Якось покійний Ілько Кучерів начебто пожартував, що коли треба провести загальноукраїнське соцопитування, але фінансів на це немає, то достатньо провести дослідження громадської думки в Черкасах. І дійсно, Черкаси регулярно виступають у ролі авангарду суспільно-політичних трендів України. Варто було усунути від влади Сергія Тулуба і зафіксувати більш-менш гарантовану перемогу над регіоналами, як черкаський політикум поринув у звичну справу – bellum omnium contra omnes (війна всіх проти всіх). Поки хлопці з тральщика «Черкаси» до останнього мужньо відбивалися від окупантів, у місті, на честь якого його назвали, продовжували воювати колишні соратники по опозиційній боротьбі.
Ледве колишні союзники якось з’ясували своє бачення щодо нового голови Черкаської ОДА, як боротьба перемістилася до районів. Наступною гарячою точкою став Черкаський район – де затверджений Народною радою кандидат у голови РДА Костянтин Омаргалієв звинуватив черкаського політика і бізнесмена Петра Чернявського у спробі купити посаду за 20 тисяч доларів. Не менші інтриги локального розливу тривають і в інших районах. Маємо парадоксальну ситуацію, коли громада замість того, аби контролювати роботу бюрократичного інструменту належним чином, починає експериментувати в стилі «хто в нас ще не був головою РДА». З цього приводу хотілося би нагадати дві тези:
– перша – орган формує функція. Якщо функціонально чиновника змушують плодити корупцію (красти, якщо коротко), то опиратися затребуваній функції зможуть лише ідеальні, морально чисті люди. В нас, нажаль, таких наразі немає;
– друга – сам по собі будь-який інструмент є нейтральним. Позитивною чи негативною дією його наділяє суб’єкт. По-людськи кажучи, ножем можна нарізати хліба з салом, а можна наштрикнути сусіда.
До чого це все? 80% працівників усіх держадміністрацій різних рівнів тримаються керівного тренду. За умови дотримання базових принципів права, жоден бюрократ не посміє брати хабара або приймати завідомо незаконне рішення. Бо знатиме, що отримає по шапці від принципового керівника. Або від слідчого з прокуратури.
Якщо голів РДА призначатиме Ткаченко – відповідальність нестиме теж він. Якщо Народні ради – то хто? Колективна відповідальність – це насправді безвідповідальність. Бо крайнього, як правило, ніколи не знайдеш.
Але попри те – дамо новим обличчям шанс. А раптом вийде?
Тим часом у Черкаській обласній раді продовжуються підкилимові інтриги – голова облради Валентина Коваленко одночасно розгрібає старі завали і розплітає нові інтриги. То говорять про те, що на її місце нібито претендує Черевко, то їй погрожує Булатецький, за якого вона серце рвала під час виборів, а то з\’ясовується, що соратники по об’єднаній опозиції готують таку собі свиню підкласти.
Микола Іванович, який з відльотом Тулуба до Іспанії і від’їздом Поплавського до Києва втратив сенс буття, знаходиться в творчому пошуку нової парадигми. Наразі чогось конструктивного традиційно не спостерігаємо.
Булатецький-старший взагалі, як бог Шива.
Більше по руйнуванню. До основанья, а затєм… вже як вийде.
Водночас більш-менш окреслилась основна інтрига мерських виборів – Одарич іде до посади міського голови, йому протистоїть колишній соратник Радуцький, який став основною зброєю його повалення і головним флагманом коаліції «Усі проти Одарича». Основним медіа-кілером виборів стає усе той же Булатецький, який перед цим обіцяв нікуди вже не балотуватися. Ну як без Миколи Івановича? Він, як амброзія – де не посій, там і вродиться.
Навіть його бойовий побратим Леонід Даценко безнадійно закликав МІБа повернутись у команду, але складається враження, що ці заклики вже – як санкції для Путіна. Жодного ефекту. Втім в колишнього очільника опозиційної адміністрації області свої турботи. Одна справа перший опозиціонер на область, інша – один з 450 мандатоносців. Приємно, урочисто, але медіа-присутність падає.
Проте повернемося до міста. Рішення Верховної ради про дострокові вибори міського голови і міської ради неабияк збурили політичний тераріум Черкащини. Поки що більшість гравців на авансцену не вийшли. Втім видовище обіцяє бути цікавим. Звісно, якщо наш послідовний парламент не перенесе дату місцевих виборів на жовтень. Позитивів у цьому кілька. Люди зможуть роздивитися достоїнства експонатів черкаського політикуму не на тлі потужних фігур кандидатів в президенти, а в усій провінційній красі. Крім того, тоді відпаде питання про терміни повноважень і їх розбіжності у різних органів місцевого самоврядування по всій країні. З негативів – до осені ще треба дожити. Ну й звісно ж – Черкаси шкода. Адже ніхто так ефективно не руйнує, як тимчасова влада, яка наостанок поспішає урвати своє.
Втім, якби ж то все обмежувалося Черкасами. Очевидно, що війна усіх проти усіх стартувала в загальноукраїнському масштабі. «Батьківщина», яка успішно допереварює «Фронт змін» разом з Арсенієм Петровичем, почала активно зачищати політичний оперативний простір. Тимчасово пославши в ігнор УДАР, акцент було зроблено на «Правому секторі». Відразу після суб’єктуалізації нової сили з проекту в партію на базі УНА-УНСО, поліційний апарат почав умиротворення бойового авангарду Майдану. Було затримано шестеро активістів полтавського осередку, але знаковим стало вбивство Сашка Білого, легендарного авантюриста і відчайдуха, що курував «ПС» в Західній Україні. Можна по різному оцінювати махновські вибрики покійного Олександра Музичка, але є факт, що його вбито представниками не менш одіозного угрупування МВС. З купою запитань і невідповідностей. І це на тлі десятків і сотень не вбитих, ні – навіть незатриманих сепаратистів і відвертих українофобів зі зброєю в східних і південних областях. Вже мовчу про Януковича, Захарченка енд компані. Боїмося роздратувати наших кремлівськомовних братів? Чи провокуємо вибух радикально налаштованих патріотичних організацій?
Одначе це вже зовсім інша історія.
І поговоримо ми про неї наступного разу.
Після усіх з’їздів, де нам презентують убогий асортимент кандидатів в політичні очільники України.
