Антоніна Михайлівна обіймає сина. Для них найстрашніше, говорить, уже позаду. Нині можна будувати плани, дихати спокійно, милуватися природою. Чотири місяців тому вже було інакше. Тоді тридцятирічний чоловік був змушений проходити гемодіаліз. Усе почалося, пригадує, несподівано: високий тиск, лікарня та діагноз – ниркова недостатність. Жити повною мірою стало неможливо.

«Спочатку відчув високий тиск, боліла голова, із кожним днем ставало все гірше та гірше. Довелося звернутися до лікарів. В обласній лікарні мені діагностували ниркову недостатність. Лікарі сказали, що обов’язково потрібно проходити гемодіаліз», – розповідає Сергій Тинченко.

Нирки Сергія не могли самотужки працювати та очищувати кров. Цю роботу виконував апарат. Щотижня чоловік мав їздити до лікарні, через день протягом чотирьох годин проходити гемодіаліз.

«Немає особистого життя. Тому, хочеш-не-хочеш, у будь-яку пору року ти маєш йти на діаліз. Інакше піднімуться показники і буде погіршення самопочуття», – каже чоловік.

А потім Сергієві сказали, що є шанс повернутися до повноцінного життя. Чоловік звернувся до відділу урології, нефрології та трансплантації нирки Черкаського клінічного онкоцентру. Йому запропонували зробити трансплантацію нирки. Донором стала мама Антоніна Михайлівна. Жінка розповідає, зовсім не вагалася, думала лише про те, щоб нирка прижилася і син одужав.

«Це моя дитина і я бачила, що сина треба рятувати. Ну, як і будь-якій мамі, мені було і важко, і тяжко, і переживала, звісно, що здоров’я сина руйнується. Ми дуже зраділи, що Роман Петрович та Іван Іванович зможуть зробити таку операцію», – зізнається Антоніна Тинченко.

Після операції довелося відновлюватися, каже пані Антоніна. Спочатку було складно. Утім, із кожним днем ставало краще. Тішили й успіхи сина.

«Але потихеньку-потихеньку відновлюємось і досі ж на реабілітації. Хотілося б бачити здорових, щасливих дітей, щоб діти завжди посміхалися, і тоді буде і батькам на радість, і лікарі будуть задоволені своєю роботою.  І я завдячую лікарям усім, як кажуть, по-материнськи, молюсь за них. І лікарям, і всьому персоналу медичному за те, що подарували друге життя, дали другий день народження моєму сину, завдяки їм я сьогодні посміхаюся, і він ходить живий, здоровий, сподіваюся, щасливий», – каже жінка.

Сьогодні Сергій Тинченко прийшов до кабінету ультразвукової діагностики, аби перевірити роботу нирки. Результат, каже, тішить – орган функціонує, виконує свою роботу.

Такі історії одужання пацієнтів дійсно дають наснагу лікарям, розповідає завідувач відділу урології, нефрології та трансплантації нирки Роман Морару-Бурлеску.

«Взагалі, досить важка історія для пацієнта, тому що його вік на момент трансплантації нирки був 30 років. І, що дуже цікаво, десь місяць-два до цього він жив абсолютно нормальним життям. Тобто людина жила 30 років, була в повному розквіті сил, з великою кількістю планів на майбутнє. І пацієнт потрапляє в лікарню з підвищеним тиском. Скарг нема.  І коли вже він був дообстежений в лікарні з його тиском, з його проблемами,  була виявлена проблема в тому, що він знаходиться в термінальній стадії хронічної ниркової недостатності», – говорить лікар Роман Морару-Бурлеску.

Для людини будь-якого віку, а тим паче для молодої, такий діагноз – випробування, говорить завідувач відділу. Адже після нормального способу життя людина змушена бути прикутою до лікарняного ліжка.

«І уявіть собі, людина, яка жила кілька місяців тому абсолютно нормальним життям, зараз для нього новина, що ти маєш тепер тричі на тиждень бути прив’язаний до певної лікарні,  до певного апарату, і твій спосіб життя взагалі змінюється кардинально. Від вільної людини з великими планами на майбутнє до людини, прикутої до лікарні і його життя має вже відбуватися біля лікарні.  Я дуже радію за нього, тому що насправді пацієнту досить сильно пощастило за двома параметрами», – говорить лікар.

По-перше, пояснює Роман Петрович, Сергієві пощастило з батьками. Вони відгукнулись на його проблему й були готові віддати свої нирки заради того, щоб дитина знову жила. А по-друге, каже, це велика удача, що його мама підійшла як донор для сина. Так буває не завжди, говорить фахівець.

«Бувають щирі побажання від батьків, які хочуть допомогти своїй дитині, але вони не можуть бути донорами, тому що ці органи не співставні з реципієнтом. Тому йому пощастило. Це дуже серйозно! Це не тільки трансплантація, це не тільки якийсь орган забрати у однієї людини і вшити до іншої. Це цілий комплекс заходів для того, щоб ця нирка працювала і далі», – пояснює Роман Морару-Бурлеску.

У планах лікарів, аби й після 20 років роботи цієї нирки Сергій продовжував жити з таким органом та працювати. Сама ж операція пройшла вдало.

«Ми її трансплантували нашому пацієнту і вже на столі отримали сечу. І з того моменту пацієнт знову забув, що таке гемодіаліз. У людини просто геть із ніг на голову перевернулося його життя. Від щасливого життя молодої людини до розпачі й до нових планів на майбутнє. Коли лікарі спостерігають таку картину, вона просто надихає на цю роботу, що ми маємо робити це й надалі», – розповів завідувач відділу урології.

Уперше трансплантацію нирки в Черкасах провели у листопаді 2020-го року. Тоді також донором стала мати пацієнта. Відтоді така цифра зросла до тридцяти людей, розповідає Роман Петрович. Утім тих, хто чекає на свою трансплантацію, нині близько пʼятиста по області.

«Статистика різна. У більшості випадків ми відповідаємо й нашим європейським колегам. Хоча працюємо в умовах війни досить у складній логістиці, але ми можемо відповідати тим параметрам виживаності трансплантацій, виживаності рецепієнтів і відповідаємо нашим українським показникам статистичними», – каже лікар.

Сергій Тинченко зізнається, вже має плани на майбутнє: хоче повернутися до роботи та улюбленої справи – керування автомобілем. Його чоловік полишив під час своєї хвороби. Нині ж планує надолужити все те, від чого змушений був відмовитися під час лікування.

 

Слава Ярова