Із грандіозних полотен, де майстерно поєднуються барви, техніки та матеріали, де мереживо переплітається з барвами дивляться на нас образи відомих особистостей, казкових персонажів та міфологічних істот. Усе це – світ черкаської мисткині, заслуженої художниці України, членкині Національної спілки художників України та художниці-постановниці Надії Нікіфорової.
У кожну роботу пані Надія вкладала не лише часточку своєї душі, а й приховані українські символи. Наприкінці листопада погляду глядача художниця представила свою ювілейну персональну виставку «Відчуття Батьківщини», де показала не лише майстерність пензля, а й велич природи свого краю. Така назва виставки не випадкова, каже Надія Яківна, адже саме так вона передає свою любов до мистецтва та до рідного краю.
Саме природа: вода, пагорби, яри та квіти, як розповідала художниця, ще змалечку надихала її мріяти та створювати красу. Вона ж викликала любов до живопису, яку Надія Яківна пронесла крізь усе життя. Освіту черкаська мисткиня здобувала у Харківському художньому училищі, а пізніше в Ленінградському вузі. Із 1980 року пані Надія працює художницею у Черкаському академічному обласному українському музично-драматичному театрі імені Т. Г. Шевченка. Її рука оформила близько ста вистав. Знають художницю і в інших містах України, бо ж у Луцьку, Миколаєві та Харкові сцену прикрашали декорації за її ескізами.
Не оминула постать українського письменника та художника Тараса Шевченка творчість Надії Нікіфорової. 2021-го мисткиня створила до шевченківських днів арт-проєкт «Шевченкіана. Джерело натхнення». Що ж дало натхнення Надії Нікіфоровій? Відповідь жінка пояснювала глядачам. Говорила, що захоплюватися передавати на папері постать Кобзаря почала, побачивши один із його портретів. До дня смерті поета, художниця створила свій портрет митця, який виклала символічною кількістю камінців. Але це не прості камінці. На них зображені цитати із віршів Шевченка, а також ілюстрації. Нашому погляду відкривається все: сільська ідилія з хатою та садком, сестри, церкви та Холодний Яр. Особливим є і обрамлення такого твору з вишитими рушниками довкруж.
У колекції картин Надії Нікіфорової, присвячених Тарасові Шевченку, є й зображення молодого поета та його коханих жінок. Сюжет кожен може домислювати самостійно, утім, така робота наділена особливою романтичністю.
Свій творчий потенціал художниця розкриває під час роботи зі сценою. В її обрамленні намагається передати всю велич природи, якою має надихнутися глядач. Особливо яскраво це представлено у виставі «Лісова пісня». Адже Надія Нікіфорова, як і Леся Українка натхнення черпає з природи. Ця любов виражається як у театральних декораціях, так і картинах. Українська природа поєднується із ментальністю нашого народу, споконвічні традиції переходять на полотно, відбиваються у світлі софітів.
Оформити сцену до вистави «Лісова пісня» художниця мріяла давно. І їй це вдалося. Серпанок лісу, води та квітів ніжно поєднуються, переносячи нас у далекий міфологічний світ. Образ Мавки постає і в картинах Надії Нікіфорової. Тут таємнича дівчина, ніби частина природи, гармонійно поєднується напівтонами.
На ювілейній виставці «Відчуття Батьківщини» є три картини за мотивами «Лісової пісні»: «Весна ніколи так ще не співала, «Мавка та русалка біля озера», «Мавка в осінньому лісі». Роботи створюють триптих, адже вони поєднані спільною темою – весни, любові, літа та природи.
Під час своєї ювілейної виставки «Відчуття Батьківщини» черкасці мали нагоду не лише побачити творчий доробок Надії Нікіфорової у художньому музеї, а й насолодитися спілкуванням з художницею. Протягом листопада та грудня там відбулися авторські екскурсії виставкою, де Надія Нікіфорова розповідала про «Лісову пісню» Лесі Українки. До Дня Збройних сил України відбулася творча зустріч із військовими. Відвідувачі мали змогу ознайомитися із серією робіт, присвячених Холодноярській республіці.
Авторка розповідає, любить створювати серії робіт. Починає одну, а далі робота втілюється в іншій картині. Жінка намагається кожну серію робити в іншому стилі, не повторювати теми. Обрядові картини пані Надія створює в натуралістично.
Одна із робіт весняного циклу присвячена святу Івана Купала. Є картини й осіннього циклу. Там пані Надія зображує свято Спаса, а також Покрову. Говорить, інколи важко знайти межу між зображенням реальної людини та образу, який, за її словами, має бути на полотні канонічним. Серед обрядових картин художниці десять робіт. Усіх їх поєднує особливий авторський стиль та родзинка – світло на полотні, яке передається в тендітних полосах. Створювати такі мистецькі твори художниця планує й надалі. Зізнається, у планах поповнити доробок картиною із мотивом ще одного українського свята – Калити.
Особливої уваги заслуговує також серія картин різдвяного циклу, де зображені українські народні свята та обряди. Пензель художниці переносить нас до зимового світу українських традицій, свят та забав. У напівтонах та багатошаровості постає для глядачів Святий вечір із його віковічними традиціями. На одному полотні написано родину за столом, є перша зірка та вбраний до свята стіл. Якщо фольклористи передають звичаї святкування Різдва на папері, то Надія Нікіфорова робить це за допомогою фарби та пензлів.
Художниця розповідає, перед тим як малювати роботу, вивчала традиції за збірниками науковців. Каже, хотілося почути ті споконвічні традиції, які з часом стирає як пам’ять, так і сучасний прогрес. Зображує пані Надія на полотні й святкування Маланки. У роботі постають люди, перевдягнені в казкових персонажів. Є ще робота «Водохреща». Завершується зимовий цикл свят Надії Нікіфорової робота «Стрітення». Згідно з традиціями в цей день весна зустрічається з зимою і під час зустрічі вони вирішують, хто буде далі панувати в природі. На картині художниці весна постає в образі юної дівчини зі своїми дарами, а стара сива жінка – зима, якій уже час віддавати свої володіння.
Свої обрядові твори пані Надія, каже, не продає. Утім, говорить, нині дуже важливо зберегти українські звичаї та обряди. І живопис для цього є одним із засобів у її творчості.
Слава Ярова
