Боремося з депресією

Не можу літерами передати звук… Він мелодійний, тихий, спокійний. Він невимовний, і чарівний… Звук, що з дитинства мене заспокоює і дарує якусь неймовірну радість… Сиджу на віконці біля бабусі, а вона за машинкою швейною працює. І лунає ця мелодія голки, шпульки, човника, різноманітних важелів, коліщат, приводів… Зачаровує…
Баба Ганя все життя шила. У селі Тараща за мого дитинства спідниця коштувала 3 радянські карбованці, сукня – 5. Зараз не можу збагнути, коли бабуся все встигала: корова, поросята, кролі, індики, кури, робота – працювала в ланці на буряках. Ще й шиття! Купа замовлень, постійні примірки, крій і шиття. Які ж вони були гарні, оті ситцеві, у квіточку, бабусині вироби! А клаптики тканин, що залишилися після покрою, слугували нам із сестричкою неабиякою втіхою. Ми там щось теж намагалися майструвати, але, правду кажучи, у Люди завжди виходило краще!

Цього літа, чомусь, як ніколи, відчувалися перевтома і виснаження. Намагалася себе заспокоїти і книгами, і фільмами. Спала на вихідних по півдня, готувала різні смакотелики рідним, але чомусь все далі й далі котилася у стан якогось депресивного занепаду. Розуміючи, що далі так не можна, почала аналізувати. І пригадала оту мелодію – пісню бабиного Зінгера! Розказала чоловіку про свої спогади і мрії. Довго не довелося чекати: кому потрібна знервована дружина і мама? Швейну машинку я зовсім скоро отримала у подарунок!
І я – шию! Строчу, порю! Літаю! Мої нерви спокійні, подушки красиві, і друзі дратуються, коли ж вони нарешті отримають від мене подарунок, зроблений моїми руками!

Усе, що відбувається у нашій країні аж ніяк не може не обходити нас: ми нервуємося, втрачаємо стресостійкість. Якщо переглянути соціологічні дослідження Міністерства охорони здоров’я, то більшість українців, заспокоюють нерви телевізором і читанням книг (46,48 %). Я тут попрошу вибачення у колег-телевізійників, але більшість їхнього продукту навпаки, як на мене, вводить людей у страх. Деякі програми я б заборонила категорично випускати в ефір, а новини, то взагалі час від часу доводять до розпачу. Книги ж у кожного свої. Зараз багатьом стають у друкованій версії недоступними, то читають люди, хто полюбляє, з електронних носіїв, але тож зовсім не «кайфово». Коли я гортаю сторінки і відчуваю запах друкованих літер, то я ніби поринаю в душу видання. Однак це ж суто моє суб’єктивне відчуття…
Наступні дані соціології просто страхітливі: понад 41 % українців – розраховують «вийти зі стресу» через смачну їжу, а 34,6 % – «лікуються» алкоголем. Страшно? Подивіться у вікно: чи ви в місті, чи в селі, однак побачите п’яну людину. Чоловік, який точиться від зайвої дози оковитої, стає нормою у повсякденному житті. Молодь і люди середнього віку, які щодня п’ють ввечері пиво, вино чи слабоалкоголку, теж ні для кого вже не є дивиною. Ці дослідження кожного з нас наштовхують на роздуми. Страшно за майбутнє…

Ця колонка редактора навіяна зустріччю з давньою колегою, яка й сама не помітила, коли переступила отой рубіж. Спочатку це було для зняття стресу, а потім для виходу з депресії, а нині вже не може без 50 грамів. Вона із красивої і ділової, перетворилася на чорну, без будь-якого світлого майбутнього, алкогольно залежну, абсолютно непривабливу жінку. Чому їй ніхто не прийшов на допомогу, і де рідні та близькі, то вже інша історія. А нині ж я просто плачу і прошу всіх – бережіть себе…
Не всі мають змогу звернутися до професійного психолога, та чи й знайдеш його там, де проживаєш. Проте кожен із нас має можливість уберегтися від стресу, знайти заняття для душі, обійняти рідну людину, похлопати в долоні, потанцювати вдома, щоб ніхто не бачив, перекласти 27 речей у шафі (кажуть, неабияк допомагає) розфарбувати картинки, вишивати бісером і багато-багато іншого. Однак у жодному разі, не звертайтеся до пляшки…

Реклама

0 0 голосів
Рейтинг статті
guest

0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x