До Черкас, буквально після участі в Київському книжковому фестивалі та презентації там нового роману «Заячий костел», завітав батько українського бестселера Василь Шкляр. Зустріч-презентація з автограф-сесією відбулася у великій конференц-залі Черкаської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Тараса Шевченка. Гість розповів про передісторію створення нового письменницького творіння та власне про те, що він прагнув донести до читача й на чому хотів би розставити акценти.
Василь Шкляр розповів загалу шанувальників, як шість років тому до нього звернувся литовець, який запросив до Литви та запропонував написати історичний роман на кшталт «Трощі» про литовський рух опору Московії − так званих «лісових братів». Насправді, це було цікавою пропозицією, але письменник апелював до того, що не знає литовської мови. А, на його думку, «всі таємниці художнього твору ховаються в глибинах мови». Усе ж письменницька натура перевершила сумління. І він погодився на пропозицію та не пожалкував ані на секунду. Бо мав надзвичайні зустрічі, які для письменника, який пише на історичні теми, є неоціненними. Василь Шкляр за сприяння литовців мав щастя, за його словами, побачитися із дідами далеко за 90-то років − тими самими легендарними «лісовими братами», що боролись за незалежність Литви з радянським окупаційним режимом. Свідки потужного литовського опору ведуть усамітнений спосіб життя. Це зрозуміло − стільки в їхньому житі було несправедливості та страшної зради, що й зараз вони мало кому можуть довірити свої спогади.
Але Василю Шкляру вони відкрили дещо, такі подробиці про опір, зради, силу духу, що нікому не розповідали. Ця інформація наштовхнула письменника на думку про те, наскільки багато в литовського опору спільного з українськими повстанцями ОУН-УПА. Скільки існує паралелей у цих двох неоднозначних історичних історіях. Тож, Василь Шкляр після багатьох зустрічей ще й із литовськими краєзнавцями, істориками, надійними консультантами вирішив розпочати роботу над романом, який буде цікавим і українцям, і литовцям.
Щоправда, взявся за написання майже 5 років тому, задовго до повномасштабного вторгнення. І вже тепер бачить у паралелях оповідання про литовський національно-патріотичний визвольний рух пересікання з нинішнім часом і подіями цієї війни.
− Я розумів, що потрібно шукати місток від України до Литви, мусили ж бути зв’язки, − поділився автор роману. − З’ясувалось, що в 1950 році, коли вже настали найтяжчі такі моменти боротьби з радянщиною і не було ніякої надії на визволення, наші українські хлопці з Волині, вояки-повстанці ОУН-УПА, вирішили вирушити таким собі походом до Литви. Такі пропагандивні рейди тоді практикувались нашими патріотами. До Чехословаччини, наприклад, Румунії та Польщі. Вони хотіли заявити світові, що Україна бореться і ніколи не змириться з радянською окупаційною владою. У липні 1950 року дванадцять відчайдухів вирушили до Литви. Вони рухались через Білорусь, але там на них уже чатували військові заслони та засідки. Вочевидь, інформація просочилась через зрадників. І тоді командир загону Рибак приймає рішення про вимушене повернення. Але один із них вирішив йти до кінця, болотами та в обхід влаштованих пасток. І він дійшов. Власне історія в романі розпочинається саме з цього епізоду, а далі вже читайте…
Василь Шкляр розповів, що литовці після прочитання роману були дуже зворушені, адже твір написав не литовець. Зараз вони хочуть зробити переклад роману «Заячий костел» та говорять навіть про створення художнього фільму.
У багатьох виникає питання щодо дещо утаємниченої назви роману. Василь Шкляр зізнався, що знайшов її у литовському фольклорі і що вона йому припала до душі.
− Назва містить щось містичне та справді інтригує. Походить ця назва з литовського фольклору, а я в романі провожу ще й історію їхнього короля Міндолга, який правив у 13 сторіччі, − поділився він. − Узагалі, у Литві, коли малий хлопчисько встромляє носа у дорослі справи, його беруть, піднімають догори за скроні, обіцяючи побачити заячий костел. Звісно, він нічого не бачить. Власне, заячий костел − це те, що ти дуже хочеш побачити, але не побачиш ніколи. Але в назві я заклав дещо інший сенс. Через історію литовського правителя. Залишу це як інтригу для допитливих читачів, які все зрозуміють прочитавши роман.
Тетяна Євген’єва
