Про колишнього хазяїна цих розкішних угідь говорять напівсаркастично, проте, про всяк випадок упівголоса і чомусь, піднімаючи очі догори. «Він», президент-утікач, Федорович і просто Янукович. Якщо заплющити очі і уявити, що нинішній Національний парк Межигір’я не був створений персонально для колишнього президента України, то його цілком можна було б назвати Едемським садом. Власне, екскурсовод розповіла нам, що жоден український парк чи ботанічний сад за різноманіттям рослин і кількістю червонокнижних видів не зрівняється з Межигір’ям. Я б сказала навіть більше. Пам’ятаю, яке сильне враження справив на мене королівський палац Яна Собєського у Варшаві та сад довкола палацу. Порівняно з угіддями довкола славнозвісної «хонки», польський палац не те що тьмяніє, а просто «нервово палить в куртку».
Історія Межигір’я розпочалася на 70 років раніше Києво-Печерської лаври. Там був чоловічий монастир, висаджений в повітря за радянських часів. Тоді ж була збудована перша дача для перших секретарів. Але ніхто не жив у Межигір’ї стаціонарно. Лише Янукович, уже будучи прем’єр-міністром, почав жити на дачі постійно, приватизувавши її. На питання журналістів, звідки гроші на житло під Києвом посеред лісу, відповів у власній манері: «Продав квартиру у Донецьку і купив собі оцю хатку».
Власне, «хатку» − простеньку двоповерхову будівлю, 11-метровий басейн та ще одну невеличку прибудову і показував Янукович журналістам, коли гектари Межигір’я уже були перетворені на парк, гольф-поле, низку озер, зоопарк та багато-багато іншого. Мустафу Наєма, Андрія Куликова, Євгенія Кісєльова та Савіка Шустера привезли на «оглядини» скромного житла президента України в авто із затонованим склом і коли Наєм запитав, що за дах видніється за деревами, Янукович відповів: «То якась фірма».
А власне, уже там, за деревами, і починався Едемський сад, де воду в озерах для форелі охолоджувала спеціальна установка (зараз не використовують – чи то зламалася, чи то задорого), а за чудовими клумбами і зоопарком доглядало 1000 осіб. Ще 500 охороняло спокій президента та його «мадам», як висловилася екскурсовод, більш відомої як «сестра поварихи». Власне, лише ці двоє VIP-персон і проживали в Межигір’ї. Офіційна дружина Януковича Людмила жодного разу не була на території доЄвромайдану. Сини не могли змиритися з такою участю матері і, приїжджаючи в маєток, ночували на території скромної радянської дачі.
«Жалко женщину, правда? Ну разве имиджмейкеры не могли с ней поработать? Вивели на Майдан, опозорили…» коментує екскурсовод, проводячи нас до знаменитих пеньків.
Я не знаю, що відповісти їй. Я в такому місці можу відчувати цілу гаму емоцій. Але не жаль.
«А вот и знаменитые пеньочки, по которым якобы скакал каждое утро Янукович. Он говорил, что поднимается по этой дорожке 10 раз. Наши спецназовци смогли только семь».
Насправді, таємниця «пеньочків» дуже проста. Їх для себе вкопали працівники зоопарку, щоб скоротити шлях на гору, через головний вхід заходити вони не могли – не мали права, і щоб не робити «кружка» вкопали пеньки, по яким, як по доріжці, могли б підійматися. Саме оцей хенд-мейд і було вирішено використати Віктором Федоровичем у якості демонстрації свого спортзалу. Оскільки пеньки були різної величини і висоти, не прогумовані, дуже травмонебезпечні й вкопані зовсім з іншої причини, демонстрація фізвправ вийшла досить комічною. У цей же час Янукович уже мав трохи далі, за деревами, величезний фізкультурно-оздоровчий комплекс з десятками тренажерів, величезним басейном і персональною банею, де один квадратний метр мармурової плитки коштує 1,5 тисячі доларів.
У розповідях екскурсоводів взагалі постійно спливають якісь просто фантастичні суми. Так, грецький куточок з колонами, ліворуч від головного входу в «хонку» коштує близько 6 мільйонів євро. Колони, камінь та скульптури привезли з одного із храмів острова Крит.
«Мало того, что на намоленом жили, так еще намоленое с других стран привозили», − видно, що і всоте розповідаючи ту ж саму історію екскурсовод все одно обурюється.
«А там, внутрихонки, кстатиестьцерковь, сов семи атрибутами. Это чтобы Вы понимали весь масштаб маразма»…
У Януковича все-таки були якісь дуже дивні стосунки з релігією. Навіть барани на фермі – породи Святого Якова. А вода в річках і озерах качається насосами не просто-так, а згідно фен-шуй. В кільце. Щоб примножувати гроші. І не посперечаєшся, що не діє.
Власне, все, що може допомогти в грошовому плані будь-яка релігія, тут бралося на озброєння.
«И сколько ведь примеров было перед глазами, ну разве не понятно? Разве не можно было нажраться?» − люди, що, мабуть, як і ми, вперше в цьому пам’ятнику фантастичному марнотратству, задаються питанням, яке Янукович навряд чи колись собі ставив.
«Вот, ребята, вот это уровень! Вот к чему надо стремиться!» – захоплюються інші, завершуючи екскурсію.
Межигір’я вражає. Причому усіх. Куди тому «ТСН». Як тільки ти думаєш, що це вже все і тебе нічим дивувати, екскурсовод видає якийсь новий приголомшуючий факт типу того, що навіть підземні переходи, колись викопані монахами, за «царствування» Януковича оздобили мармуром. Або що усі угіддя були побудовані на місці вирубленого лісу всього за три роки. Ресурси дозволяли. Як людські, так і фінансові.
Ми відкладаємо огляд внутрішнього оздоблення самої «хонки» до наступного разу. Емоційний датчик і так зашкалює, а надворі сутеніє. Власне, ми плануємо повернутися сюди восени. Не знаю, чи дивитимемося «хонку» (треба морально налаштуватися), а от по прекрасному парку, спроектованому французькими ландшафтними дизайнерами, на великах поганяємо. Жовто-багряний Едемський сад, мабуть, ще красивіший.
Якщо, звісно, він ще буде нацпарком. Власне, вивіска на Межигір’ї ніяк юридично не обґрунтована. Нині парк обслуговує 120 осіб і тримають вони його в дуже достойному стані. Але… завершуючи екскурсію нам кількома словами обмовилися про те, що у окремих людей уже «тягнуться руки» до цього райського місця. І невідомо, скільки ще високі паркани будуть відкриті для відвідувачі, а вхід зовсім freeдля АТОвців і членів їхніх сімей. І скільки ще воєнізована охорона стримуватиме бажаючи знов приватизувати колись приватизоване.
