Олексієві читання

Людині відміряно більший чи менший життєвий строк. І за цей не такий вже і довгий інтервал людині удається щось зробити. Багато або і не дуже багато. Але коли це поет, коли слова його, переповнені хвилюванням і окрилені натхненням, то створене ним здатне подолати навіть таку примхливу і нездоланну стихію, як роки.
Переді мною ошатно виданий буклет, де фотографія поета… його схвильовані рядки… програма мистецької акції, присвяченої його імені… Софієнківські читання…
Буклет видано відділом культури Канівської міської Ради і бібліотекою імені Т.Г.Шевченка. Буклет один і той же, але виданий у двох варіантах. Двома різними кольорами. Кольори національного прапору…

У червні 2011-го ми, група письменників-спілчан – Валентина Коваленко, Сергій Руднєв, Микола Шамрай і автор цих рядків – разом з рідними і близькими для поета людьми прощалися з Олексієм Софієнком… Побратими по творчості, колеги по перу говорили про те, що ми не забудемо Олексія, що його поетичні рядки звучатимуть у Шевченковому краї.
І ось нині… вже у 2017-му… письменницька делегація знову в Каневі. Той же Микола Шамрай, Сергій Ткаченко, Оксана Галаєва, автор цих рядків… ну і, звичайно ж, наш літературний отаман Володимир Ткаченко.

На цьому поетичному святі я співав під гітару пісню на вірш Олексія Софієнка. Але хотілося б сказати і про пісню, яка могла б бути написана, могла б тут прозвучати і зачарувати слухачів, але цього, на жаль, не сталося.
Бо Сергія Руднєва уже нема поруч з нами, а він би обов’язково знайшов незабутні пісенні барви для однієї з Софієнкових поезій. Та його дзвінкий і голосистий баян сьогодні залишився мовчазним…
Поезія, коли вона справжня – і сама по собі як свято. Для поета у процесі творення. Для читача, коли він відкриває для себе глибини поетичних рядків. Але потрібні дуже немалі зусилля для того, щоб поезія стала – святом для всіх! І треба віддати належне канівчанам, яким це у повній мірі удалося зробити. Свято стало яскравим, свято стало змістовним. Свято стало таким, що заслуговує і більшої уваги, і ширшої аудиторії!

Не можна не згадати і земляків поета, які були присутні на святі. Бо народився поет у селі Степанівка, на Драбівщині. І треба сказати про те, що нинішні, канівські, Софієнківські читання відбуваються удруге. А уперше вони пройшли на батьківщині майстра слова. І «генераторами» ідеї пошанувати поета були саме його земляки. З великим інтересом були сприйняті і пісні на вірші Олексія Софієнка, створені відомим митцем, заслуженим працівником культури України, талановитим кобзарем Михайлом Ковалем.
Особливо вразила пісня, яку кобзар виконував біля могили поета після поминальної панахиди, що проходила під час Софієнківських читань. Пісня хвилююча, пісня глибоко патріотична… І якщо у когось виникнуть сумніви, чи пишуться нині по-справжньому вартісні пісні рідною мовою, запросіть до себе Михайла Коваля і хай він вам заспіває – саме цю пісню!

Поета пов’язують з Каневом роки і роки життя і творчості. Відомий усім поділ на «фізиків» і «ліриків» можна адресувати далеко не кожному митцю. Ось і Олексій Софієнко – учитель за фахом… викладав інформатику… А не забуваймо і про те, що інформатика – це наука, спрямована у майбутнє!
Олексій Софієнко – це поет непростий для сприйняття. Його творчість вимагає від читача – кроку назустріч… Але певна метафорична ускладненість (і навіть елітарність!) його стилю поєднуються з глибоким народнопісенним корінням творчості поета, що і надає його поетичним рядкам і глибини, і пісенності. У творах поета немало натхненних рядків, пронизаних любов’ю до України. Отож і Софієнківські читання можна у повній мірі вважати не тільки яскравим мистецьким святом, а і патріотичною акцією.
Читаймо і перечитуймо поета! Бо він того вартий…
Вірш, приведений нижче, написаний уже після Софієнківських читань. Але його рядки, пронизані духом і настроєм цього поетичного свята.

КРІЗЬ РОКИ

13.09.17 р.

Поет писав складно,
бо і життя
буває надміру складним.
Та і світ навколо
складний настільки,
що його
однією дише
солодкавою
простотою не осягнути.
І прозорою,
як вранішнє скло,
арифметикою не обчислити.

Поет писав просто,
бо у кожному його
(тривожному, ніби спалах!) слові
були
і щира, ніби незаспокоєна дніпрова хвиля,
стривоженість душі,
і гострий, ніби полум’я, біль,
і некриклива, ніби цвіт,
але п’янка і квітуча
любов до Вітчизни.

Отож, може,
саме тому
його слова,
ніби проміння крізь темряву,
і здатні озватися до нас –
крізь нестерпну,
крижану прірву літ!

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x