У Державному історико-культурному заповіднику «Трипільська культура», що знаходиться в селі Легедзине, на Тальнівщині, презентували в одному заході кілька особливих подій. Тут уперше в Україні показали шматочок прадавньої тканини, віком понад 6000 тисяч років. Представлення унікального артефакту збіглося з відкриттям оновленої вхідної групи до музею. Реалізація цього стала можливою завдяки меценатській підтримці компанії МХП та БФ «МХП – Громаді». Оновлення вхідної групи відбулося в межах національного проєкту «Збереження культурної спадщини».
Немов із «машини часу»
Манюнький шматочок тканини віком майже шість тисяч років (!), який вважається одним із найдавніших серед знайдених артефактів в Європі, і який відкопали археологи на Хмельниччині, нині дбайливо зберігається в музеї Трипільської культури в селі Легедзине. Ця неймовірна знахідка, що дивом пережила всі можливі катаклізми, є революційною. Археологи свідчать, вона повністю змінює уявлення про одяг трипільців та знаряддя їхнього вжитку.
Знайшли цей клаптик тканини в цеглинках із глиняного замісу. Археологи-дослідники достеменно не знають, навіщо трипільські пращури запхали у заміс для вальок цю порвану на шматочки тканину і яким дивом вона вціліла крізь віки. Але таки опинившись у надійних глиняних обіймах не згоріла й не зітліла… і знайшлася, народилась наново, у шматочку артефактної трипільської глини.
− Тканина пережила спеку, вологу, холод… І сьогодні змінює наше уявлення про життя трипільців, розкриває їхню високу технологічність, винахідливість та інноваційність, − акцентував директор Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура», його утворювач та натхненник, Владислав Чабанюк.
До речі, найбільше трипільське поселення у світі площею 450 гектарів знаходиться саме на Черкащині. Між двома українськими селами − Тальянки та Легедзине. Це поселення-гігант існувало на початку IV століття до н.е. Нині на цих землях розташований та діє Національний заповідник «Трипільська культура».
Настрій потрібно створювати з порогу
Екскурсійна діяльність музейного закладу, між іншим, була обмежена та проблематичною через відсутність центрального входу. Бо за всіма вимогами музей потребував його. І чекав на нього ще з 2007 року.
− За роки нашої діяльності частину робіт зі зберігання та експонування ми «закривали» своїми силами. Але такий вхід «закрити» власними ресурсами самі не могли, − пояснив Владислав Чабанюк. − Тепер наш музей починається із красивих східців і сучасного вигляду рецепції. Люди, які входять до музею, піднімаються цими сходами, милуються люстрою у вигляді реконструйованих горщиків у трипільській традиції, неодмінно відчують, що заходять до особливого музею!
Дійсно, так звана «вхідна група» є, по суті, тим камертоном, який налаштовує на мелодику музею.
До всієї цієї справжньої європейської вишуканості доклала душі компанія МХП та БФ «МХП-громаді». Музейники вдячні за турботу, бо відтепер для заповідника відкриваються нові можливості для подальшого розвитку та можливості приймати туристів зі всього світу.
«Розблокували» портал нових туристичних можливостей
За словами директора департаменту корпоративної соціальної відповідальності Павла Мороза, компанія МХП допомогла підтримати та реалізувати проєкт оновлення вхідної групи на культурному об’єкті, який першою побачила та взяла на замітку директорка БФ «МХП-Громаді» Тетяна Волочай.
− Ми заходимо сюди, і відчуваємо себе в комфорті та цивілізації. В обіймах цивілізації, яка існувала 6000 років до н.е. Тоді на московських болотах ще квакали жаби, − поділився почуттями від зробленого Павло Мороз. − Враховуючи, що третім китом, на якому ми маємо тримати нашу національну ідентичність, є культура, МХП разом зі стратегічним партнером БФ «МХП-Громаді» взялося реалізовувати низку проєктів, спрямованих на підтримку задумів зі збереження нашої культурної спадщини.
Директорка БФ «МХП-Громаді» Тетяна Волочай розповіла присутнім на презентації, що вперше познайомилась із цим унікальним музеєм під час екскурсії школярів, де була разом із донькою. Ось тоді і було народжене бажання допомогти. Власне оновлення вхідної групи відбулося у межах проєкту «Збереження культурної спадщини».
За словами Тетяни Волочай, цей далекоглядний проєкт дозволив допомогти музею Миколи Леонтовича на Вінниччині, видати нову збірку унікальних і раніше неопублікованих поезій Василя Симоненка, зберегти музей В’ячеслава Чорновола на Катеринопільщині. Фонд постійно працює з Національним музеєм культури і побуту в Пирогово. Компанія стало підтримує українське кіно і робить його доступним для громад. При цьому важливим для Фонду і компанії МХП була і залишається постійна допомога ЗСУ, підтримка економіки країни. МХП допомагає військовим і їхнім родинам через програму «МХП Поруч».
Не лише музей, а сучасна просвітницька платформа
Експозицію музею наповнив космічною мелодикою та спонукав на філософські роздуми художник із Вінниці Володимир Козюк. У його картинах присутня не просто трипільська символіка, що дійсно чудово гармонує зі змістом експозиції. Але й енергія майстра, здатного перенести нашу свідомість вглиб віків.
Письменниця Марина Павленко презентувала свою нову книгу для дітей «Василина і трипільський слід». Вона − про буття та пригоди кішки, що є «живим» талісманом музею трипільської культури.
Особливий настрій доповнювали співи дівчат з відомого гурту «Жоржини».
А чергову свою кінематографічну роботу, на цей раз, у жанрі мультиплікації представив відомий сценарист, казкар та волонтер Сашко Лірник. Уперше він познайомився з фундаторами музею ще за часів першої великої легедзинської толоки, коли відтворювались у Легедзине перші трипільські хатинки. Мультфільм за сценарієм Сашка Лірника розповідає про легендарне село Легедзине, його трипільську спадщину, музей і його фундаторів.
− У мене часточка життя пов’язана саме з Легедзине, − розповів казкар. − Є таке поняття − роль особи в історії. Ось і тут навколо цих хлопців та дівчат твориться українська культура. Я вже присушився тут душею. І фільм «Чорний Козак» знімали, і на розкопках був… це для мене сакральне місце. Я сюди приїжджаю і знаю, що я вдома. Сюди на толоки звідусіль злітається весь світ української культури, започатковуються старовинні традиції, відбуваються унікальні концерти. І все це колом розходиться по всій Україні. Ми маємо пишатись цим місцем, яке є у нас, на Черкащині. Зараз війна… але вистоїмо, розіб’ємо москалів і це місце стане місцем паломництва для багатьох свідомих людей.
Пізнавальними видались майстер-класи від майстра гончарного мистецтва Миколи Дехтярчука (Діда Панаса) та його учениці Олени Собкович. Вона організувала також мистецький урок із виготовлення оберегів із трави.
Усі, хто доклав зусиль до оновлення музею в Легедзине, переконані, що музеї потрібні, бо зберігають не лише пам’ять. Вони − про сенси життя.
Тетяна Євген’єва
