Котики, білочки, зайчики, лисички, півники та навіть павучки. Черкаська майстриня і лялькарка Наталія Харченко уже понад три роки створює красиві іграшки власними руками. Про перехід від напруженої роботи в бізнесі до творчості, мистецтва й праці у задоволення. Про кардинальні зміни, наповненість життя, адресну ляльку і проекти, які рухають уперед, розповідає майстриня і «Новій Добі».
Схильність творити руками жінка мала ще з дитинства. За це дякує своїм батькам, адже вони не лише не забороняли займатися творчістю, а ще й підтримували і допомагали, не обмежували в ресурсах.
– Хочеш ліпити – тримай пластилін, хочеш малювати – на тобі фарби і так вдалося багато чого перепробувати ще в дитячі роки. Щось відсіялося, а щось таки лишилося і згодилося, – згадує майстриня.
За освітою Наталя – викладач російської мови та літератури, зарубіжної літератури, а ще практичний психолог і товарознавець-комерсант. Водночас мисткиня паралельно здобувала художню освіту.
А потім Наталя працювала у бізнесі спеціалістом із персоналу. Віддала на це 13 років свого життя. Мала чималі здобутки, успіхи й амбітні плани на майбутнє. Проте з часом жінка почала відчувати в душі порожнечу. Працювати ставало все важче, а тяга до творчості, створення чогось своїми руками ставала все більшою.
– Коли ти працюєш на когось, перед тобою постають чужі цілі, а не твої. Ти працюєш на втілення чужої мрії, а не своєї. Якщо перед тобою ставлять якісь задачі, ти згодом починаєш перейматися ними більше, ніж своїм життям чи вподобаннями. І виходить так, що ти викладаєшся на повну заради виконання чужих задач, а на свої вже просто не вистачає сил. І це відхиляло мене від осі, я почала відчувати якусь моральну неповноцінність і порожнечу. Адже в кожній кар’єрі є певна стеля, досягнувши якої ти більше втрачаєш, ніж отримуєш.
Це і стало рушійним фактором, який надихнув майстриню присвятити себе творчості. Сталося так, що ручна робота почала захоплювати жінку все більше. І три роки тому Наталія наважилась на зміни.
– Співвідношення часу, який я мала витрачати на те, що повинна, і часу, який витрачала на те, що хочу, було нерівномірне. Тому я вирішила поміняти їх місцями. Це був дуже різкий крок, але того він був вартий, – каже Наталія.
Тепер Наталія Харченко щодня щось створює власними руками: шиє, в’яже, вишиває, склеює, скручує, ліпить, малює, працює у техніці мехенді (розпис хною на тілі) і глітер-тату (тимчасові малюнки блискітками на тілі), а також «ебру» – турецька техніка малювання по воді, планує освоїти біокераміку та валяння і ще навчається щораз чомусь новому. Каже, без цього неможлива творчість, адже рух – запорука мистецтва і основа життя.
– Якщо людина творча, вона не може не творити. Багато часу я працювала просто «в стіл», а нині я сама спрофілювала свою особисту кар’єру, і на першому місці стоїть лялькарство. В’язання ляльки для мене – справа дуже осмислена і зосереджена, вона має конкретні результати, – зауважує майстриня. – Така спеціалізація робить осмисленим і застосування інших технік, у яких я працюю чи які планую спробувати. Наприклад, якщо я працюю з пластикою, з полімерною глиною, то я знаю навіщо це мені знадобиться, адже потім я робитиму фурнітуру для ляльок, – зауважує майстриня.
Освоєння різних технік – це не лише забаганка творчої душі, а вимога фаху, оскільки потрібно постійно відточувати свою майстерність, щоб бути цікавою замовникам, каже лялькарка. Водночас це дає змогу створювати щось нове, поєднуючи техніки, а відтак – народжувати на світ справді унікальні речі ручної роботи.
– Нині хендмейд став дуже популярною течією, і, на жаль, іноді його ставлять на конвеєр, при цьому речі втрачають свою унікальність. Ми бачимо Китай, фабричну штамповку, втрату якості і відсутність душі – але називається це теж хендмейд. Я не хочу так працювати, тому якщо у мене замовляють ексклюзивну іграшку, другої такої я не зроблю для іншої людини, – говорить Наталія. – Люблю робити адресні іграшки. Обов’язково дізнаюся у замовника, кому створюватиму іграшку, який вік і вподобання в адресата: активність, кольори, захоплення. Від цього залежатиме все в ляльці чи іграшці – від матеріалів та їх безпеки до каркасу і кольору.
За словами майстрині, створити власну клієнтську базу було непросто. Спочатку долучала друзів та знайомих, пропонувала їм свої іграшки або ж просто дарувала. Так завдяки знайомим знайомих з’явилися перші замовники. Далі мисткиня почала брати участь у спеціалізованих виставках, ярмарках, фестивалях, виїзних заходах і продовжує це робити й нині. Зауважує: виставки потрібні митцю, який хоче вийти на професійний рівень. Саме там відбувається самопрезентація, навчання, обмін досвідом, можна налагодити мережу корисних контактів і знайомств, зрозуміти, чого чекає людина. Використовує також і онлайн-майданчики для продажу хендмейду – є своя крамничка на «Etsy», «Аuthorshop» та інших.
Натхнення лялькарка знаходить скрізь. Розповідає, якось, ідучи тролейбусі, вловила себе на думці, що вже понад 10 хвилин розмірковує як зробити кріплення для іграшки.
– Натхнення йде звідусіль. Наприклад, побачила якусь пташку і думаю «О, цікавий колір» або «Треба буде іграшці такий носик зробити». Це спрацьовує зовсім спонтанно. Проте можу і цілеспрямовано шукати ідеї. Також дуже допомагає Інтернет, маю навіть спеціальну теку на комп’ютері, куди складаю щось цікаве, що може мене надихнути, – розповідає Наталія Харченко.
Наталія вірить у баланс усіх речей і справ у Всесвіті. Жінка переконана, що якщо щось маєш і вмієш, то обов’язково потрібно цим ділитися, адже все у світі має свою ціну. Тому «віддає частинку себе» і на соціальні безкоштовні проекти. Найперший, в якому майстриня бере участь, – це проект «Чудо-восьминіжки».
Чудо-восьминіжки – це благодійна волонтерська організація, яка допомагає батькам передчасно народжених діток безкоштовно отримувати рятувальну іграшку – восьминіжку. В Україні цей проект існує з 2014 року. Своє місто до цього проекту долучила кілька років тому і Наталія Харченко, ставши волонтером.
– Побачила цю іграшку, створила її спочатку як майстер і зрозуміла, що невеликі зусилля можуть допомогти недоношеним діткам боротися за своє життя. Зв’язалася з представниками восьминіжок в Україні і запропонувала свою участь на регіональному рівні, – розповідає Наталія. – Проект пов’язаний з адаптацією недоношених діток до навколишнього світу. Вони народжуються з малою вагою, лежать у спеціальних кювезах, обплутані десятками провідків. Ці восьминіжки виконують допоміжну функцію: моральну для мами, і фізіологічну для дитини. Їхні щупальця зроблені у вигляді спеціальної спіральки і вони нагадують дитині пуповину, і відповідно створюється ефект, наче малятко ще у мами в животику, де тепло і спокійно. Відтак, це додає дитині сил. Сама іграшка створена за певними правилами зі спеціальних матеріалів і проходить відповідну обробку, тож іграшка абсолютно безпечна.
До проекту долучаються усі, кому не байдуже, як майстрині, так і просто охочі допомогти дітям, хтось перераховує кошти на матеріали, а хтось підтримує організаційно. Нині у Черкасах «Чудо-восьминіжки» допомагають малятам у Перинатальному центрі Черкас, у відділенні інтенсивної терапії новонароджених «Черкаської обласної дитячої лікарні», а також черкаські волонтери відправляють іграшки і в інші міста України. Все відбувається за бажанням батьків і схваленням лікарів.
Водночас Наталія бере участь у благодійних майстер-класах для дітей-сиріт, або хворих дітей у різних лікувальних закладах міста.
– Вважаю, що це важливо, адже я ділюся своїм вмінням з тими, кому це потрібно і допомагає, і від того мені стає тепліше на душі. Мабуть, у цьому і є призначення митця – дарувати добро своїми руками.
Анна Сакун
