Зазвичай у багатьох черкащан удома можна зустріти домашню тваринку: песика, кота, равлика, папугу, морську свинку, хом’яка та інших. І, напевно, кожний вважає свого улюбленця особливим, адже без братів наших менших і дім − не дім. Їх пестять, купають та завжди беруть із собою, навіть, коли переїздять на інше місце проживання. Чи мають нетипові звички черкаські хатні «вихованці» та які кумедні історії з ними траплялися, дізнавалися кореспонденти «Нової Доби».

Діана Мельниченко, копірайтер:
− Моя кішка Джесі завітала до мене в гості сама. Вона вибігла з нізвідки і «почимчикувала» за мною. Джесі дуже любить «усіх на своєму шляху», коли біжить кудись − починає тертися об усе, що бачить. Ще полюбляє спати в мене на спині або на грудях і при цьому дуже гучно муркотіти. Інколи моя молодша сестра приносить із вулиці пір’я голубів і дає їх кішці. Вона ж налітає на ту пір’їну з шаленими очима, починає підкидати її догори і кусати, уявляючи, що це справжній птах.

Євгенія Підлісевич, тележурналіст:
− Йоркширський тер’єр Стелла з’явилася у мене три роки тому. Вона спить із нами під ковдрою, полюбляє носити м’ячики і кільця. Вміє виконувати близько 15 команд. Цікаво, як вона обрала «ватажка нашої зграї»: собаку хотіла саме я, а «головним» маленька Стелла обрала чоловіка, який категорично не хотів собаку. Але минуло всього декілька місяців, як Стелла у нас оселилася, і вони стали найкращими друзями.

Денис Пісковий, тимчасово безробітний:
− Узяв безкоштовно кошеня через інтернет-сайт, щоб удома завжди хтось був «на господарстві». Мою кішку звуть Ізі. У неї різнокольорові очі − одне блакитне, друге − коричневе. У кошеняти було хворе вушко, але зараз всі недуги позаду. Ізі дуже серйозна і відповідальна. Характер поступливий, тому дуже любить купатися у ванній. Раніше любила залазити в холодильник, поки я щось діставав звідти. Одного разу випадково закрив її там. Добре, що через хвилин п’ять помітив, що кішки немає і знайшов її. Тепер холодильник цікавий для неї тільки як «пануюча» висота.

Максим Гапончик, приватний підприємець:
− Ми з дружиною придбали нашого «йорка» Міккі через інтернет. Він дуже любить гратися, сам приносить іграшки, також завжди біжить на звук шурхоту пакетів чи папірців з-під цукерок. Наш песик для нас ніби дитина, тому ми його балуємо: робимо різноманітні зачіски, купуємо одяг, ласощі та завжди беремо його з собою. І навіть коли вирішили переїжджати в іншу країну, не було й думки залишити нашого Міккі на когось іншого.

Іванна Яновська, вчитель англійської мови:
− Наша дівчинка − лабрадор Фрея з’явилася в сім’ї минулого квітня. Коли Фреї було п’ять місяців, ми вперше вирушали в поїздку на машині. Дуже хвилювались, щоб вона не боялась. Знайомі порадили відкрити двері машини і почекати поки вона сама застрибне. Слідували інструкції: Фрея, ні секунди не думаючи, застрибує через задні двері, перелазить на водійське сидіння, кладе лапу на кермо і поглядом своїм наче каже: «Нумо, поїхали!».

Тетяна Єфремова, інженер-технолог:
− Уже сім років у нас живе мопс Натаніель Б’юті, скорочено називаємо Натан. Узагалі, мопси дуже добрі та ласкаві собачки, які надзвичайно люблять суспільство. Натан спить лише на дивані, й обожнює, коли його гладять. Завжди, коли присяду, він підбіжить і підсуне голову, щоб його гладили. Перед прогулянкою Натан починає бігати по кімнаті − так він радіє. Іноді важко його спіймати і взяти на привід. Любить дуже печиво і банани, а за сир готовий не просто дати лапу, а може дати «п’ять». Мій мопс дуже боїться води. Наприклад, боїться купатися у ванні й на пляжі, а ось усі калюжі після дощу − його.

Дмитро Сайко, школяр:
− У мене вдома вже півтора роки живе хом’як Маша. Був вибір у зоомагазині: біленька і спокійна, або сіренька і криклива. Я обрав жваву, бо сам такий же. Зазвичай, Машу не можна взяти в руки, бо є страх, що в неї зупиниться серце. Коли хочеться її погладити або взяти на руки, хом’ячиха падає на спинку розкинувши лапки, кричить не своїм голосом, неначе її ріжуть. Маша іноді мені нагадує песика, бо все за собою зариває.

Ольга Квятковська, громадська активістка:
− Донька весь час просила якусь домашню тваринку. Зважаючи на особистий досвід, я чудово розуміла, що догляд за цією тваринкою буде на мені. Тому, проконсультувавшись зі знайомими, вирішили взяти равлика. З ім’ям визначилися миттєво, оскільки я обожнюю іспанську мову, то нашого равлика назвали Караколь («равлик» іспанською). Наш улюбленець був розміром із горошину і часто губився серед шматочків овочів або повністю заривався у спеціальний грунт. Караколь узяла звичку тікати з домівки, навчившись відкривати кришку. Згодом книги вже почали ховати, оскільки прагнення равлика до знань проявляються в поїданні паперових сторінок. За равликами цікаво спостерігати, коли вони приймають душ під цівкою води, мило вигинаючись, ніби насолоджуючись своєрідним водоспадом, або дивитися, як із апетитом равлик хрумає овочі, що «аж за вухами лящить» − у прямому сенсі.

Катерина Бірюкова, студентка:
− Я дуже люблю тварин, тому маю двох папуг, морських свинок та кота. Нашого першого папугу звуть Кеня, називаємо Інокентієм, а дівчинку звати Жужа. Наші морські свинки люблять побігати по квартирі, а коли їх бачать папуги, то одразу ж летять до них, сідають на свинок зверху та їздять у них на спині по всій квартирі. Також у нас є чорний кіт, який полюбляє полювати на наших птахів. А ось до морських свинок він ще не звик, тому він поки що просто за ними спостерігає.

Оксана Савіцька, зоозахисник:
− Як в одного з лідерів зоозахисного руху в Черкаській області, тварини в будинку з\’являлися в один спосіб − були підібрані з вулиці. Частина з них − у жахливому стані. У собаки Машки був зламаний хребет, у кота Бегемота − розбита голова, кіт Маркіз, що виріс у розкішного пухнастого красеня, був підібраний худим замірком, якого лікували півроку від хронічних захворювань. Кішка Мішель (прозвана за спритність Мишою), була знайдена на вулиці абсолютно крихітним кошеням, де шансів вижити були рівні нулю. Наш кіт Маркіз (або Морква) вміє няньчити кошенят. Частина підібраних із вулиці кошенят, «виняньчив» саме Морква: грав із ними, вилизував і ділився їжею. Кіт Бегемот вміє лікувати. Мішель, прозвана Мишою, бо вміє пищати, як мишеня. Нещодавно неподалік від будинку знайшли збитого кота, з переламаними лапами, холодного і знесиленого. Після того, як його приведуть у стан, коли можлива операція, його прооперують. Зараз я змушена збирати на це гроші − оскільки випадок дуже складний і важкий, на лікування кота кожен день йде до 500 гривень.

Євгенія Кордонська, керівник ресторану-пивоварні:
− Одного разу мені вночі не спалося, і я в соціальній мережі випадково натрапила на пост від дівчаток, які знайшли в заметі кота. Він відразу ж підкорив мене своїми очима. Порода − сибіряк, це я вже потім від ветеринара дізналася. Мій Аччіні справжній аристократ − спить, укритий до шиї і незнайомців до себе не підпускає. На руках взагалі не сидить, навіть коли дозволяє себе погладити. Якось рано-вранці я прокинулася від дикого гуркоту, з\’ясувалося − у вікно залетів горобчик. Аччіні як підірвався, що ноги мені подряпав, і почав із ним гратися по всій квартирі. Кіт за горобцем, а я за котом. У результаті впіймала обох. Горобець не постраждав.

Тетяна Івашкевич, журналіст:
− Маю кілька котів, усі з безпритульних. Вважаю, що вони – найкращі. Кнопик виняньчує всіх малих, кого б не принесла, завжди вилизує та зігріває. Іншого, Шпоньку, маленьким підібрала біля пам’ятника Шевченкові у лютий мороз. Він у нас поет. Пише вірші, кладе їх на музику й потім співає серенади кішкам, або ж дивлячись на щось смачненьке. Біла кішка – Королева Краси, хоча знайшли ми її гидким каченям із червоними гнійними очима й обмерзлими вушками. Зараз вона поза конкуренцією. Про свою красу знає, тому дивиться на всіх зверху вниз, і при нагоді «дубасить», щоб не потрапляли в її коло «королівського зору».

Валерія Тімергаліна