Життя обов’язково переможе смерть, світло − темряву, а Україна здолає ворога у цій жорстокій війні. Під таким гаслом у Черкаському обласному краєзнавчому музеї започаткували мистецький проєкт «Малюємо Перемогу… Сила рушникового Дерева життя». І довели, що мистецтво під час війни не завмирає, воно адаптується й розвивається по-іншому. Митці Черкащини надійно тримають свій фронт, допомагають воїнам, наближають Перемогу.

Реалізували проєкт Черкаський обласний краєзнавчий музей у співпраці з громадськими організаціями «Наш Батальйон» та «Автомайдан Черкаси», майстрами Черкаського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України, художниками та студентами профільних навчальних закладів.

 

У проєкту є благодійна мета: усі вироби планують реалізувати на аукціонах, що відбуватимуться в нашому місті та закордоном, а кошти витратити на потреби наших воїнів. Нині митці розмалювали вже 150 контейнерів від танкових снарядів.

 

Свого часу з нагоди 60-річчя області вишивальниці відшили рушники з автентичними регіональними орнаментами Черкащини – точну копію тих, які створювали колись наші пращури. Тепер традиційні орнаменти «дерева життя» майстрині відтворили на контейнерах для танкових снарядів, що символізує незламність українського народу та нашу ідентичність.

− Ініціатива втілити такий проєкт була серед працівників нашого колективу. Тетяна Григоренко запропонувала залишки зброї чи якісь деталі спробувати розписувати, реалізовувати на аукціонах та допомагати ЗСУ. Вікторія Наумчук запропонувала перенести орнаменти із «дерева життя» на ось ці контейнери. І тоді почалася робота, − розповіла директорка Черкаського краєзнавчого музею Ірина Собко. − Наша основна мета – допомагати Збройним Силам. Після презентації проєкту ці вироби передадуть громадським організаціям для реалізації на аукціоні.

У музеї нині презентують перший комплект розписаних контейнерів від танкових снарядів.

− Суть проєкту полягає в тому, що на контейнерах від танкових снарядів, ми зобразили саме традиційний орнамент районів Черкащини – «дерев життя». Ці орнаменти українські жінки вишивали на святкових рушниках, вони мають тисячолітню історію, є символами нашої незламності. Цей холодний метал, що ніс у собі не життя, майстри переформатовують, зобразивши «дерево життя», і таким чином доводять, що життя переможе смерть, − зазначає пані Ірина.

 

Авторські «дерева життя» виконала Олександра Теліженко, заслужена художниця України, Ольга Мартинова, голова Черкаського осередку національної спілки майстрів України, Марина Філь зі Сміли, членкиня цієї організації.

 

Христинівщину та Уманщину для цього проєкту розписувала студентка Черкаського бізнес-коледжу Аліна Тарануха. Це була перша участь дівчини в подібних заходах, але вона впевнена, що не остання.

− Я обрала такий візерунок, адже він мені одразу сподобався, припав до душі, − ділиться Аліна. − Складнощі були на початкових етапах, адже це був мій перший досвід роботи з акрилом. Та натхнення було велике, коли я розмальовувала контейнери, попри те, що це зброя. Рідним дуже сподобався кінцевий результат, особливо мама була в захваті, адже вона теж дуже творча людина.

Аліна в майбутньому хоче працювати графічним дизайнером. Дівчина зазначає, що не знає, як саме складеться життя, але мріє, щоб її професія була пов’язана із творчістю. Зараз майстриня працює над ще двома контейнерами для аукціонів.

Наталія Крамна-Таран, член спілки народних майстрів України, розписувала аж 5 районів Черкащини.

− Мій профіль у спілці народна вишивка. Завжди я малювала й вишивала на тканині, а тепер на контейнері. Ще влітку разом із Ольгою Мартиновою ми працювали над проєктом «Розстріляна вишиванка», тоді вперше я доторкнулася до залишків зброї, зокрема це були уламки граду, ми їх пришивали на сорочку, тоді в мене тряслися руки від хвилювання. Розуміючи, що це зброя, було складно втілювати задумане. Я ж маю досить мирну професію, ніколи не могла уявити, що колись буду доторкатися до зброї, − говорить майстриня. − Перші два-три тижні після повномасштабного вторгнення у мене був ступор. Хоча по життю я досить активна, але тоді не могла робити нічого. А потім узяла себе в руки, можливо трохи адаптувалася. Відразу не хотілося вірити, що така війна надовго, думала, що все це скоро закінчиться. А потім, коли прийшло усвідомлення, що це не на місяць і не на два, що якийсь виріб, який зроблю своїми руками, врятує чиєсь життя, це й було стимулом активно долучатися до роботи.

Крім того, пані Наталія активно допомагає нашим воїнам. Зараз шиє кавери – спеціальні шапки, що одягають зверху шоломів воїни, щоб не було відблиску. Замовляють це волонтери із «Нашого батальйону». Із початком зими стала шити білі маскувальні костюми, для розвідників та артилерії.

− Для військових, які приїхали з Бахмуту до нас на навчання, і знову їхали на фронт, відновлювала одяг. Тобто щось треба було підшити, десь замінити блискавку, залатати дірку від влучення. Ці ж хлопці принесли бронежилет, який був закороткий, до талії, тож доточувала їм по довжині зі старих бронежилетів, щоб більше захищало. Була проблема, звичайно, це пошити, адже там кевларове волокно, яке навіть не хотіла брати машинка, складно було порізати. Але все-таки зробила, − ділиться пані Наталія. − Я намалювала п’ять районів: перший − Смілянський, бо ми сміливі; другий – Шполянський, бо тут географічний центр України; третій − Звенигородський, бо саме тут з’явився на світ наш пророк Тарас Григорович Шевченко; четвертий − Маньківський, бо тут народилася моя мама і я; п’ятий − Жашківський, бо тут народився мій батько. Така собі дорога з Черкас у моє дитинство…

У підготовці проєкту брали участь понад 20 художників, аматорів-художників, студентів, небайдужих.

− Якщо говорити про кількість людей, які долучилися до реалізації проєкту, саме це є безцінно, − розповідає Вікторія Наумчук, завідувачка відділу етнографії обласного краєзнавчого музею. − Обрали саме «дерево життя», бо хотіли показати все на контрасті. На предметі, який не несе життя, ми нанесли орнамент «дерева життя». Для когось такий контраст був зовсім не сумісним, хтось навпаки сприйняв це досить позитивно. Із перших днів війни на фронті воює наш музейний працівник, колега, етнолог, коли ми показали перший контейнер, він сказав: «Все, що зараз допомагає фронту, не лише має право на життя, а і йому немає ціни».

 

Невдовзі артефакти з проєкту «Малюємо Перемогу… Сила рушникового Дерева життя» передадуть громадським організаціям для реалізації їх на аукціонах. Виручені кошти підуть на підтримку Збройних Сил України. Про дату й місце проведення благодійних аукціонів повідомлять додатково.

 

Світлини – Тетяни Очеретяної та Черкаського обласного краєзнавчого музею