Чорнобаївець святкуватиме 90-річчя

Чорнобаївець святкуватиме 90-річчя

Івану Михайловичу Олексієнку з Придніпровського незабаром 90. Але роки його не старять. Він зберіг гострий розум, добру пам’ять, фізичну виправку.
«Мені допомогли подолати старість фізична праця, активність, любов до життя і до пісні», − говорить ветеран у розмові з головою ветеранської організації села Придніпровське Олександром Яловеженком.

А далі вже сам очільник ради ветеранів Придніпровської громади розповідає про односельця:
− З дитинства батько, колгоспний бригадир з Першотравневого, прилучив сина до коней. Коли Іванові було 13 років, батька німецька влада захопила в полон і утримувала в таборі селі Яреськи. Хлопець проявив вміння управляти конем, сміливість, розшукав батька і переконався, що він і односельчани живі. Після відступу ворога, юнак працює на конях як дорослий: косить, сіє, оре, відроджує після звільнення колгосп.
Минуло повоєнне лихоліття, та настав задушливий 1947 р. Тоді посилилося кримінальне переслідування «розкрадачів» хліба, колгоспної продукції, накладалися великі штрафи. Урожай 1947 р. в колгоспі був у 3−4 рази менший, ніж планувалося. Колгоспники отримували на трудодень по 100 г посліду хліба. Це був середній заробіток колгоспника за весь день тяжкої роботи.
У цей важкий рік Іван на Васютинському колгоспному полі взяв 2 відра картоплі. Покарання не забарилося – 5 років в’язниці. Будував мости на річці Амудар’ї, працював на різних заводах, оволодів багатьма спеціальностями, навчився різному ремеслу. Йому ніяка робота не була страшна.

Після звільнення одружився з односельчанкою Марією Іванівною Ревою, яка всі ці роки чекала коханого. Щоб отримати паспорти, змушені були завербуватися на роботу на Урал, працював і на доменних печах в Дніпродзержинську. Це були роки, як трудового загартування, так і школою спілкування з різними людьми, набуття організаторських здібностей. Жили в бараках, але з надією на краще життя. Радість приносили і дві доньки – Галя і Віра.
Повернувшись в село, побудували нову хату в Журбиному хуторі. Івану Михайловичу знадобився досвід роботи в промисловості, з різноманітними механізмами. Скоро оволодів трактором, причіпним інвентарем, всіма видами збиральної техніки. Його призначають бригадиром тракторної бригади колгоспу. На цій посаді працював майже 10 років. Щоб керувати бригадою, треба було бути не лише високопрофесійним механізатором, а й педагогом, психологом. З часом набув і цих премудростей.
Не роботі Іван Михайлович проявляв твердість характеру, відстоював свої переконання. В 1975 р. частина озимини вийшла з зими рідкою, слабою. Голова та головний агроном наказують переорати 30 га озимої пшениці. Бригадир був проти і взяв особисту відповідальність за долю врожаю. І не помилився. Врожаю на цій площі зібрали більше від запланованого – 33,54 з га. «Відповідальний, вміючий, знаючий», − так говорили про І.М. Олексієнка колеги-механізатори.

Після виходу на пенсію, Іван Михайлович продовжує працювати на тваринницькій фермі, переймається проблемами села і його жителів. Пізніше захоплюється бджільництвом. Природні умови сприяли тому, що на перший рік з одного вулика народилося більше 20 сімей. Це був рекорд! Не покидає цього захоплення і до сьогодні.
Важко було жити після смерті дружини 7 років самотньо, але зумів вистояти. Вже 13 років Іван Михайлович ділить життєві проблеми з одинокою сусідкою Людмилою Миколаївною Кожею, ветераном тваринницької галузі. Разом обробляють понад 50 соток городу, утримують корову, свиней, птицю, − підсумовує Олександр Яловеженко, − і ота праця і її результати радують ветеранів. Вони щасливі в праці, в турботі і увазі дітей та онуків.

Інна Чмихало

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x