Всі різні, але всі рівні. Ці історії чуємо ми, але ми хочемо, щоб про них почуло суспільство і почула держава. Розвіюємо міфи і стереотипи у суспільстві про різних людей. Такою є мета інформаційно-освітньої кампанії з захисту прав дискримінованих соціальних груп. Цей проєкт у Черкасах втілили через тематичні подкасти, перший випуск уже доступний для слухачів. «Нова Доба» пропонує текстовий варіант обговорення цієї важливої теми.

Теми, про які не всім і не завжди говорити легко і комфортно — теми табу. Відсьогодні починаємо серію просвітницьких подкастів у межах інформаційно-освітньої кампанії із захисту прав дискримінованих соціальних груп у громаді міста Черкаси. Така кампанія діє в межах проєкту «Підтримка активних громадян під тиском в Україні», який реалізовує освітній дім прав людини Чернігів у співпраці із «ZMINA – Центр прав людини» за фінансової підтримки European Union in Ukraine.

Щотижня в одному з подкастів ви будете дізнаватися про сучасне життя одної соціальної груп населення. Зокрема, людей з інвалідністю, людей, що лікуються від наркозалежності, представників секс-бізнесу та ЛГБТ-спільноти. А також звернемо увагу на типові гендерні міфи щодо чоловіків і жінок.

Які стереотипи поширені нині в соціумі щодо цих людей? Як є насправді? Представники цих спільнот, експерти з цих питань, дадуть відповіді на ці запитання. Окрім того, вони розкажуть, як ці соціальні групи почуваються нині в умовах широкомасштабної війни, та які суспільно корисні справи роблять.

Перший подкаст присвятимо важливості обговорення цих тем у соціумі. І ми поспілкувалися з експертами та експертками, а також представниками та представницями різних спільнот, які висловили власну думку щодо важливості подкастів на такі теми. Тож чому важливо розповідати та обговорювати теми табу? Ми запитали у координаторки інформаційно-освітньої кампанії з захисту прав дискримінованих соціальних груп у громаді міста Черкаси, голови благодійної організації «Благодійний фонд «Родина ЛГ» Олени Гавриш.

— У нашого фонду багато проєктів, і я щиро вдячна, що до них долучаються багато фахівців, лекторів, тренерів і тренерок, які, як правило, мають дуже великий соціальний вплив. У мене насправді здійснилася мрія… Ще коли я навчалася в школі, мені дуже було неприємно через деякі речі, але я ще не розуміла, що це так не має бути. У моєму дитинстві знущались з дітей, які носять окуляри, які руді, які товстенькі, які не можуть щось робити на фізкультурі, які занадто гарно вчаться і які не дуже гарно вчиться. Я пам’ятаю, що об’єкти цих знущань піддавалися дуже сильному впливу. Але в порівнянні з тим, який зараз булінг у школі і серед молоді, та навіть серед дорослих…

І мені досі соромно, хоч перед деякими людьми ми вибачалися, коли вже подорослішали. У мене відтоді це назавжди засіло в серці… По-перше, не можна нікого ображати. Найголовніше для людини – це гідність, яку сама людина має захищати. І ні в якому разі в її життя не має права втручатися інша людина. Тут вже йдеться про кордони свої і кордони іншої людини. Про гідність і те, що всі люди мають право бути різними, а люди можуть бути різними зовсім-зовсім з різних причин. І те, як у нашому суспільстві ставляться до ВІЛ-інфікованих людей, наркозалежних, які намагаються справитися з цією проблемою, ЛГБТ-спільноти, особливо після Паризької олімпіади, те, що прокотилося соцмережами і в Черкасах, — мені було дуже неприємно…

Дивіться, це все від необізнаності і від якихось стереотипів, які ми з собою перенесли ще з Радянського Союзу. Особливо це стосується тюремних якихось забобонів: половина країни сиділа, половина охороняла — ми пам’ятаємо. І це нам так здорово «проштампувало» мозок, я не буду це приховувати.

І коли я кожного разу чую, що найбільший гомофоб – людина, яка сама не може справитися зі своїми якимись таємничими потребами, хочеться більше просвітництва в цьому плані. Є купа запитань, на які люди не встигають відповісти або не знають, де знайти відповіді. Наприклад, якщо наркозалежність майже не вилікується, то що робити людям, які не можуть з цим упоратися, але дуже хочуть? Для мене було дуже цікаво.

Ми записали подкасти «Замісна терапія», де фахові люди відповідають на поширені тематичні питання. Наприклад, чи може народити жінка здорову дитину, якщо вона інфікована ВІЛ? І чи це є небезпечно для іншої людини? Як спілкуватися з ВІЛ-інфікованою людиною? Дуже добре, що є такі фахівці — медичні працівники, соціологи, інші спеціалісти, які можуть доступно і зрозумілими словами про це все відповісти.

Зараз будемо проводити інформаційно-освітню кампанію, щоб відповідати на актуальні запитання, порушувати теми, які для нашого суспільства доки що є табу.

Своє бачення щодо подолання соціальних стереотипів щодо різних людей висловив і гей-парамедик Nick. Він пояснює, чому важливо про це розповідати та як правильно це робити.

— Говорити про це дійсно треба. Хоча б тому що це факт, існування таких людей є фактом. Всі стереотипи, суспільні стереотипи, якісь ярлики і все інше мають піти. Мають піти, бо я вже багато разів казав: більшість стереотипів якимось чином прив’язані до глибокого «совка». І від цього треба позбавлятися, тому що це зовсім інакше виглядає насправді.

Мені здається, є сенс якось нормалізувати все, публічно нормалізувати, зокрема у вигляді таких інтерв’ю, у вигляді якихось реальних історій на радіо й телебаченні. Я насправді починав з соціальних мереж, після чого дійшов до більшого масштабу, демонструючи людям, що це норма, таке буває, таке трапляється.

Голова Всеукраїнської громадської організації  «Клуб Еней» Вєлта Пархоменко не один рік займається підтримкою секс-спільнот та людей, що лікуються від наркозалежності. На думку Вєлти, про ці та інші соціальні групи необхідно постійно говорити, адже тільки в такому випадку ці люди будуть помітними, і їхні питання будуть вирішувати, вважає вона.

— Про такі теми важливо зараз говорити, тому що, якщо ми не говоримо про людей, які відрізняються від більшості через стан здоров’я, через сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність, то ми робимо таких людей невидимими.

Ці люди стикаються з різними проблемами, зокрема зі здоров’ям, з доступом до соціальних та медичних послуг. Але якщо ми про них не говоримо, то вони не можуть вирішити свої проблеми, а вони — частина нашого суспільства і мають такі ж рівні права, згідно з Конституцією, як і люди, які не вживають активні речовини, не займаються секс-роботою. Тому про це важливо говорити.

Ми в організації «Клуб Еней» проводимо тренінги для поліцейських, в тому числі тренінги з толерантності — про те, як краще спілкуватися з людьми, які мають досвід вживання наркотиків. І також в нашій організації є такі вуличні пункти, пункти зменшення шкоди з профілактики ВІЛ, на яких соціальні працівники нашої спільноти роздають там безкоштовно чисті шприці, презервативи, пропонують тестування на ВІЛ. І ось один з таких вуличних пунктів був під аптекою. Це показово якраз про нерозуміння суспільства: дуже часто люди з сусідніх будинків, працівники аптеки виходять і намагаються влаштувати скандал, мовляв нащо ви тут стоїте, ми ці ж шприці продаємо, а ви тут безкоштовно роздаєте. «І взагалі оці наркозалежні, тут купа людей збирається, нам це не треба…» І доводиться довго пояснювати, чому це важливо.

Востаннє сама працівниця аптеки викликала поліцію. На виклик приїхав поліцейський, який проходив у нас тренінг. І він їй почав пояснювати, чому це важливо, що ми займаємось профілактикою ВІЛ, що люди з наркозалежністю потребують лікування та підтримки, що ми робимо гарну справу і щоб вона нам не заважала…

І це така була цікава полярність, тому що з одного боку — суспільство, яке не розуміє важливості такої роботи, підтримки і взагалі висвітлення таких тем. А з іншого боку — поліцейський, у якого була колись інша думка, але завдяки нашій роботі він її змінив і зараз встав на наш бік. І ця історія гарно показує, як було і як має бути.

Анастасія-Єва Домані, очільниця всеукраїнської громадської організації «Когорта», яка займається захистом прав транслюдей, поділилася: «Питання різних соціальних груп населення в Україні і не тільки десятиліттями були темами табу. Нині через це представники і представниці цих спільнот страждають. Їхні права часто порушують. Тому безперечно, щоб це виправити, про це треба говорити».

— Стосовно трансгендерних і не бінарних людей важливо говорити з суспільством і розказувати українцям про невідоме. Бо, як показує практика, люди найбільше всього бояться  того, про що вони не знають. І тут якраз дуже хороший ґрунт для розповсюдження місій та стереотипів про будь-кого.

В Україні інформації про трансгендерних людей раніше не було. Коректної, виваженої, яка йшла б в першу чергу від самих транслюдей. Її зараз з’являється більше, зокрема завдяки різним медіапроєктам, загалом висвітлення транстематики й транспроблематики в нашому інформаційному полі зараз більше. Десь на це впливає війна, хоч трошки воно зараз, можливо, на другому-третьому плані для ЗМІ, для блогерів, для споживача, але все ж таки ми планомірно намагаємося зробити трансспільноту більш видимою в нашому суспільстві, сильно видимою, і показати, що це звичайні люди, з такими ж побутовими проблемами, радощами й викликами.

І тут нічого такого нема. Це варіант норми, і про це треба говорити. Розумієте, для кожних з цих соціальних груп важливо, щоб про них говорили, і говорили правду, говорили самі про себе.

І ЛГБТ-люди, і спільноти секс-працівників, і аутоімунні люди. Тому що довго, ще з радянських часів, про це не говорили, це була тема табу, подекуди ці групи були навіть маргіналізовані, ніби їх не існувало взагалі в нашому житті. Так чи інакше, вони — наші колеги, вони є і в українському війську — я знаю про таких. Українці думають, що ці люди живуть якось самі по собі, їм притаманні такі-то різні характеристики. Насправді, побутує дуже багато міфів, зокрема, про секс-працівників і ЛГБТ-людей. А саме ЛГБТ-люди краще за інших розкажуть про себе, і розвіють міфи, наприклад, про передачу сексуальної орієнтації, коли ти просто з людиною спілкуєшся… Тобто, треба говорити, і тоді всі ці страхи перестануть існувати. Думаю, якщо у цих людей є якісь дискримінаційні, стигматизовані моменти в їхньому повсякденному житті, то висвітлення їхніх проблем доможе скоріше їх вирішити.

Коли йдеться про розв’язання проблем таких людей, то це, насамперед, — про привертання уваги до порушення прав людини. Наприклад, право на одностатеві шлюби або на реєстрацію цивільних партнерств, на усиновлення дітей.

Друзі, ми і надалі будемо детальніше обговорювати ці теми табу. У наступному подкасті поговоримо про проблеми людей з інвалідністю.

Інформаційно-освітня кампанія із захисту прав дискримінованих соціальних груп у громаді міста Черкаси діє в межах проєкту «Підтримка активних громадян під тиском в Україні», який реалізовує освітній дім прав людини Чернігів у співпраці зі «ZMINA. Центр прав людини» за фінансової підтримки European Union in Ukraine. Зміст інформаційно-освітньої кампанії із захисту прав дискримінованих соціальних груп у громаді міста Черкаси є виключною відповідальністю благодійного фонду «Родина ЛГ» та не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу