спочатку це друзі, ті, кому можна відкритися, бути з ними одним цілим. Вища реалізація цієї потреби − із людиною протилежної статі, коли знаходиш свою половинку. Другий аспект – це традиція створювати сім’ю. Бо вже з якогось моменту, якщо у тебе немає родини, натякають, що вже час ти обтяжений цим соціальним очікуванням. Крім того, родина – це певна духовна потреба. Родина може бути створена і суто на інстинктах. Це природньо. Може, це не надто популярна версія, але проти природи не підеш. Закохуватися не заборониш. Можна законодавчо заборонити одруджуватися, але дітки іноді ще в садочку «одружуються». У старших класах школи завжди народжували…

2. Що треба знати про кризи сімейного життя?
− Кризи можна прівняти з хворобами. Захворювання для тіла, це як криза для душі. Як би ти не намагався уникнути захворювань, але вони трапляються і слугують тому, що людина стає сильнішою, загартовується, виробляється імунітет. Тобто глобально – хвороби допомагають. Здорова сімя – це не та, в якій немає проблем, а та, яка навчилася їх вирішувати. Тому наявність непорозумінь, конфліктів, випробувань – це необхідний елемент розвитку особистості і родини. Сім’я – це команда. І треба розібратися, в чому я сильніший, в чому сильніший мій партнер. Для цього варто приборкати гординю, яка не дає це усвідомити, і з повагою ставитися до коханої людини. Це все відбувається у процесі діалогу.

3. Які ознаки здорової родини?
− Найперше, це зоровий контакт. Наскільки часто чоловік і дружина під час спілкування дивляться одне одному в очі. Очі, як відомо, дзеркало душі. Наступне – комунікація, тобто не формалізоване спілкування на кшталт купити продукти, заплатити за комунальні послуги тощо. Крім того, тактильний контакт. У щаливих родинах, як показують дослідження, в рази быльше розмовляють між собою, дивляться одне на одного і торкаються. І тут варто зауважити, що інтимна сфера родини не повинна бути публічною. Не лише цілуватися у маршрутці, а й зазирати одне одному в очі, не є таким «екологічним» для пари.

4. Сімейне щастя варто приховувати від чужих очей?
− Це варто робити лише тоді, якщо у когось із найомих є мотив нашкодити родині. Якщо у оточенні є нереалізована людина, яка утверджується за рахунок інших, заздрісна тощо. Що потрібно робити, так це це розвивати «пружність» стосунків – здатність взаємодіяти із зовнішніми впливами. Якщо шлюб слабкий, тоді навіть дрібні проблеми − хтось кудись не прийшов, не так подивився, викличуть негатив, підозри тощо. Весь час боятися не можна. Це як із здоров’ям: краще загартовуватися, зміцнювати імунітет, тобто зміцнювати родину. Я швидше прихильник такої теорії.

10 питань про родину черкаському психологу Володимиру Осичнюку

5. Діти – випробування для родини?
− Безперечно. Дитина сильно впливає на ієрархію в сім’ї. Мені близький такий погляд, що на першому місці в родині має бути «Я», в сенсі сама особистість чоловіка чи дружини. Дуже часто дитину обожествляють, вона стає на перше місце чи «витісняє» тата. І це порушення природних законів, які призводять до дисгармонії. Все ж дружина має спати з чоловіком, а не з дитиною. Крім того, якщо у дітей все добре, то всі навколо собі чіпляють медалі: дитина розповіла віршик, виграла змагання, гарно зіграла на фортепіано тощо, але коли дитина влаштовує істерики, краде, бреше, то дуже часто виникають сварки, чому мають місце ці прояви, у батьків різні погляди на ситуацію, немає єдиної моделі виховання. У такому разі дитина зазвичай починає маніпулювати і тоді, як би сумно це не звучало, дитина виступає каталізатором погіршення подружнього життя.

6. Як зміцнити родину?
− Вироблення технології, як чоловік і дружина вирішують узагалі проблемні ситуації в родині. Поведінка дитини – це лише одна з ситуацій. Якою може бути ця технологія? Я прихильник так званої технології «прояснення» через спілкування. Потрібно сідати і розмовляти. Аж доти, доки проблема не буде вирішена. Це не легко. Цьому не вчать. Потрібно відкинути позицію «це не мої проблеми». Будь-які проблеми мають стати спільними, мати статус «наші». Подружжя має навчитися брати на себе відповідальність за вирішення проблем. І при цьому важливо відстоювати власні переконання і інтереси, бо якщо один із партнерів весь час поступається, обирає стиль «уникнення», щоб не сваритися, це не буде корисним родині. Бо тоді той, хто поступився, в разі невдалого вирішення конфлікту буде у виграшній ситуації, бо «я ж казав\\казала». Окрім того, шукатиме, де скаржитися, де замістити, а це і зради, і пиятцво і т. д.
Ми живемо в епоху партнерства та рівності, не маніпуляцій чи якихось психологічних «штучок». Це така планератрна тенденція, бо це єдиний спосіб вижити. І на рівні держави, і на рівні родини. Вирішення питань з позиції хто сильніший, той і правий, уже є примітивним. Так і в родині. Коли такі тенденції переважають, це важке подружнє життя.

7. Які перші дзвіночки того, що шлюб під загрозою?
− Я б сказав так: коли другий раз не вийшло. Якщо один раз поговорили і не вийшло, другий раз – те саме. Це привід замислитися. У нас дуже часто одні й ті ж сценарні конфлікти тривають роками і десятиліттями, люди ходять по колу. Сподіватися, що воно якось саме собою вирішиться, не варто. Якщо з другого разу не вийшло, треба звертатися до посередника. Треба розуміти, що у пари нпмає здатності вирішити щось самостійно. Це не панацея, але це спосіб вирішення ситуації.

8. Як ставитеся до руху «free child»?
− Ми знову повертаємося до культуральних традицій. Які атрибути родини? Тато, мама, діти, дім, машина, дача… Щось таке. У людей, які взяли шлюб, є право і свобода вибору наповнювати своє життя тим, чим вони хочуть. Не хочуть дітьми – не питання. Тут важливий мотив, чи то страх, чи лінь, незрілість особистісна. І вірогідність того, що про своє рішення вони можуть пошкодувати у більш зрілому віці. Бо є безповоротні речі. Наприклад, свого часу один мій знайомий відмовився бути хрещеним через релігійні переконання, але через 20 років він про це дуже шкодує. Так само – усиновлення дітей. Люди рідко усвідомлюють, з чим їм доведеться «зустрітися». Ухвалюють рішення в одному стані, а жити доводиться в іншому. Якщо рішення жити без дітей вивірене, глибинне, тов се буде добре.

9. Розлучення – це трагедія?
− Зовсім ні. Іноді міркую, як можна допомогти підвищити рівень щастя в родинах. І я думаю, що можна було б заборонити укладати шлюби до 20-ти років більше, ніж на рік. Такі собі тест-драйви. Якщо рік витримали, ще на 3 роки можна продовжити, щоб зобов’яння не тяжіли над людьми. Бо коли у шлюбі щасливим бути не виходить, а іншого варіанту немає, він перетворюється в страждання.
Мій шлюб тривав майже 25 років. Він був щасливим, повноводним, наповненим почуттями. Але ми з дружиною були сильними особистостями і в певні моменти надто безкомпромісними. Я вдячний цьому досвіду. До розлучення у соціумі негативне ставлення: якщо розлучений, то ти якийсь соціальний інвалід. Я пам’ятаю, як мої батьки розлучилися, я дуже обурювався і злився на них. Мовляв, зіпсували мій імідж сімейного психотерапевта. Але з часом це почуття змінилося глибокою повагою. Це зразок того, що людина не має бути приречена шлюбом. Нещодавно запитав маму, чи не шкодує вона про своє рішення. Вона відповіла, що ні. І це мене тішить, бо таким чином вона підвищила якість свого життя і змогла його прожити більш гармонійно, реалізуватися як особистість. Я не закликаю до розлучення, але до більш ретельного вибору партнера. Бо коли емоції зашкалюють і мізки не працюють, дуже легко одружитися чи вийти заміж. Так само, коли працюють лише мізки і людина все прораховує, дуже складно наважитися на шлюб, бо хочеш раз і напевно. Тому завжди потрібна золота середина. Чим більше буде зразків надійних гармонійних шлюбів, тим здоровішим буде суспільство.

10. Чи варто у школі вивчати, скажімо, родинознавство?
− Суто теоретично це правильно. Назвати курс можна «Як бути щасливим». Але хто ж проводитиме ці заняття? Це має бути взірець. Ось у чому дилема. За логікою, лікар, людина, яка лікує, має бути взірцем здоров ’я, діти вчителів так само – мають бути взірцем вихованості й інтелекту… Але ми часто бачимо абсолютно зворотній ефект. Сьогодні батьки розуміють, що закон «чим краще навчаєшся, ти краще живеш» не працює. Тому вони відвідують разом із дітками гуртки, шукають учителя, тренера для дитини, який буде не просто фахівцем своєї справи, а ще й матиме такі людські якості, які «наповнюватимуть» дитину. Дитину потрібно «дотикати» до зразка для наслідування. Бо основне оточення дитини – батьки, дідусі й бабусі. Якщо серед цих людей немає зразка, треба його шукати. Дитина уміє зазирати в сутність. Скільки не говори «Ми тебе любимо!», «У нас все гаразд!», дитина знімає матрицю, і тут не обдуриш! Зіграти роль щасливого для дитини неможливо, для соціуму – так: десь причепуритися, натягнути посмішку і якось прожити день, але дитину «не проведеш».

Ірина Гришко

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x