Свято села, зажинки, чи то доброчинний концерт. А ще збір продуктів на фронт. Без них у селі не минає жодне свято. У буденний час вони – медсестри, виховательки, доярки, одним словом, − трудівниці. А от у позаробочу годину і хвилину творчості – учасниці колективу «Надвечірʼя».
Сьогодні вони вбрані у концертні костюми: вишити сорочки, які комусь дісталися від матерів та бабусь, ошатні хустки, барвисте намисто та спідниці. Для кожної із цих жінок пісня – це відрада, те, без чого прожити важко.
Про історію створення свого фольклорного колективу його керівниця Любов Боровик розповідає у світлиці місцевого будинку культури. Довкола вишиті рушники, сценічний реквізит та костюми. На стінах – десятки грамот та нагород. Кожна – це окрема, як то кажуть, історія. Усі вони – результат багаторічної кропіткої творчої праці, а ще – знак любові до народної пісні.
Колектив створили 2016 року, говорить пані Любов. Колись його відвідували родинами.
«У нас у колективі було сім сімейних пар. Ми сюди ходили з чоловіком, ми всі. Усі справи кидали й мерщій на репетиції. Ми виступали, їздили кругом, а тоді нам запропонували поїхати на «Folk music». І нам задали таку пісню, що ми її насилу вивчили. Ще в нас був голова сільської ради, він теж співав у колективі. І нам згадали пісню вивчити, а вона така важка була. Ну ми її вивчили з дівчатами й поїхали», − пригадує Любов Боровик.
Не побоялися труднощів, розповідає керівниця колективу. Відтак ще й посіли перше місце в конкурсі. Раділи, як діти, каже Любов Яківна. Далі були інші участі в конкурсах та свої незабутні відзнаки:
«А так ми дуже багато брали участі у міжнародних конкурсах, фестивалях, тоді у районних, у обласних: «Мости над Россю», «З глибин народних», «Мистецька петрівка».
Колектив тісно співпрацює з обласним центром народної творчості. Така співпраця крізь роки переросла у міцну дружбу, розповідає Любов Яківна. Особливо виконавиці вдячні завідувачці відділу Наталі Сайченко, яка свого часу допомогла поставити голос учасницям колективу.
Співпрацюють виконавиці й з обласним краєзнавчим музеєм. Цьогоріч обʼєдналися заради доброчинності. Спільно з його працівниками колектив брав участь в «Різдві благодійності». Захід відбувся в черкаському торговельно-розважальному центрі, де всі збирали кошти на машину для військовослужбовців. Не був осторонь викликів повномасштабної війни колектив ще з її перших днів і у своєму рідному селі Благодатному.
«Ми багато допомоги на ЗСУ зносили. Це й різні продукти, овочі, всілякі фрукти, відправляли посилки на ЗСУ. І тут провели чотири благодійні концерти. Самі ми назбирали грошей і закупили для наших сільських захисників, хлопців наших, закупили термобілизну, всім розіслали. Потім допомогли на ліки теж нашим. В основному ми своїм − на шоломи, тоді на дрони складалися», − розповідає керівниця «Надвечірʼя».
Так виконавиці фольклорних пісень роблять внесок у спільну перемогу України. Поповнюють свій співочий репертуар.
«І співаємо, і плачемо разом. Це зараз звісно дуже важко співати. Співаєм просто заради того, щоб оце допомогти, хоч якою-небудь своєю часточкою», − зізнається Любов Яківна.
За роки своєї творчої роботи колективу є чим пишатися, але найбільше керівниця «Надвечірʼя» горда за своїх, як вона каже, дівчат. Адже кожна з них готова за першим покликом прийти на репетицію. Найстаршій його учасниці 78 років. Утім, вік тут не має значення.
«Але ми тримаємося з усіх і будемо тягти поки зможемо. Так, ми приходимо сюди, ми просто оживаємо тут. Я ж кажу, вдома не годний нікуди, а сюди прийшов, поспівав і стає легше. Це наше життя. Оце все, оці всі грамоти. Так як подивимося, другий раз сидимо, співаєм, а потім дивишся, Боже, це все наше життя», − розповіла Любов Боровик.
Всередині колективу «Надвечірʼя» створили ще й ансамбль «Родинонька». Назва говорить сама за себе. До його складу входять чотири рідні сестри. Співають різні пісні, як веселі, так і сумні. Ось і зараз виконують пісню «Не та роза, що за садом». Вона про кохання. А ще є про Україну, сімʼю та долю. Учасниця колективу Галина Семененко розповідає, на репетиції приходить двічі на тиждень. Цих днів чекає, мов свята.
«До Люби телефонуємо, питаємо, коли вже репетиція. Біжимо бігом, усе кидаємо та йдемо. Це моя любов. Я люблю пісню. Я цим живу», − зізнається учасниця колективу Галина Семененко.
За час повномасштабної війни настрій пісень змінився, говорить Любов Боровик. Нині переважають сумні мелодії. Чи не кожну родину учасників колективу зачепила війна. У когось служить у війську рідна людина, хтось переймається за майбутнє країни. Плачуть і співають разом. Утім, участь в «Надвечірʼї» дає натхнення. Хоч на пів години, учасники знаходять розраду, порятунок від гнітючих думок.
Тетяна Василівна Черемис працює завгоспом у дитячому садочку села Благодатне. На репетицію, каже, відпросилася. Найбільше жінка вдячна, що й нині в неї є нагода робити те, що вона по-особливому любить – співати.
«Дякувати Богу, що в нас є така Любов Яківна. Вона надихає нас щоразу. Адже, коли вона нас кличе на репетицію, ми кидаємо все, забуваємо про проблеми і йдемо. Ти можеш чи не можеш, але ти читаєш і йдеш на репетицію. Сюди треба йти з натхненням, адже пісня – це душа, пісня сьогодні – це наш фронт», − говорить Тетяна Чемерис.
Із фронтом порівнює пісню Тетяна Чемерис не випадково. Говорить у ній, як і в житті, є все: і горе, і радість, і любов. Для учасників колективу, в якому є і чотири козаки, пісня – це натхнення на життя. Тут завжди готові підтримати, дати поради, не залишити наодинці зі своїми проблемами. Тому кожна із них забуває про свій вік, каже Любов Боровик.
І під час повномасштабної війни колектив бере участь у міжнародних конкурсах онлайн. У 2023 році брали участь у сімох міжнародних конкурсах, де посіли перші та другі місця. Це відзнаки від Польщі, Хорватії, Канади.
«Ми обирали лише ті країни, де донатили на Збройні Сили України», − розповіла керівниця «Надвечірʼя». Каже, певна, що попереду ще багато нових виступів, до яких учасники не полишають готуватися.
Слава Ярова
