До Дня Вчителя

Перша неділя жовтня у нашій родині давно є святковою. Ще з дитинства пам’ятаю атмосферу, що панувала у ці дні вдома. Коли батьки вчителі й живеш ти у «вчительському» будинку, де всі вісім сімей – освітяни, то інакше і бути не могло. Приємно згадувати про спільні, аж надто гамірні, виїзди до лісу, про найсмачнішу кашу в житті, про роздавлену коліном Віктора Васильовича Вертеби під час гри у «квочку» гадюку. Квіти, сміх, пісні, радість! Веселі й безтурботні були часи. Чи можливо, то просто світлі дитячі спогади? Не знаю, але нехай усі наші спогади будуть такими приємними…

Учитель у житті кожної людини відіграє важливу роль. І ця фраза, обсмоктана, завживана, стала ніби банальною і не актуальною нині. Чому так? Багато причин. І в колонці редактора їх усі не перерахуєш. Проте не поговорити на цю тему, не можу.

Чому фах учителя в Україні нині не є популярним? Чому все більше батьків схильні до вибору індивідуа­льних занять і забирають дитину зі школи? Чому навчальні заклади, та й узагалі освіта, відстала у своєму розвитку від темпу життя і розвитку технологій?
Держава десь, на якійсь драбині до розвитку, втратила розуміння, що освіта – головна сходинка. І не звертати на неї увагу, чи йти за залишковим принципом тут не можна! Учитель – має бути головною і найпочеснішою професією в країні! Інакше вимальовується прикре майбутнє. І воно вже добряче гепає нам у двері…

Як хочеться, щоб в Україні, як у фінів, найвищі конкурси у виші були саме на педагогічний фах! І на роботу вчителя було вкрай важко і дуже почесно потрапити. Майже як у нас: один чи два «справжні вчителі» на школу, які живуть своєю роботою, люблять і шанують дітей, вчать їх життю і розумінню важливості знань. А інші? Прикро, але багато вчителів прийшли у школу, бо більш нікуди не влаштувалися. Потім вони все життя на дітях зганяють злість за нереалізовані власні амбіції, несправедливу зарплату, поганий настрій, та за будь що. І не треба зараз кричати, що це неправда. Правда, гірка і болюча: таких учителів багато. Вони не люблять свою роботу і ще кажуть, «а за що її любити?»…
Та й дійсно, а за що? Якщо за середню зарплату педагог у Німеччині може купити 6 айфонів у місяць, у Мексиці – 7, а в нас 0,3 (за даними дослідження «Education at a Glance» та матеріалів Держкомстатистики). Немає у нашій державі мотивації для відбору в учителі найфаховіших, наймудріших і найперспективніших…

Проте! Ми б не були українцями, якби не виняткові ситуації та унікальні люди! У цьому році перша вчителька з України, майже наша землячка з Кропивницького, ввійшла до п’ятдесяти фіналістів конкурсу «Global Teacher Prize»: Анна Дудіч стала однією з найкращих 50 вчителів нашої планети! І ось у своєму інтерв’ю вона зазначила, що не можливо примусити вчителя бути сучасним, він має сам відчувати це та мати інтерес до своєї роботи. І це вже інша сторона цієї медалі.

Величезна кількість справжніх учителів Черкащини є нашими читачами. Низький уклін вам за відданість і мудрість! Мені дуже приємно, що, попри всі прикрі обставини життя, складність професії, ви намагаєтеся робити цей світ кращим, відкриваєте нашим дітям нові орбіти.

Здоров’я всім вам!

А держава має гарно думати, що далі… І не імітувати реформи, а робити справжні реальні кроки до змін.

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x