Павло Гончаров: «Творчість Івасюка надихала й допомогла боротися за незалежність України»

Павло Гончаров: «Творчість Івасюка надихала й допомогла боротися за незалежність України»

Прем’єра музичної вистави «Балада про любов», приуроченої до дня народження композитора Володимира Івасюка, відбудеться в Черкаському драматичному театрі 4 та 29 березня. Режисер-постановник Павло Гончаров розповів про те, що спонукало його звернутися до творчості митця, які особливості аранжування пісень та чому вистава названа баладою.

В усі часи були талановиті, життєрадісні, вільнолюбні та хоробрі люди, які вирізнялись із-поміж інших та популяризували рідне, славлячи його. Серед таких – український поет, композитор, виконавець Володимир Івасюк. Стільки років минуло з того дня, як у митця забрали життя, але його пісні й нині звучать звідусіль. Ба більше, можна заспівати якусь його композицію в будь-якому куточку світу і всі зрозуміють, що ти українець та ще й підспівуватимуть. Такою піснею є «Червона рута», наш неофіційний державний гімн. Творчість Івасюка надихала й допомогла боротися за незалежність України, яку ми здобули в 1991 році. Очевидно, радянській владі не подобалось те, що пісні Володимира пробуджують національну самосвідомість, тому й вирішили позбавити його життя. Але це не загасило полум’я, а навпаки дало свої плоди. Музика Івасюка спонукала людей ще більше любити Батьківщину, робити все, аби наша держава стала суверенною.

«Ми маємо переосмислити сприйняття наших митців»

Цього тижня й наприкінці березня відбудуться прем’єрні покази музичної вистави «Балада про любов», що присвячена творчості пісенного генія. Уперше постановку на основі його мистецького спадку я зробив у 2019 році. Тоді дійство було приурочене до 70-річчя Володимира Івасюка. Перед цим мене й вихованців вокальної студії «CARAMEL» запросили втілити цей проєкт у Польщі в межах гранту. Діти повинні були самостійно зробити й презентувати дійство спільно з польськими школярами, студентами-першокурсниками під кураторством режисерів з обох країн. Я мав багато роботи, тому відправив за кордон своїх колег із черкаського театру. Через те, що вокалісти не мали досвіду роботи над постановками, розробив їм невеличку концепцію. Вони цим скористались і створили нарис нашої майбутньої роботи за цим сценарієм. Після їхнього приїзду в будинку культури імені Івана Кулика ми презентували повноцінну музичну виставу. А тепер постановку можна буде побачити на сцені Черкаського драматичного театру. Порівняно з попереднім дійством ця «Балада про любов» буде масштабнішою, адже режисура, сценографія, аранжування композицій та виконання ролей сягнули професійного рівня.

Одна з причин, чому я вирішив знову повернутися до творчості Володимира Івасюка, – спонукати людей бачити обличчя справжніх українських героїв, а не їхній спотворений образ. Ми маємо переосмислити сприйняття наших митців, історичних особистостей, відшукати унікальність, а не керуватись думками, які нам тривалий час намагались нав’язати. Місія театру – впливати на суспільство, а не розважати. Часто пісні Івасюка виконують жваво й весело, не зважаючи на глибину тексту й зміст. Натомість наша творча група пропонує знайти прихований сенс, не легковажити важливими речами. Аби кожен із присутніх знайшов у виставі щось своє, я зробив програму різнобічною. Тож будуть і сольні номери, і виступи, де беруть участь усі артисти, і монологи, і діалоги.

Окрім пісень, у цьому творчому проєкті я намагався використати якомога більше текстів Володимира Івасюка. Він є автором 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав, а віршів написав усього 20. Тож узяв за мету створити на їхній основі драматичну історію. Зокрема, у діалогах виконавців використані рядки із віршів «Кораблі, кораблі» і «Каштани». Звісно, ідея використати біографічні відомості митця теж розглядалася, але в такому разі це б не розкривало сутність самого творця. У поезії є натяки на особисте життя Івасюка, сюжет про українського парубка, який любить свою Батьківщину та природу чи розповідь про чиєсь нерозділене кохання. Тож у театралізованій частині глядачі побачать героїв, про яких писав Володимир. Їхні діалоги взяті з конкретних віршів і деякі ці твори в подальшому стали музичними хітами, як-от: «Балада про дві скрипки», «Водограй», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас». Відповідно й з’явилося безліч варіантів аранжування. Наприклад, мені імпонує звучання пісні «Мила моя» у виконанні Квітки Цісик, тому в «Баладі про любов» використали саме це аранжування. Хоча у Володимира ця пісня була більш динамічною, ритмічною. Цікавість ще й у тому, що існує три варіанти цієї композиції, але в кожному з них – змінені тексти. Разом із заслуженою артисткою України Оленою Бєлкіною ми обрали найпершу версію 1968 року, в якій оспівується перше кохання Івасюка – білявки з блакитними очима. Пізніше ж образ дівчини змінили і в інших варіантах ішлося про карооку дівчину.

 

«Мені не хотілося робити постановку за класичними канонами, бо це не головне»

«Балада про любов» буде наповнена пластикою у постановці заслуженого артиста України, балетмейстера Володимира Татарінова, музичний супровід забезпечить оркестр нашого театру, аранжування пісень – теж особливе, бо обробку композицій зробила заслужена артистка України, диригентка Олена Бєлкіна. У процесі роботи дещо вона брала із класики, інші ж пісні осучаснювала. Тому звучання буде максимально винятковим. Так, черкащани почують відомі хіти: «Водограй», «Залишені квіти», «Два перстені», «Жовтий лист» і багато інших. Декорації – не з підбору: унікальний стиль розробила заслужена художниця України Надія Нікіфорова і костюми теж шили за її ескізами. У музичній виставі задіяна вся трупа, але основних складів буде кілька, аби глядачі могли порівняти більш досвідчених акторів та артистів, які працевлаштувалися нещодавно. Кожна група матиме свій відтінок, адже режисура й сценарій начебто той самий, але манера виконання різнитиметься.

Деякі із персонажів матимуть імена, які я вигадав, а котрісь – лише фізичні ознаки. Наприклад, чорнява чи русява дівчина, міцний чоловік або худорлявий парубок. Мені не хотілося робити постановку за класичними канонами, бо це не головне. Провідна роль – показати українське суспільство поза часом і місцевістю, життєрадісних, сильних духом та велелюбних людей. Хоч у назві вистави є слово «любов», однак в мене не було думки, аби розкрити історію кохання між хлопцем та дівчиною. Глядачі побачать любов до свого краю, взаємини матері із сином, шанування української культури і традицій. Тобто це балада не про якусь одноосібну, фізичну чи психологічну любов, а узагальнене почуття до різних речей.

Тут є любовний трикутник, де одна з дівчат вдається до самопожертви. Вона не бореться за своє щастя, бо розуміє, що причинить біль хлопцеві і відпускає його до іншої. Також у виставі розповідається про складні стосунки між парою: спочатку кохання виникає з нещирості, а потім трансформується у прекрасне. Відповідно кожна пісня – це окрема історія, що починається та закінчується музикою, і в мене було завдання, аби об’єднати їх в один нерозривний лейтмотив. У основі – небагато матеріалу, тож доводилося обирати якісь фрагменти, скорочувати тексти та водночас не порушувати рими. Вважаю, що мені вдалося скомпонувати твори з різних періодів творчості Івасюка в одну драматургічну лінію, яка має свою фабулу.

«Ми відродимось і продовжуватимемо берегти нашу культуру»

Одним із найголовніших моментів є те, що у «Баладі про любов» є своя «вистава у виставі», в якій ідеться про легендарну червону руту. Володимир почув про неї під час туристичних зборів у горах, зацікавився і написав композицію. У постановці мати переповідає головному герою легенду, а опісля він знаходить чарівну квітку. Потім відбувається трансформація підліткової закоханості в справжню любов. Перед ним постає вибір: скористатися магічною силою чи самотужки боротися за свої почуття, долаючи перешкоди.

Попри драматизм, що становить немалу частину дійства, я додав і гумористичні вкраплення. Більшість знають Івасюка як автора пісень про любов, але він також створював жартівливі твори, як-от: «Капелюх» та «Зустріч у дорозі». Тож у виставі герой співатиме, що двічі закохався, бо одна дівчина повелася з ним ввічливо, а інша лягла на плече під час поїздки. В обох випадках вони нічого йому не обіцяли, але хлопець у думках почав будувати стосунки, розраховувати на щось серйозне. Таке режисерське рішення демонструє, що українці мають гарне почуття гумору і завжди можуть посміятися над собою, та горем, яке з ними сталося. І це якраз один із наших найміцніших стержнів.

Кожні сто років нашу Батьківщину та націю намагаються знищити. 8 років тому це відчули багато людей, а після 24 лютого – кожен громадянин. Щоразу приходить лихо посеред радісного життя. Але наш рід продовжується, а сила духу зміцнюється. Українці виборюють право бути на своїй землі ціною власного життя. Ця тема, на жаль, теж має місце у «Баладі про любов», тому що від неї нікуди втекти. Але основна ідея в тому, що ми віримо в краще й усе робимо для цього. Із нашої історії можна зробити висновок, що якими б лихими не були часи, але українці відновлюють сили, борються, відбудовують державу. Це закладено в нашому генетичному коді: ми настільки стійкі, що не впадаємо у відчай, як би важко не було. Фінал вистави підтверджує думку, що ми відродимось і продовжуватимемо берегти нашу культуру, традиції. Рани загояться, але шрами залишаться…

Квитки можна придбати в касі або за лінком

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x