Жителька Черкас Світлана дізналася про те, що вона громадянка росії, а не України, випадково. Після того в її житті з’явилося нове завдання – отримати українське громадянство.
– Я народилась в Якутії у 1986 році, переїхала до України з батьками у віці 10 років і по досягненню повноліття подала документи для отримання паспорта громадянина України, і я його отримала! Ніхто не відмовив мені у паспорті, – розповідає Світлана. – Я закінчила школу, університет, одружилась, розлучилась… І от минуло 13 років, я, вагітна, прийшла замінити паспорт, повернувши собі дівоче прізвище, а мені говорять у паспортному столі: «Ви не громадянка України! Ми вилучаємо ваш паспорт, подаємо документи на підтвердження громадянства і потім буде видно…» Підтверджували вони моє громадянство 9 місяців і з’ясували, що я таки не громадянка України. Я поїхала в консульство рф в Україні підтверджувати своє громадянство рф – і так, я таки їхня… І почалась моя процедура набуття громадянства України і виходу з громадянства рф. І от я отримую ТПГУ (тимчасове посвідчення громадянки України) і починається COVID-19. Це дуже ускладнило процес, бо консульство рф працює за законами рф, та й документи вони там просять за 1997 рік, а я і не знаю про них, бо я мала паспорт громадянина України і не думала, що мені треба буде мати справи з рф! Я не встигла вийти з громадянства рф до повномасштабного вторгнення і тепер я ніхто у себе вдома…
Як повідомив начальник Управління державної міграційної служби України в Черкаській області Іван Шапран, торік тільки в Черкаській області було подано 17 заяв про набуття громадянства України від громадян росії та 1 від громадянина білорусії. Цього року – 5 і 1 відповідно.
В Україні люди із тимчасовим посвідченням громадянина України об’єднались у спільноту, яка налічує 220 осіб, у кожної з яких своя історія.
– Більшість із нас одружені з громадянами України, мають дітей громадян України, працюють в Україні, сплачують податки в Україні, розмовляють українською, допомагають ЗСУ та витримують усі складнощі війни разом із народом України. Якщо ми маємо паспорт країни-агресора, ми не можемо: вивезти своїх дітей в безпечну країну (у когось закінчились російські закордонні паспорти, для інших це психологічний бар’єр їхати в Європу з паспортом рф, для когось це питання, чи дозволять їм повернутися в Україну), укласти нотаріальну угоду, купити або продати нерухомість, здати кров для поранених, вступити до лав ЗСУ або нацгвардії. Волонтери у разі депортації в рф отримають по 15−20 років в’язниці за допомогу ЗСУ, а серед нас є герой Майдану, – стверджує представниця Спільноти громадян України з ТПГУ Кіра Джафарова.
У спільноті разом прагнуть урегулювати вирішення своєї проблеми законодавчо. Із цією метою створили петицію до Президента України, яку підтримали 25 885 українців. Автор петиції, правозахисник Олексій Скорбач просив про внесення Президентом України законопроекту, яким дозволити декларативний вихід із громадянства російської федерації при набутті громадянства України.
«На сьогодні ще діють норми національного законодавства, згідно з якими громадяни України, які раніше перебували у громадянстві росії, повинні виконувати зобов’язання перед країною-агресором про отримання дозволу про вихід із її громадянства. У випадку невиконання такого зобов’язання, відповідно до статті 21 Закону України “Про громадянство України” рішення про набуття українського громадянства скасовується. Таким чином, де факто країна-агресор до цього часу має вплив на громадян України та процедуру набуття українського громадянства», – йшлося у петиції, якою просили декларативного виходу з громадянства рф чи білорусі.
Нині єдиним способом вийти з громадянства рф чи білорусі без контактів із ворожими державами – через суд. Час від часу окремі позивачі в різних куточках України виграють суди, аби стати законними громадянами України попри всі юридичні колізії.
Юлія Фомічова
