Оперував, мовби танцював вальс. Яким запам’ятали колеги онкохірурга Володимира Палійчука

Оперував, мовби танцював вальс.  Яким запам’ятали колеги онкохірурга Володимира Палійчука

Лікар з великої літери, талановитий хірург, наставник, мудрий порадник, цікавий співрозмовник – таким пам’ятають колеги заслуженого лікаря України Володимира Дмитровича Палійчука – онкохірурга, який зробив чималий внесок, заклав цеглинки для розвитку черкаського онкодиспансеру.

Для когось із лікарів він був взірцем професіоналізму, комусь проклав дорогу в хірургії. А хтось пам’ятає дзвінкий та гарний голос онколога, який лунав з операційної після вдалого хірургічного втручання. 28 жовтня цьогоріч Володимира Палійчука не стало. Втім, його справа та настанови, продовжують жити. Підтвердження тому – учні лікаря, нині відомі хірурги – проктологи, гематологи, урологи, торакальні хірурги, спеціалісти своєї справи.

Кожен із них до сороковин з дня смерті Володимира Дмитровича поділився своїми спогадами, тим, що досі крізь роки пам’ятають про свого наставника.

Лікар-онколог, колись завідувач абдомінального відділення онкодиспансеру, Юрій Олександрович Єдутенко згадує роки праці пліч-о-пліч з Володимиром Палійчуком:

«Він був дуже хорошою людиною і талановитим хірургом. А ще йому подобалося вчити хірургії. Для мене він був чудовим педагогом. Він нам розповідав, як підходити до хворого, як знайти вірний діагноз, вчив методології, принципів обстеження. Я ці поради завжди використовував у своїй роботі. Їх я пам’ятаю й досі».

Учнів, які стали фахівцями своєї медичної справи у Володимира Дмитровича Палійчука було багато. Кому словом, кому порадою – всім лікар намагався дати настанови. Їх пам’ятає і досі онкохірург, який працював завідувачем проктологічного відділення Олександр Миколайович Мельник:

«Як тільки я прийшов до онкодиспансеру, мені випала честь познайомитися з Володимиром Дмитровичем – провідним хірургом на той час,  який багато уваги звертав на розвиток онкопроктологічного напряму та операціям на товстому кишківнику. Чудова та принципова людина, яка виховала та навчила багатьох молодих хірургів, в тому числі і мене. Ми жартома називали його «батьком усіх хірургів». В цю фразу вкладали всю теплоту».

Сильний адміністратор, талановитий хірург – таким згадує Володимира Палійчука хірург-онколог, проктолог, який нині працює в медцентрі «Авіцена» Борис Петрович Личко. Для нього він став вчителем та наставником:

«Це людина, яка дала добро моїй професійній діяльності. Свою роботу я розпочинав, а потім і продовжував, коли Володимир Дмитрович був головним лікарем. Про те, що в той час він був професіоналом, на якого рівнялися – годі й говорити. Я бачив, як працює він, дивився, аналізував та робив висновки. Дивився і вчився».

Спогадами ділиться і хірург-онколог, директор приватного центру «Авіцена» Юрій Дмитрович Пустовіт. Володимира Палійчука лікар називає своїм вчителем:

«Це людина, яка мені в руки скальпель дала. І майже всім, чого я досяг в хірургії, я зобов’язаний йому. Володимир Палійчук ніколи поганого слова не говорив про своїх учнів. Він завжди про них відгукувався лише позитивно, говорив: «Мої хлопці, мої хлопці». Він привів плеяду молодих хірургів, які стали завідувачами відділення та дав їм дорогу в життя».

Ще одним учнем талановитого хірурга є фахівець відомих приватних центрів «Авіцена» та «Ваш лікар поруч», а в свій час завідувач мамологічного відділення онкодиспансеру – Олег Васильович Тюрін. Лікар розповідає, Володимир Палійчук зробив величезний внесок, аби онкодиспансер розвивався:

«Завдяки Володимирові Дмитровичу Палійчуку був побудований дев’ятиповерховий корпус онкодиспансеру і це був ще один шлях для розвитку онкологічної служби в області. Це було важливо для пацієнтів, адже з’явилися нові умови перебування. А найголовніше – те, що він розділив загальну онкологію на багато окремих відділень, які займалися своїм конкретним напрямком роботи. Він відкрив відділення мамології, проктології, абдомінальної хірургії. Він дивився далекоглядно і створив відділення онкоурології. Це був перший шлях роботи онкологічної служби у Черкасах».

Відкритою та щирою людиною, тим, хто завжди готовий прийти на допомогу, порадити, підставити плече запам’ятав черкаський онкоуролог Володимир Дмитрович Гнатишин свого вчителя – Володимира Палійчука. Говорить, за час спільної роботи різноманітних ситуацій було чимало. Втім, Володимиру Дмитровичу вдавалося долати всі виклики:

«Від дуже класний був хірург! Проводив операції і на кишківнику, і на шлунку, і на шиї. Це ще було до того, як з’явився в онкодиспансері поділ на спеціалізації. Дуже багатьом з молоді він підставив своє плече. Дуже цікава людина, різностороння. До того ж, прекрасний кулінар! Пам’ятаю, як на Святвечір він приготував дванадцять страв. В нього також було хобі – любив співати, знав багато пісень, мав чудовий голос. Навіть колись їздив на фестиваль народної пісні із хором за кордон та привіз медаль. Впевнений, універсальний лікар і, дійсно, у нього золоті руки були!»

Анестезіолог, колись завідувач реанімації онкодиспансеру Володимир Георгійович Прокопенко розповідає, свого колегу – Володимира Дмитровича Палійчука знав понад п’ятдесят років:

«Володимир Дмитрович був прекрасною, чарівною, інтелігентною людиною. Чудовий хірург! В своїй роботі йому рівних не було! Коли операція завершувалася, в операційній часто лунав дзвінкий голос Володимира Дмитровича. Зачувши в операційній українських пісень, ми розуміли, що все добре, що Володимир Дмитрович завершує свою операцію. Шкода, що такої людини немає і більше не чути його голос».

«Він був моїм вчителем, який прищепив величезну любов до хірургії» – згадує Галина Михайлівна Стоноженко – операційна сестра, яка пропрацювала старшою оперблоку в онкодиспансері. Про Володимира Палійчука фахівчиня говорить з особливим тремтінням та повагою. Каже, саме Володимир Дмитрович привів її у цю професію:

«Не вистачало операційних медсестер. Навчаючись в медучилищі він мене привів і прищепив любов до хірургії. За це я йому дуже вдячна! Він був моїм вчителем протягом всього мого життя! Це настільки була добра, віддана своїй справі людина, яку ще треба пошукати! Готовий прийти на допомогу будь-коли. Завжди поцікавиться як справи, чим треба допомогти, чи як діти. Така от людина! Дуже багато вивчив лікарів. Я навіть говорю і в мене сльози на очах тому, що надзвичайно шкода таких людей. Я завжди кажу, що треба цінити людей поки вони живі».

Гінеколог-онколог Павло Павлович Коломієць з Володимиром Палійчуком познайомився 1987 року, коли приїхав до Черкас:

«Дуже багато навчився у Палійчука Володимира Дмитровича як у хірурга. Це людина щедрої душі, завжди допомагав, відкритий, завжди йшов на зустріч. Оперував мого батька і я йому дуже вдячний за це! Оперував моїх друзів. Ніколи не відмовив, ніколи не образив, ніколи не поводився зверхньо. Абсолютно щедра людина великої душі!»

Ще одним учнем славетного лікаря є Ігор Володимирович Плахотній – хірург-онколог, торакальний хірург:

«Він мене навчив багатьом речам. Він був справжнім фахівцем, а це і особливі  погляди та своя філософія. Він був професіоналом і це був його стиль життя. Він допомагав, підказував. Я б сказав, що він був майстром життя. Про нього можна говорити лише позитивно. Це була дуже талановита людина!»

Валерій Якович Корновенко в свій час працював завідувачем торакального відділення обласної лікарні. Пізніше – торакальним хірургом-онкологом в онкодиспансері. Його професійний шлях теж перетнувся із роботою Володимира Дмитровича:

«Хороший фахівець та людина з великої літери! Все своє життя він присвятив себе онкохірургії. Був головним лікарем, ординатором – все життя протрудився в онкодиспансері. Він був хорошим колегою. Я працював торакальний хірургом, а він – загальним. Коли я працював в онкодиспансері, він був ординатором. Ми працювали дуже добре разом. Адже Володимир Дмитрович був, як хорошим наставником, так і співрозмовником. Нам було про що поговорити. Це була чудова людина!»

Своїми спогадами про лікаря, друга, спеціаліста Володимира Палійчука ділиться його колега – гематологиня, колись завідувачка гематологічного відділення Ганна Яківна Гниляк. Жінка пригадує роки спільного праці:

«Пригадую ті часи, коли для діагностики використовували палець, око та рентген. Уявляєте?! Йдеш на операцію і не знаєш, коли вона закінчиться і де шукати метастази. Хочу сказати, що Володимир Палійчук – це той хірургічний стовп, людина, з якою можна йти на будь-яку операцію. Вони завжди толком вийдуть із будь-яких ситуацій. А вони були дуже різні, тяжкі. Володимир Дмитрович виходив із честю з цих ситуацій. Відповідальний, що важливо в онкології, а ще великий трудівник».

 

Директор Черкаського клінічного онкологічного центру Віктор Володимирович Парамонов пригадує і свої роки спільної праці в онкодиспансері з Володимиром Дмитровичем Палійчуком. Така співпраця, каже, тривала близько сорока років:

«Це все пролетіло ніби мить, хоча це був довгий шлях. Володимир Палійчук – частина історії нашої лікарні. Я його вперше побачив, коли був ще інтерном. Потім я працював в Умані, а пізніше переїхав до Черкас і став працювати в онкодиспансері. Тоді я був завідувачем гематологічного відділення, а він головним лікарем. Він був гарним фаховим лікарем, хорошим спеціалістом. Ми йому будемо вдячні будемо завжди за його внесок! Вміло поєднував глибоке знання теорії, багатий практичний досвід і сучасні досягнення медичної науки, що значно покращили показники життя онкологічних хворих».

 

Палійчук Ольга Володимирівна, гінеколог-онколог, д.м.н., учениця, друг, донька: «З Володимиром Дмитровичем працювала завжди команда друзів та однодумців, де він був лідером і наставником, який допомагає і веде за собою та інколи, як треба, підставляє плече та навіть несе на собі…допоки не поставить на ноги і не навчить самостійно оперувати. Мені надзвичайно приємно, що тата згадують з сумною посмішкою, адже він завжди був веселим, любив гумор, співав часто в операційній та нікому не давав нудьгувати поряд. У найбільш важкі моменти завжди в операційній вмів підбадьорити та допомогти «відкрити нове дихання», щоб все вийшло якнайкраще. Він був віртуозним хірургом, багатьом «батьком» в нашому професійному лікарському житті та щирим другом і надійним колегою, який ніколи нічого не робив «поза спинами», а завжди чесно в очі і хвалив, і сварив, і дякував. Мені дуже хочеться, щоб згадували його з позитивними думками,  на довгу памʼять, як в учнях та друзях, так і в зцілених пацієнтах та в їх родинах».

 

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x