У черкаському мікрорайоні «Дніпровський» ось уже десять років на базі колишнього комітету самоорганізації населення працює цілий волонтерський фронт. Не покладаючи рук, із року в рік та з дня на день вони шиють та плетуть перемогу, розповідає очільниця такого осередку допомоги армії Любов Здоровенко.
Свою роботу трудівниці розпочинали ще з початку антитерористичної операції на сході України. За місяць тоді плети десятки сіток. Із часом, каже пані Любов, перестали рахувати їхню кількість, пекли смаколики, робили туби з медово-імбирною сумішшю, шили ковдри та подушки, щомісяця передавали все волонтерам, аби ті відвезли допомогу на фронт. Стіни комітету прикрашають фото з передової, тубуси від снарядів зі словами вдячності від військовослужбовців.
24 лютого 2022 року вони всі зібралися у своєму волонтерському комітеті, бо розуміли, що країна потребуватиме робочих рук. Із того часу асортимент допомоги, який самі виготовляють жінки, став набагато більшим. Потреби диктує війна, говорить Любов Здоровенко. Каремати, матраци, подушки – стоси цих речей складені аж до стелі. Довкруж кипить робота: пані Ольга ретельно нарізає поролон для карематів, Катерина Петрівна шиє військові аптечки, а в іншій кімнаті жінки плетуть сітки відповідного кольору. Робота не припиняється ні на мить. Про те, над чим працюють зараз, розповідає Любов Петрівна.
«Як завжди, плетемо маскувальні сітки, кікімори також плетуться, плащі. Наші жінки в’яжуть удома теплі шкарпетки, кікімори також хтось виготовляє вдома, а потім приносить нам. Ми передаємо все військовим. У Степанках нам люди також допомагають, є у нас тісний контакт із волонтерами у інших селах. А тут ми шиємо каремати, коли в нас є матеріал, ковдри шиємо», − розповідає керівниця волонтерського осередку Любов Здоровенко.
Поруч зі швейними машинками складені дбайливими руками волонтерок теплі муфти для військових. Виготовити їх дуже просили воїни, говорить пані Любов:
«Почали виготовляти муфти, які зараз дуже просять хлопців, тому що в них мерзнуть руки. Потім удома плетуть чи в’яжуть такі теплі бафи, шиємо балаклави, футболки, рукавиці на замовлення, нижню білизну вдома шиємо. Нещодавно до нас звернулися, аби ми пошили чохли для спеціальних теплих грілок. Вони працюють від павербанків, нагріваються до 50 градусів».
Такі теплі речі трудівниці волонтерського осередку почали готувати ще від початку холоднечі.
«Зараз пішов запит для тих, хто сидять в окопах, сидять у засідках, мерзнуть і в хлопців дуже руки холонуть. Ми почали виготовляти такі муфти. Шиємо їх зі старих шуб, із дублянок, потім нам передали чохли на автомобілі, на крісла, і ми їх розпорюємо і шиємо такі муфти. Коли їх хлопці бачать, то вони просто у захваті», − розповідає волонтерка.
Із настанням зими працівниці почали виготовляти ще й бафи. Це такий багатофункціональний головний убір, який призначений для захисту від вітру, сонця, пилу та снігу. Передають їх щоразу на фронт. Любов Петрівна говорить, що такі бафи жінки плетуть також вдома. За матеріал слугують в’язані речі:
«Ми шукаємо светри, кофти, шарфи також розпускаємо й плетемо, в’яжемо такі от бафи. Хлопці кажуть, що це дуже хороший винахід».
Потреби волонтерського комітету зростають постійно, адже щойно пошита партія допомоги одразу відправляється на фронт. Утім, як говорить волонтерка Любов Здоровенко, найбільше вони потребують нині людей. До комітету запрошують навіть тих хто не вміє шити.
«Вільні робочі руки – це, що нам дуже потрібно! Приходьте до нас, ми вас усього навчимо та покажемо. У нас надзвичайно дружній та працьовитий колектив. Люди нам дуже потрібні. Прикро, що навіть ті, хто живе у мікрорайоні «Дніпровському» не знають, що ми тут знаходимося і працюємо задля армії ось уже десятий рік», − говорить Любов Здоровенко.
А ще однією з потреб, звісно, залишається необхідність у коштах. Тому волонтери постійно шукають спонсорську допомогу. Ольга Захаржевська показує рівні згортки поролону. Його, розповідає, удалося купити за пожертвувані доброчинниками кошти. Відтак каремат жінка шитиме з суцільного полотна. Коли ж грошей його придбати не вистачає − шиє матраци із невеличких клаптиків. Годинами працівниці зшивають їх докупи, тому за день удається виготовити меншу кількість виробів. А в них велика потреба на фронті.
«Такий каремат із фольгою захищає від вологи. Його можна простелити чи в бліндажі, чи окопі й не мокнути. Це допоможе нашим військовим вберегти здоров’я. Якщо цілий поролон, то набагато краще. А так зшиваємо з того, що є. Усе зшиваємо докупи й одягаємо чохол», − говорить Ольга Захаржевська.
Ольга Захаржевська у «Дніпровському» комітеті працює з 2014 року. Зізнається, її руки не знають перепочинку. Чи не щодня вона тримає голку та ножиці в руках. За роки пошиття карематів, сіток, плетіння чоловічих шкарпеток майстерність волонтерки сягла такого рівня, що її роботи важко відрізнити від праці професійної швачки. Серед волонтерок є й такі, як от Катерина Петрівна. Жінка зшиває чохол на каремати, опісля ж перейде до пошиття військових аптечок.
Любов Здоровенко каже, нині дуже потребують поролон і пояснює, чому придбати його дуже важливо.
«От днями нам привезли поролон, то вже зараз пошили 16 карематів зранку. А коли шиємо з маленьких клаптичків, то за день 4 − максимум, тому що дуже треба багато часу, аби зшити докупи всі шматочки. Також ми дуже часто використовуємо плащову тканину», − говорить Любов Здоровенко.
Незмінною ще з 2014 року лишається потреба в маскувальних сітках. Як говорить голова волонтерського осередку, таких речей на фронті потрібно багато. Вносять свої корективи й погодні умови.
«Зараз хлопці мерзнуть. От ми як лягаємо у постіль і нам стає холодно, то ми підкручуємо собі опалення – і нам тепло. А воїни цього зробити не можуть. Тому їй треба допомагати», − каже пані Любов.
Працюють від замовлення до замовлення, вже й ліку не ведуть кожному виробу пояснює волонтерка. От і нині – знову нові запити з передової.
«До наших карематів, наші ковдри, подушки йдуть. У нас на сьогоднішній день десь понад 200 замовлень тільки на каремати, не рахуючи те, що до нас приїжджають ті хлопці або волонтери, або хлопці з передової і вони всі просять каремати і по 18, і по 10, і по одному», − розповідає Любов Петрівна.
На комітеті працюють також ті, хто знайшов прихисток у нашій області. Одна з них Наталія Ящук. Жінка переїхала із Севєродонецька. Каже, має потребу допомагати українській армії. Робила це в кожному куточки країни, куди її евакуйовували. На комітеті жінка знаходить розраду, адже розуміє, що її праця потрібна фронту. Пані Наталія певна, що кожен може робити свій внесок у спільну перемогу. Вона це втілює разом із волонтерками «Дніпровського» комітету.
Слава Ярова
