Листи читачів «Нової Доби»

Листи читачів «Нової Доби»

Читаю зранку редакційну пошту. Хто розповідає про своє життя і свою родину. Полюбляю такі історії: вони всі різні, завжди в них відчувається промінь добра і любові. Хто пишається організованим ансамблем людей поважного віку та проведеним концертом. Уявляю відразу свою старість. Невже і ми будемо такі невгамовні? Будемо шукати університети третього віку, створювати аматорські колективи? Та, мабуть, таки будемо… Бо така невгамовна сутність людини. Ми ж маємо постійно рухатися.
А ось лист із районного центру, в якому дякують за ремонт доріг, встановлення сміттєвих баків. І я тихенько дивуюся, чому люди за це дякують? Скільки ж їх мучили ті вибоїни та калюжі, що роками засипалися щебенем, а тепер дочекалися асфальту? Куди ж раніше, у які провалля, байраки та лісосмуги, у які сміттєзвалища люди мали вивозити сміття? Якими ж ми повинні бути зневіреними та обездоленими, щоб дякувати владі, райавтодору, певним комунальним структурам за виконання врешті-решт їхніх обов’язків.

Читаю далі. Чопенко Григорій Данилович, проживає на хуторі Журбин Чорнобаївського району. Звертається до «Громадської приймальні» газети за тлумаченням нарахування та оплати електроенергії. Він її, цю кляту електроенергію, економить: «Я старий, мені 82 роки. Живу сам, так склалося життя, тому й звертаюся до вас за допомогою, щоб ліквідували витівки Чорнобаївської РЕМ. Я економлю електрику, бо не вистачає грошей на ліки, а серце і ноги дуже підводять. Готую їсти на дворі на плиті. А от взимку боюся замерзнути…» Читаю, а сльози просяться з очей. У якому ми столітті живемо? Людина їсти варить у чавунчику на дровах. У якій державі таке може відбуватися? 82-х річний дідусь боїться замерзнути взимку, на ліки збирає, економлячи на всьому… «Не дає Бог смерті, але виживати ось таким чином уже немає сили…» Різні бувають люди, різні долі, але однозначно, жодна людина такого не заслуговує.

Листи читачів «Нової Доби»

Але в іншому листі з’являється знову усмішка, адже жителька Звенигородського району надіслала свої вірші про перше кохання, про Україну. Дякує нам за літературну сторінку в газеті. Акуратний та приємний почерк, добрі слова і настрій відразу, ніби до мами пригорнувся у дитинстві. Вірю, що і Григорію Даниловичу Чопенку хтось скаже хороше слово, візьме під опіку, вирішить проблеми цієї самотньої людини. Світ не без добрих людей, а особливо у Чорнобаївському районі.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x