Політик, депутат, журналіст і митець — це лише деякі з видимих ролей Романа Сущенка, який встигає працювати у виконавчому апараті Черкаської обласної ради й представляти Україну на міжнародній арені. «Нова Доба» розпитала першого заступника голови облради, керівника місцевого осередку політичної партії «Європейська Солідарність» про візити до Франції, політичні інтриги й майбутню книжку його авторства.
— Ким позиціонує себе сьогодні Роман Сущенко? Ви — державний службовець чи таки більше до душі творче начало?
— Вважаю себе багатогранною людиною. Крім посади першого заступника голови Черкаської облради, я ще й депутат, а також очолюю територіальну організацію партії «Європейська Солідарність». Не сказав би, що я державний службовець — радше обраний чиновник. Звісно, статус дещо прирівнюється, але загалом це трохи інший напрям. Якщо державний службовець працює в конкретному периметрі зобов’язань, функціоналу й підпорядкування, то в обраного чиновника трохи більше свободи.
І, завдячуючи наявним освітам, життєвому досвіду, знанням і навичкам, я можу застосувати весь свій інтелект, якісь фізичні кондиції, уподобання й погляди для того, щоб ставити мету і досягати її. І це простіше, ніж звичайному чиновникові-держслужбовцю, оскільки у нього, хоч і є певні візії, але вони дещо вузькі. Тому я все-таки назвав би себе багатогранною особою з досить масштабними можливостями.
— Масштабні можливості – це й великі обов’язки. Як вам вдається все поєднувати?
— Це велика відповідальність, перш за все, перед людьми. Ідеться ж не тільки про електорат, оскільки на цій посаді ти не просто представляєш політичну силу, а й виконуєш певний функціонал: за розпорядженням голови Черкаської облради я відповідаю за гуманітарний сектор. А це стосується репутації Черкаської обласної ради, депутатського корпусу, його якості роботи. Звісно, що це велика відповідальність. Багато вільного часу немає.
Доводиться поєднувати і представницькі функції, і роботу за різними напрямками: оскільки Черкаська обласна рада керує майном і відповідає за кадровий потенціал — треба оперувати інформацією про те майно, а також спілкуватися з людьми, щоб розуміти, хто є хто. А варто зауважити, що сьогодні, після змін до чинного законодавства, на Черкащині налічується 150 суб’єктів і 450 об’єктів комунальної власності — це великий масив різних підприємств. Ними керують конкретні керівники, але їхню роботу треба контролювати, і, уявіть собі, у виконавчому апараті працює тільки 45 людей, у відділі майна— ще менше, і це надзвичайно складний процес.
Звісно, що велика відповідальність і нестача часу впливають на деякі рішення й участь у якихось процесах, оскільки масштаби досить великі, і не завжди встигаєш усе робити. Не завжди відкладаються в пам’яті всі рішення або якісь персони: часом доводиться й вибачатися, коли бачиш людину й називаєш її іншим іменем… Але загалом робота цікава, відповідальна, і головне — командна. Важливо, що у виконавчому апараті є і ділові, і навіть дружні стосунки, є порозуміння з керівництвом облради і, звісно, з політичними партнерами. Звісно, що є і політичні опоненти, але маємо і партнерів, із якими узгоджуємо конкретні рішення, обговорюємо ті чи інші кроки — щоб не було соромно після завершення каденції.
— Зараз у вашій роботі як першого заступника обласної ради помітно велика роль відведена міжнародній діяльності. Розкажіть про ваші останні візити до Франції: яке вони мають значення для України й, зокрема, для Черкащини?
— Так, насправді повноваження розділені так, що мені доручили займатися ще й міжнародною тематикою. Я знаю мови, маю відповідну освіту й досвід, зокрема — роботи за кордоном, у Франції, тож таке рішення голови облради обґрунтоване. До того ж, Черкаська облрада є одним із членів Української асоціації районних обласних рад (УАРОР), що об’єднує всі районні обласні ради і має відповідний вплив. Враховуючи те, що Україна зараз перебуває на стадії реформування децентралізації, потенціал цієї організації треба гідно оцінювати, оскільки наша УАРОР є членом Конгресу місцевих і регіональних рад. І коли ми станемо частиною європейської спільноти, то теж відкриються великі перспективи, оскільки всі демократичні цінності, нормативи й загалом європейське законодавство надає багато повноважень саме для розвитку регіонів.
До слова, нинішній рік оголошений роком розвитку європейських регіонів. Більше того: у червні ухвалили спільну резолюцію про те, щоб кожен європейський регіон закріпити за конкретною українською областю — неважливо, чи це Франція, чи Італія, чи навіть маленька Мальта. Сподіваюся, що європейські партнери нас підтримують у цьому.
Щодо Франції, то я вже майже 3,5 роки займаюся пошуком партнера для Черкащини. На цьому треку я співпрацюю з нашою амбасадою у Франції — Вадимом Омельченком, до того був Олег Шамшур. У нас були конкретні персональні домовленості про те, щоб дипломати, працюючи з французькими політиками й депутатами, все-таки підібрали нам тотожний регіон. І ця робота триває досі. На жаль, нам завадив ковід, потім — різні політичні колізії і стреси у Франції (я маю на увазі позачергові вибори до Національних зборів), зміна певного ландшафту… Усе це теж не додає на цьому шляху.
Коли було ухвалене рішення, ми в складі УАРОР почали працювати з Асоціацією Регіонів Франції (створена 25 років тому). Остання поїздка відбулася у вересні, на 20-й ювілейний конгрес регіонів Франції у Страсбурзі. До офіційної делегації запросили 18 представників з 9 регіонів України — це представники районних і обласних рад, серед них і Черкащина, яку я особисто представляв.
Нам запропонували представити Черкаську область серед президентів і віцепрезидентів регіонів цієї асоціації. Крім того, на брифінгу з пресою була можливість поспілкуватися як з українськими медіями, так і з французькими. Місцеві канали транслювали це дійство наживо. І хоч на конгресі налічувалося десь із півтори тисячі делегатів, нас дуже тепло зустрічали. Представники всіх французьких регіонів, не тільки президенти, а й представники регіональних рад, приїхали обговорювати свої проблеми, але окремо відбулися й панельні дискусії щодо співпраці європейських регіонів. Підбили підсумки олімпіади, і одна з панельних дискусій — завершальна — якраз стосувалася співпраці з українськими регіонами.
На конгрес прибув Уповноважений президента Франції, який відповідає за відновлення України, — П’єр Ельброн. Йшлося, зокрема, і про надання 200 мільйонів євро для відновлення наших регіонів — таке рішення декілька місяців тому ухвалив французький уряд, тож попереду тяжкі перемовини.
Результатом нашої панельної дискусії і участі в роботі конгресу стало підписання меморандуму про співпрацю між регіонами України й Франції. Підписали угоду Президентка УАРОР Тетяна Єгорова-Луценко, яка очолює Харківську обласну раду і Президентка Асоціації регіонів Франції Кароль Дельга. Це домовленість про наміри на співпрацю між усіма регіонами. Щодо майбутньої допомоги, то думаю, що вона стосуватиметься і Черкащини, оскільки йдеться про відновлення не тільки прифронтових областей. Ми знаємо, що наша область має стратегічне значення: сюди було релоковано багато підприємств і перебралося чимало внутрішньо переміщених осіб, які потребують підтримки.
Попереду — повернення ветеранів війни, і нам потрібно створювати нові підприємства й робочі місця. Якраз у цій стратегії частина фінансової підтримки від Франції буде дуже доречна. Єдине, що французька сторона наполягає на тому, щоб ми до цих коштів залучили ще й поляків. А це створює певні ризики. Зараз УАРОР відстоює позицію, щоб ми напряму працювали з французькими підприємствами і створювали спільні осередки, які працюватимуть над проєктами й освоюватимуть ці кошти. Тому під час перебування у Франції було важливо провести кілька перемовин щодо майбутнього партнера конкретного регіону.
— То якісь успіхи для Черкащини від таких перемовин все ж є?
— Я мав перемовини з французьким регіоном Центр-Долина Луари. Із президентом цього регіону, Франсуа Бонно, з керівником його кабінету, заступницею і віцепрезидентом ми домовилися попередньо про зустріч у жовтні. Більше того, ми обмінялися перспективними напрямками можливої співпраці. Йдеться про будівництво, екологічні матеріали в будівництві, які цікавлять французьких партнерів, агрокультуру, сільське господарство, виробництво екологічних продуктів і переробку.
Вони готові навіть нам запропонувати релокації і створити спільні підприємства на основі українських та французьких. Від них — технології, тренінги і спільний вихід на ринки Європи. Крім того, міжуніверситетські зв’язки. І звісна річ, що було би цікаво нам поговорити про історію і про туризм. Ми маємо великий туристичний потенціал. А Центр-Долина Луари просто перенасичена відомими замками, де зберігається історична спадщина французьких королів і герцогів. Крім того, адміністративний центр регіону Орлеан славиться ім’ям Жанни д’Арк. Тобто, можна віднайти багато спільних паралелей. І добре буде подивитися й повчитися у французів, як розвивається туризм. Можливо, вдасться залучити інвесторів. Принаймні, добудувати дорогу до Чигирина і резиденції Богдана Хмельницького. Я їм запропонував обдумати й, можливо, невдовзі долучитися до приватизації об’єктів в Україні.
— Це звучить обнадійливо для туристичної сфери на Черкащині. Але порушувати питання приватизації — доволі ризиковано через можливі спекуляції. Здається, дехто, попри війну, вже готовий до політичних ігрищ та інтриг. Чи не зарано для цього, як гадаєте?
— Якраз після повернення додому відбулася відповідна розмова: ініціативна група депутатів Черкаської обласної ради вирішила створити тимчасову комісію з аудиту, економічного аналізу та підготовки програми приватизації об’єктів комунальної власності. Ініціатива цікава. Її можна було би втілювати, але окремі депутати вирішили на цьому побудувати політику, хоч ми домовлялися, що під час війни політичні питання не будуть такими активними, як у мирний час. На жаль, вони не дослухалися і намагалися організувати проведення позачергової сесії для цієї тимчасової комісії.
Разом із політичними партнерами ми висловили свої позиції й таки не допустили цього позачергового засідання. На жаль, опоненти пробували маніпулювати, привели військових. Але ж кожна політична сила окремо і в цілому допомагає Збройним силам. І звісно, ми консультувалися з тими, хто зараз на передовій, наскільки доречно розробляти і втілювати в життя програму приватизації. І почули дуже жорстку критику цієї ініціативи: люди воюють, а депутатів можуть звинуватити в тому, що останнє майно розпродують невідомо кому.
Але ж ідеться про благі наміри, є й корисні інтереси. Тому у нас була така позиція: здійснити незалежну інвентаризацію всіх об’єктів (як я вже казав, це 150 суб’єктів і 450 об’єктів) за підтримки якоїсь міжнародної структури. Потім на її основі дивитися, що ми можемо пропонувати, а що ні — для цього в обласній раді існує спеціальна постійна комісія. Можна залучити й інші комісії, щоб, насамперед, оцінити результати роботи незалежних експертів. Як я говорив, в апараті працює 45 людей, у відділі майна — ще менше. І це не фахівці з аудиту, вони просто контролюють певні процеси, тому потрібно зробити цю інвентаризацію.
З іншого боку, потрібні ж і гроші для того, щоб провести цю незалежну інвентаризацію. А ми зараз рахуємо кожну копійку напередодні сезонного похолодання, адже є загрози для енергетичної системи. Словом, треба зважено підходити до цього.
Тому ці спроби самопіару чи ще чогось незрозумілі. Побачимо, як розвиватиметься це питання далі. Це якраз справді лягає в канву можливих політичних змін. Хоча чинне українське законодавство забороняє будь-які вибори під час воєнного стану. Ми знаємо, як у нас працює парламент, яка вертикаль, тож виключати всього неможливо.
— Додалася іще одна активна сфера діяльності у вашому житті — ви стали членом Ротарі-клубу «Cherkasy – Synergy». Чому зробили такий вибір? Невже вам мало тих обов’язків, які у вас є?
— Було кілька критеріїв, що підштовхнули мене до цього рішення. Я вже давно спостерігаю за роботою Ротарі-клубів у різних областях України і за кордоном. Зокрема у Франції свого часу йшлося про підтримку наших яхтсменів, і мені довелося долучатися до цього кейсу. Я побачив, що це дозволить залучити в проєкти додаткові кошти і нові зв’язки, отримати цікаві культурні, історичні й соціальні обміни. Тобто, це нові навички, нові знання, що передбачають додану вартість — як для громади, так і для людей, які працюють у цьому клубі.
А ще, коли надійшла відповідна пропозиція, і я побачив, хто працює саме в клубі «Cherkasy – Synergy», довго не вагався: багатьох цих людей я знаю особисто, ми співпрацювали в різних сферах, і звісно, для мене честю була ця пропозиція.
Ще один критерій, оскільки я працюю у різних царинах, — така участь відкриває нове вікно можливостей. Ротарі-клуб дає не тільки особисте спілкування з людьми, ти ділишся своїм досвідом, знаннями, контактами, і в результаті народжуються успішні проєкти. І місяць не минув, як ми передавали Збройним силам автомобіль швидкої допомоги, потім були обміни на заході України, зараз ось допомагаємо військовим ліцеїстам, які позбавлені батьківського піклування.
Тут є багато напрямків, які треба розвивати, і проєктів, які можна втілювати. Тим більше, є можливість залучити іноземних партнерів, колег, їхні ресурси й знання. І я переконаний, що від цього виграють всі.
— Одночасно з вашою основною роботою в Городищі й Чигирині були представлені ваші мистецькі виставки. Які маєте подальші творчі плани?
— Якраз виставка з Чигирина їде до Черкас. Із наступного тижня я збираюся на унікальну конференцію у Празі «Future Forces Forum». Це міжнародна платформа за підтримки НАТО, Європейського Союзу й уряду Чеської Республіки триватиме кілька днів, у межах якої представлять виставку. За сприяння українського уряду туди збираються делегації майже з усіх областей — це представники і від ОВА, і від комунальних підприємств, і від обласної ради та районних рад.
Йдеться про обговорення з експертами передових технологій як у військовій сфері, так і в цивільному захисті. Я запрошений брати участь на панелі про цивільний захист, критичну інфраструктуру і те, як її зробити стійкою та забезпечити від майбутніх ракетних ударів, інших ризиків, техногенних катастроф. Ми знаємо про серйозні виклики, що стоять перед нами, пов’язані з війною. І якраз європейці хочуть нам допомогти.
Це можливість продемонструвати, свою спроможність та ефективність. Там будуть українські представники різних міністерств, оборонного промислового комплексу, виробники з різних підприємств, також будуть люди, які ухвалюють рішення, і представники місцевих органів самоврядування. Я вважаю, що такі форуми і допомагають нашим регіонам, і рухають Україну в Європейський Союз (бо йдеться про стандарти), і творять наше майбутнє в парасолі безпеки.
У рамках цього форуму мені запропонували представити виставку своїх робіт, тому сподіваюся, що ми ще раз привернемо увагу не тільки до Черкащини, а й до проблеми звільнення політв’язнів. Експозиція свідчитиме про те, що людина, потрапляючи в місця несвободи, не має замикатися в собі: їй треба виживати в тих умовах. Якраз коли знаходиш собі якісь заняття — малюєш, читаєш книжки абощо, — темні думки відходять, і стає простіше вижити в цих умовах.
Я не беруся порівнювати те, як зараз нашим депортованим дітям, цивільним військовополоненим, які перебувають в лещатах російського режиму — це дуже складна тема… Але головна мета цієї виставки – привернути увагу європейців, представників різних міжнародних організацій до однієї з важливих катастроф, що відбувається під час війни. І залучити їх до прийняття більш серйозних, прагматичних і рішучих кроків. Я маю на увазі і посилення економічних санкцій, і суворий контроль за подвійними технологіями. Адже на виставці також ітиметься про технології подвійного призначення: це й енергетика, і вода, і захист довкілля. І паралельно — звертати увагу конкретно до людського капіталу, до тих людей, які страждають, щоб спонукати Європу до роздумів про жахливі наслідки безкарності.
— Нехай ця мета буде досягнута, тому що вона досить актуальна й потрібна. Ви добре володієте словом і вмієте професійно роз’яснити такі складні теми, що однозначно є цінним у роботі на міжнародній арені. Чи очікувати колись книгу вашого авторства?
— Я зробив уже не одну публічну обіцянку, а йдеться саме про ті роки, які я провів у місцях несвободи. Маю кілька зошитів, у яких я хронологічно записував певні події, потім і учасників. Але не вистачає часу, щоб це все викласти на папері. Вже є і пропозиції від видавців, зокрема і від представників Ротарі-клубу, є редактори, які б могли допомогти. Тому дуже сподіваюся, що знайду час.
І, звісно, часто запитують, чи продовжую я малювати. Маю наміри відтворити на папері кілька урбанізованих міст з допомогою нових технік, із використанням природних барвників — чаю, лушпиння цибулі тощо, щоб ця техніка збереглася і в подальшому. Це доволі унікальний винахід, що відрізняє від класичних робіт наших художників.
Тетяна Очеретяна, Юлія Світайло
Більше новин — у нашому телеграм-каналі.