Аж три дні у Черкаському обласному краєзнавчому музеї тривали археологічні дні. Стартували вони у день професійного свята археолога. Тож можна вважати, що фахівці музею, які мають безпосереднє відношення до цієї професії влаштувавши для відвідувачів мандрівку у минуле, таким оригінальним способом привітали себе із святом. А за три дні музей встиг надзвичайно багато. І тим, хто встиг втрапити до музейної установи, можна сказати, дуже поталанило. Бо на відвідувачів чекала унікальна інтерактивна авторська екскурсія завідувача відділу археології краєзнавчого музею Лариси Сиволап «Таємнича магія археологічних знахідок нашого краю» та ще кілька надихаючих майстер-класів та квестів − «Мандрівка у кам’яний вік», «Друге життя розбитого горщика» та «Мистецька школа Кам’яного віку». Треба віддати належне усі, хто взяв у них участь були просто у захваті від нових знань, які невимушено запам’ятались, можливості потримати артефакти із закритих фондів та експозицій руками, (що зазвичай заборонено у музеях, та було дозволено саме в ці незвичайні дні). А ще — з неабиким захватом приміряти на себе реконструйований прадавній одяг та сфотографуватись із загадковим йєті.

— Ми працюємо не лише для науки та збереження давнини, але й для наших людей, — говорить директор Черкаського обласного краєзнавчого музею Ірина Собко. — Взагалі ми усі — патріоти установи, і звісно, прагнемо, аби наш музей став більш сучасним. А для того потрібно привернути увагу більшої кількості наших відвідувачів. Ми хочемо, щоб до цільової аудиторії долучалась молоді люди та діти. Ось і вишукуємо цікаві форми роботи, які б змусили цю цільову аудиторію не оминати Черкаський краєзнавчий музей стороною. Ми вивчаємо, як працюють у цьому контексті передові музеї нашої країни та музеї європейських країн, переймаємо їхній досвід, щось, звичайно видумуємо самі. Прийшли до висновку, що нині мало просто розповідати про наші експонати, потрібно робити це через театралізовані якісь речі, через інтерактив… дати людям можливість потримати у руках унікальні артефакти різних епох, запросто зробити фото на згадку з ними та іншими експонатами. Так ми стаємо ближчими. Таким чином ми провели перший експеримент із етнографічними днями. Зараз у нас пройшли археологічні дні. Кажуть, що вони мали успіх і це надає оптимізму.

Здійснити прогулянку музейними фондами та зануритись у глибину віків дійсно було цікаво. Віртуальну «машину часу» майстерно та фахово створила для відвідувачів Лариса Сиволап, яка, здається може годинами розповідати такі цікавезні речі, про які б слухав і слухав і не втомлювався.

Спочатку Лариса Григорівна запросила всіх подумки перенестися у дуже драматичний геологічний період в історії Черкащини. У той час, коли по всій земній суші ще бігали гіганти-динозаври, на цій території було мілководдя величезного прадавнього океану Тетіс. Коли ж на Землі вимерли всі гігантські істоти, океан не відступив. Сталося це лише за 10 млн років тому. Тетіс був домівкою для велетенських за розміром хижаків — акул мегалодонів та гігантських китів базилозаврів. Наступною зупинкою став льодовиковий період. 218 тис. тому на цьому місці, де нині знаходиться краєзнавчий музей, товщина льоду сягала більше, ніж 250 метрів. Коли масивний льодовик відступив, утворилась зона холодних притундрових степів. Тут і селились первісні наші пращури…

— Знайдена стоянка первісних людей — це просто фейерверк загадок, − інтригує Лариса Сиволап. — Узяти хоча б малюнок на черепі мамонта. Що це — життєдайний вогонь чи просто карта місцевості? І досі не має точної відповіді на це питання. Версій дуже багато. Проте існує дуже простий спосіб дізнатись про одну із них — з дитячих вуст. Адже, як відомо, саме вустами дитинчати говорить істина. А діти говорять нам, дослідникам, що це таки вогонь зобразили древні люди. Дійсно, для них він мав стратегічне значення, бо слугував захистом від хижаків, зігрівав та давав можливість навіть не готувати їжу, а першочергово дезінфікувати її.

Цікаво, люди кам’яного віку трохи інакше сприймали поняття — смачна-не-смачна їжа. Певною мірою вони були «гурманами». Для нас їхні смаки важко зрозумілими. Вживали первісні люди м’ясо, яке протухло та мало надзвичайно неприємний запах. Як відомо, нині деякі народи також полюбляють таку їжу, зокрема з морепродуктів.
Особливими «пахощами», за словами Лариси Григорівни, яка має дуже тонке почуття гумору, відрізнялись і Мижирицькі будівлі з кісток мамонта. Заваливши мамонта вагою приблизно в 300 кг, первісні люди могли кілька місяців не думати про полювання та віддатися «творчим процесам», займаючись виготовленням домашнього начиння. Серед цих предметів — низка загадкових витворів мистецтва — скульптурне втілення образу великого Кохання. Виходить, що життєдайному почуттю не лише усі віки покірні, але й століття!
Із уст археолога ми дізнались, якою вважалась ідеальна жінка… звісно, з точки зору первісної людини. Виявляється — це практично «кустодієвська» красуня… з неосяжними апетитними формами! До речі, таке саме уявлення про жіночий ідеал мали і трипільці.
— Якби вони мали можливість побачити наших сучасних супермоделей 21 сторіччя, певно б плювались на різні боки!, — влучно жартує Лариса Сиволап — На розкопках трипільських поселень археологи й досі знаходять зображення еталону трипільської жінки — з пухкенькими сідничками та солідними грудьми.

А ще під час екскурсії досить несподівано настала нагода почути первісні музичні твори, зіграні на найперших інструментах, зроблених із кісток впольованих мамонтів. Цю цікаву музику також реконструювали, але можливість помедитувати під неї стала несподіваним сюрпризом.
Що знайшли археологи у похованні епохи бронзи? І чому від цієї знахідки стає моторошно? Про правду скіфського прокляття та чому цей народ вважав меч за божество, про войовничих амазонок-сарматок, які воювали нарівні чоловіками. А ще про унікальні знахідки епохи Черняхівської культури, які були розкопані на місці нинішнього Хрещатик-Сіті, про першу християнську церкву на місці нинішнього готелю Дніпро, яку було збудовано ще задовго до Хрещення Русі, про Мартинівський скарб із першим зображенням вишиванки, датований першим століттям — це все те, що можна було дізнатись під час віртуальних стрибків у часі, які стали реальними завдяки Ларисі Сиволап.

А ще… трепетно доторкнутись руками до гілки древньої араукарії, віком 70 млн та до денця глиняного виробу трипільців, де дивом залишись відбитки пальців талановитого майстра — таки собі привіт із туманного минулого, якому більше, як 5 тис. років. Працівники музею вірять, що поклавши руку на нього можна напитатись енергією творчості. Можливо, так воно і є! Бачили б ви з яким натхненням під час постекскурсійних майстер-класів діти та дорослі взялися опановувати кам’яне ріжуче знаряддя та створювати справжній кам’яний сад із природних та археологічних каменів − загадок! Словом, це було змістовно, пізнавально та дуже цікаво.

Тетяна Євгеньєва