«Волновахи, яку знав, більше не існує». Житель окупованого міста розповів, як воно живе зараз

«Волновахи, яку знав, більше не існує». Житель окупованого міста розповів, як воно живе зараз

Волноваха – місто, яке одним із перших потрапило в російську окупацію. Армія вбивць, гвалтівників та мародерів увійшла в нього вже через кілька днів після переходу війни в повномасштабний режим. Із того часу «асвабадітєлі» запровадили тут свої порядки. Те, що нічого хорошого для тої невеликої кількості українців, які з тих чи інших причин не змогли евакуюватися з охопленого полум’ям міста, вони не принесли, цілком зрозуміло. А от більш детально про ситуацію, що відбувається на поки що непідконтрольній ЗСУ території, дізнатися непросто. Обрив зв’язку та інформаційний вакуум – це одна з перших тактик ворога в таких місцях. Але, на щастя, ми живемо в світі інформаційних технологій. Інколи вони дозволяють здійснити неможливе. Тож і журналістам нашого видання вдалося налагодити зв’язок із жителем Волновахи, який не змінив свого місця проживання, не зважаючи на ті історичні події, що відбувалися навколо. Результати цієї розмови публікуємо. Упевнені, читачі розуміють, що жодної інформації, яка дасть можливість ідентифікувати героя публікації, надавати ми не можемо.

– Давайте почнемо із запитання, яке виникне в багатьох людей, які читатимуть нашу розмову, чому ви лишилися у Волновасі? 

– Через стан здоров’я і рідних. У мене є члени родини, яких не можна було транспортувати звичайною машиною, а евакуації як такої тут ніхто не проводив. просто не встигли. Не було ні зелених коридорів, ні можливості вивезти лежачих.

– Тож ви не самі в місті?

– Ми тут родиною. Я, дружина, батьки, неповнолітні діти.

– Які умови для дітей?

– Жахливі. Світла немає, газу й води теж. У хаті є піч, навколо багато розбитих домів. Хай пробачать, їхні господарі, але ми збираємо на руїнах і пожарищах те, що ще може горіти, і використовуємо як дрова.

– Як до цього ставляться окупанти?

– А як вони можуть ставитися, якщо роблять те ж саме, тільки в більшому масштабі? Місто заповнене військовими. Спочатку пройшли росіяни. Потім оселилися кадирівці. Тепер якісь вузькоокі степовики. Не знаю, що воно за нація. Ні опізнавальних знаків, ні шевронів немає. Вони розселяються по пустих хатах, із яких люди евакуювалися. Причому навмисно селяться не в опустілих кварталах, а серед мирного населення, яке вижило. Бояться артилерії ЗСУ. До речі, так захопили і квартиру моєї мами. Вирізали двері, поміняли вікна і заселилися.

– Ви не намагалися протестувати?

– Намагались. Я пояснював, що мама зараз тимчасово проживає зі мною, але квартира її власна. Показував документи. Але на це тут ніхто не зважає. Кажуть, якщо хоче – хай заселяється, а якщо не хоче зараз заселятися, то значить квартира їй не потрібна. А як вона сама може заселитися, якщо їй догляд потрібен? Так вони там і живуть. Та я не один такий. Сваритися з ними ніхто не ризикує. Страшно. Озброєні люди, які можуть вбити за просто так.

– Нових будівель росіяни не зводили?

– Намагались. Тільки все якось не по-господарськи. Зібрали два місяці тому з блоків дві багатоповерхівки. Не там, де в нас житлова зона, а де їм захотілося. Серед поля, де в нас нічого ніколи не було. Побудували, а потім їм, мабуть, дійшло, що тягти туди комунікації складно. Так воно й стоїть недобудоване і незаселене. Та й хто там заселятиметься? Ні світло, ні газ, ні вода, ні опалення не підведені. Потім взялися робити ремонт у гуртожитку для залізничників. Тільки, схоже, що теж нічого в них не вийшло. Дехто з наших набралися сміливості пішли до них питали, коли пускатимуть туди жити. То відповіли, що то будівля для вразливого населення, а не для нас. Не уявляю, хто може бути більш вразливим, ніж родина, яка в морози живе в підвалі.

– Як взагалі ставляться до вас окупанти?

– Як ставляться? А так, що ми боїмося зайвий раз виходити на вулицю, бо ті, хто потраплять на очі «новим господарям», коли в них поганий настрій, просто зникають. Немає навіть намагання дотриматись якоїсь законності. Була людина – і її просто немає. І ніхто не питає, де ділась. Усі все розуміють. Особливо є висока вірогідність не повернутися з центру міста. Тому ми намагаємося туди не потрапляти. Та може й добре, бо не хочеться бачити, що вони з ним зробили.

– Це ви про що?

– Там встановили пам’ятник якомусь чи то Жорі, чи то Жозі. Це танкіст їхній, який захоплював Волноваху. Він начебто загинув. І на честь цього вояки поставили пам’ятник. І вулиці в його честь поперейменовували. А ще ремонтують дитячий та юнацький дім творчості й хочуть назвати його Палац Жоги. Загалом, перейменовувати вони люблять. У нас уже багато вулиць зараз мають інші назву.

– А хто ж перейменовує, цікаво? Хто керує зараз містом?

– Серед органів влади, якщо їх так можна назвати, переважно росіяни. Приїжджі. Та є й наші, місцеві. Ті, хто швидко переорієнтувався, перейшов на бік росії і тепер активно пропагує «руський мір». Таких небагато серед нас, але на жаль, вони є. І не лише серед влади. Деякі вчителі теж взялися розповідати дітям про братні стосунки з «вєлікім народом».

– До речі про них, а навчання в школах як відбувається?

– Та фактично ніяк. Світла в школі немає, опалення теж. Вважається, що діти навчаються дистанційно, але це лише слова, бо інтернету теж нема. Батьки йдуть до школи й беруть завдання. Дома виконують і раз на тиждень відносять зошити в школу, щоб бачили, що діти хоч щось роблять і не чіплялися.

– А по якій програмі навчаються?

– Я точно не знаю авторів, але це програма російської федерації. Усі предмети викладають російською. Навіть такого предмета як «українська мова» немає. Літератури, звісно теж. Українських письменників і не згадують. Навіть Шевченка. Зате є російська література. Історію російську почали вивчати. Підручників нема ніяких. Тобто паперових. У школі інколи є інтернет. Там завантажують електронні версії книг на телефони. А вчать вдома. У школах вчитися не можна. Там зараз немає умов для дітей. Та й шкіл майже нема. Одна лишилася напівжива. У нас в місті до окупації було сім шкіл. Під час захоплення міста росіяни п’ять із них повністю знищили. Вони зараз кажуть, що освітні заклади зруйнувала українська армія, коли відступала, але ми знаємо правду. ЗСУ вже не було в місті, коли вони лупили градами по школах і лікарнях. Усе, що лишилося від будівель, ми тепер ходимо і розбираємо.

– На дрова?

– Не тільки. Це вони придумали. Спочатку зачищали зруйновані будівлі бульдозерами. Приїжджала техніка і зрівнювала все з землею. Ніхто навіть не розбирався, чи є під тими завалами тіла загиблих, чи може хтось взагалі є вцілілий і його треба рятувати. Потім змінили тактику. Почали наймати нас, місцевих жителів на цю роботу. Ми розбираємо руками. Нині це єдине джерело заробітку для містян. Іншого нема.

– А якою валютою розраховуються?

– Рублями, звісно. Російськими. Гривня ходила до початку липня. Потім оголосили, що до кінця місяця українська валюта виводиться з обігу. Обміняти її не можна, а якщо в кого знайдуть, то покарають. Зрозуміло, що є чорний ринок. Якщо знати потрібних людей, то можна, але великого сенсу обмінювати немає. Те, що на підконтрольній Україні території коштує 10 гривень тут вартуватиме тисячу. Мені пощастило зв’язатися із близькою людиною, яка змогла евакуюватися. Каже: «Давай я тобі грошима допоможу!». Я відмовився. Це просто неможливо зробити. Картка в мене є, але навіть якщо вона на неї щось скине, я зняти не зможу. Тут просто ніде зняти гроші з картки, в магазині теж можна розрахуватися лише за готівку.

– Звідки товари в магазинах?

– Із Донецька, Таганрога, місцеві торгівці з російських міст уже налагодили постачання.

– А документи які в місцевих жителів?

– Є ще багато українських, але росіяни все більше наполягають на тому, щоб всі міняли на їхні. Особливо паспорти. Усі, хто хотів, вже отримали, тепер поступово змушують міняти й тих, хто не хоче. Крім паперових документів, придумали міняти і номерні знаки на автомобілях. Мене кілька разів зупиняли, сварили. Потім почалися погрози. Сказали, що внесли в список. Ще раз зупинять і конфіскують машину. Я їздив у Донецьк поміняв на денееровські. Хоч не російські й то добре.

– Як виживають літні люди? Їм виплачують хоч якусь пенсію?

– Не так давно почали. Відкрилася їхня пошта. Там виплачують по 7 тисяч рублів пенсіонерам. Також дитячі дають тим, у кого малі дітки. До 10 тисяч, але отримати те все непросто. У них і в цьому хаос повний. 2022 року за українським законодавством мама повинна була йти на пенсію. До війни не встигла. Коли вже почали виплачувати пенсіонерам, мама звернулася до цієї так званої влади місцевої. Вони прислали відповідь. Російською мовою, але на фірмовому українському бланкові. Напевно теж вкрали десь. Відповіли, що пенсії їй не дадуть, бо за їхніми даними в неї не вистачає стажу в Україні. Ми довго сміялися з тої відписки, коли уявляли, де вони могли взяти ті свої «дані». Так і не дали пенсії.

– Ви казали, що спілкувалися зі знайомими на не окупованій території. За допомогою мобільного?

– Ні, що ви! Мобільний оператор тут свій. Денееровський. «Фенікс» називається.

– А телебачення?

– Українське вони вимкнули відразу, як зайшли. Причому по-своєму – просто звалили вежу. Покриття лише російськими каналами. Та їх мало хто дивиться. Навіть не стільки з патріотизму, як просто з технічних причин. У нас світло буває дуже рідко. Вони спочатку намагалися його відновити, але потім щось пішло не так, напруга була надто низькою. То вони й покинули. Можна дивитися через інтернет, але він теж не скрізь є. Донецькі провайдери вже кілька разів намагалися завести. Дещо вдалося, але не скрізь. Новини переважно читаємо з телеграм-каналів. Там можна знайти можливість дізнаватися щось більше за місцеву пропаганду.

– Чи здійснюється мобілізація місцевих до російських військ?

– Загальної поки не було. Сподіваюся, що й не буде. Для себе вже твердо вирішив, якщо дадуть повістку, то буду тікать. Проти своїх воювати не піду нізащо. Краще смерть. Але є інформація, що на блок-постах видають тим, хто в бік росії виїжджає. Мовляв, хочеш стати росіянином, то доведи це на війні. Кількох молодих щоправда забрали військові. Але то більше було як покарання. Знаєте, хлопці молоді, гарячі, вирішили, що тепер можуть поводити себе надто вільно. Думаємо, що відправили на фронт, але правди ж ніхто не скаже.

– Ви кажете, що їздили в Донецьк. Отже, пересуваєтеся по території вільно?

– Як і всі, хто пройшов процедуру фільтрації і довів, що не несе загрози для них.

– Як саме це треба доводити?

– Ой, то дуже складна процедура. Включно з допитами, дактилоскопією, занесенням у базу даних. Я довго вагався, але щоб вижити треба їздити за межі міста. А без документів про проходження фільтрації, не випускають.

– А чому вагались?

– Бо небезпечно. Знаєте, про таке люди не розповідають, але з тих допитів люди повертаються залякані й нерідко побиті. Дехто й не повертається. А в мене є рани, які ще не зарубцювалися. Почнуть бити, можуть шви розійтися. І помру там в їхньому «гестапо».

–  Але ж таки зважились?

– Бо знайшов спосіб зробити це так би мовити заочно. Знаєте, росія, то країна, де за гроші можна обійти будь-який закон. Мені пощастило натрапити на людину, яка знала, кому і скільки дати, щоб отримати потрібні документи і навіть не бути присутнім там. Дякувати Богу, все вдалося, і я отримав довідку, яку можна показувати на блок-постах. Тепер можу пересуватися вільно.

– Де були, крім Волновахи?

– У Маріуполі й Донецьку. Те, що вони зробили з нашими містами, – це жахливо. Я сподіваюся, що найближчим часом ЗСУ виженуть звідси цю нечисть, і ми знову будемо жити в нашій Україні.

– Тобто Волноваха чекає ЗСУ?

– Ви навіть не уявляєте, як сильно! Навіть ті ждуни, які мріяли про возз’єднання з мишебратьями і чекали на них, у більшості сьогодні вже змінили свою думку. Росія нічого хорошого не принесла на цю землю і їй тут ніхто не радий. Ми віримо, що це не надовго і робимо все, щоб якомога швидше наблизити час нашого звільнення і перемоги.

 

Розмову записав Владислав Бедринець, за аудіоматеріалами героя публікації, фото окупованої Волновахи – з відкритих інтернет-джерел

 

Стаття підготовлена в межах співпраці з громадською організацією “Черкаський правозахисний центр”, який здійснює документування воєнних злочинів в Україні в межах ініціативи “Трибунал для Путіна”. Громадська приймальня працює за підтримки Програми USAID Ukraine – USAID Україна «Права людини в дії».

Реклама

5 1 голос
Рейтинг статті
guest

1 Коментар
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
Сірьожа Остроухов

Володимир Зеленський дай Бог Вам Здоров’я, Добра, Благополуччя успіхів Тихого Мирного Неба Над Головою і Хай Вас і Вашу сім’ю Ангел і Бог оберігає кожен день, кожну хвилину, кожну ніч і Все життя все буде добре! Все буде Україна!!! Україна жила, живе і буде жити завжди Ми ПЕРЕМОЖЕМО Слава Україні І Героям Слава!!! Слава ЗСУ!!! Я Міста Христинівка Черкаської області дуже переживаю за Наших Воїнів За Українців Коли Закінчиться Війна

1
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x