Прем’єру вистави за п’єсою «Носороги» Ежена Йонеско готують у Черкаському академічному обласному музично-драматичному театрі імені Шевченка. Класику «театру абсурду» ставить головний режисер Станіслав Садаклієв. Про це повідомляють журналісти «Нової Доби».

Над постановкою творчий колектив почав працювати під час війни, а вже восени глядачі побачать історію суспільства, де озвіріння — закономірний результат неповаги до особистості.

«Деякі вважають, що ми робимо абсурдні речі на сцені, та насправді вони трапляються в реальному світі»

Із «театром абсурду» більш детально я ознайомився протягом навчання в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Ми вивчали різні жанри та напрями, а під час сесії виконували творче завдання в певному стилі. Мені подобалася «драма абсурду», тож обрав уривок із п’єси «Голомоза співачка» Йонеско. У процесі роботи зрозумів, що в таких матеріалах зображений алогізм життя, а не мистецтва. Деякі вважають, що ми робимо абсурдні речі на сцені, та насправді вони трапляються в реальному світі.

«Носороги» – глибокий матеріал, в якому порушені проблеми: самосвідомості, розуміння власного «Я» всупереч впливу соціуму, свободи й відповідальності за свої вчинки. У цей спосіб Ежен Йонеско попереджує людство про загрозу знеособлювання і тоталітаризму. У виставі деякі можуть побачити локальну історію, а інші – своє життя крізь призму подій, що відбуваються в країні або за її межами. Хороша драматургія є завжди актуальною, якщо вона не називає конкретні речі, а глядачі вмикають уяву, пропускають сюжет через себе, ставлять питання чи знаходять потрібні відповіді.

Абсурдність цієї п’єси полягає в тому, що герої не захотіли залишитися людьми. Хоча Homo sapiens є найрозумнішим створінням на Землі. Звісно, з цим інколи можна посперечатися, але це так, бо за еволюцію відповідають люди. Натомість персонажі «Носорогів» не захотіли розвиватися, вони навіть не зупинилися, коли настав переломний момент. Герої зробили крок назад і перетворилися у тварин. Абсурд був завжди і повторюється нині.

«Для мене головне – не передати побут, а дати глядачам символічне навантаження»

У виставі гратимуть майже всі артисти драми нашого театру. На початковому етапі я багато читав, кілька разів змінював їм ролі, після читок п’єси аналізував як актори виконують завдання. Під час репетицій шукав різні рішення, аби отримати хороший результат. Так, ми вже зробили декілька читок і першу пластичну сцену, що відбувається на початку постановки. У «Носорогах» буде достатньо пластики, бо іноді фізична дія сильніша за слова.

Я мріяв зробити виставу монохромною, в чорно-білих кольорах і використати декорації у вигляді кубів. Разом із головним художником Сергієм Ридванецьким допрацювали цю ідею. Він додав багато цікавих речей і мені сподобалося сценографічне оформлення. Варто зазначити, що заклади, де триватимуть події, ми зобразимо умовно. Це необхідно, аби аудиторія брала активну участь у дійстві, розгадувала шифри чи навпаки трактувала їх по-своєму. Для мене головне – не передати побут, а дати глядачам символічне навантаження.

Актори теж будуть одягнені в чорно-білі костюми, які розробила художниця з костюмів Наталка Ридванецька. У цей спосіб вдасться глибше розкрити сутність персонажів. Попри те, що вони можуть здаватися стадом, у кожного героя є свій вибір і шлях. Тож не хочеться акцентувати на їхній зовнішності, а показати характерність і психологічні метаморфози.

«Більшість звикли, що герой вистави прагне змінити світ, усіх рятує, а в кінці помирає»

Цікаво, що головний герой Беранже такий, як інші. Він нікого не рятує, не робить самовідданих подвигів та й взагалі є частково маргінальною людиною. Окрім цього, у нього алкогольна залежність і не зовсім вдала кар’єра. Усупереч тому, що чоловік не вирізняється зовнішньо та соціальним статусом, він є центральним персонажем. Більшість звикли, що герой вистави прагне змінити світ, усіх рятує, а в кінці помирає. Та Беранже просто залишається собою.

«Важливо, аби творчість чіпляла за декілька років після прем’єри»

Я думаю, що черкаська публіка готова до різних форм. Звісно, це ризиковано, але мені подобається кидати собі виклики. «Театр абсурду» – непростий жанр і вважають, що він спрямований лише на вузьку аудиторію. Але ми зробимо постановку динамічною та яскравою, аби люди її сприйняли або ж прийшли наступного разу і збагнули задум.

Нехай кожен зрозуміє ідею по-своєму, адже ми не даємо відповіді, а порушуємо питання. Якщо вистава змусить людину задуматися, то це вже буде хорошим показником. Проблематика «Носорогів» буде актуальною і під час війни, і після нашої перемоги. Важливо, аби творчість чіпляла і за кілька років після прем’єри.