Всі різні, але всі рівні. Ці історії чуємо ми, але ми хочемо, щоб про них почуло суспільство і почула держава. Розвіюємо міфи і стереотипи у суспільстві про різних людей. Такою є мета інформаційно-освітньої кампанії з захисту прав дискримінованих соціальних груп. Цей проєкт у Черкасах втілили через тематичні подкасти: у першому випуску йшлося про те, чому загалом важливо обговорювати теми «табу». Друга серія подкасту присвячена людям з інвалідністю, третя — про трансгендерних людей. Обговорювали також проблеми людей, які живуть із ВІЛ, і тих, хто живе з наркозалежністю. Сьогодні мова піде про ЛГБТ-спільноту. «Нова Доба» пропонує текстовий варіант обговорення цієї важливої теми.
Серію просвітницьких подкастів «Обговорюємо теми табу» розроблено у межах інформаційно-освітньої кампанії захисту прав дискримінованих соціальних груп у громаді міста Черкаси. Така кампанія діє в межах проєкту «Підтримка активних громадян під тиском в Україні», який реалізовує освітній дім прав людини Чернігів у співпраці із «ZMINA – Центр прав людини» за фінансової підтримки European Union in Ukraine.
Нагадаємо, щотижня в одному з подкастів ви можете дізнаватися про сучасне життя одної соціальних груп населення. І сьогодні мова піде про представників ЛГБТ-спільноти.
Водій та військовий лікар із позивним Нік у 16 років зрозумів, що він гей. З того часу він це не приховує. Про це знають ті, хто його оточує і у військовому та парамедичному колі, і в цивільному житті. Нині Нік навчає військових в тилу надавати домедичну допомогу. А от які стереотипи поширені нині в соціумі щодо представників ЛГБТ-спільноти, що про це говорять різні люди та самі представники цієї категорії населення, як ця соціальна група почувається нині в умовах широкомасштабної війни та які суспільно-корисні справи робить — про це у сьогоднішній серії подкасту «Обговорюємо теми “табу”».
— Я військовим не був ніколи. В 2015 році почав як волонтер і тільки потім став парамедиком. Мій шлях як парамедика почався з Тайри. Це Юлія Паєвська, відома парамедикиня, яка пережила полон. Вона стала моїм поштовхом. Спочатку в її медроті я був водієм. Після чого почав освоювати стабілізацію, кровотечі й таке інше. Потім став членом ASAP — теж досить відома група, де я продовжив свій шлях як парамедик. Так сталося, що після Ірпеня здоров’я в мене трохи менше стало. Тому зараз я на службі — інструктор. Навчаю військових, як рятуватися, якщо щось трапилося: критичні кровотечі, надання першої допомоги, робота з турнікетами, робота з броньовими отворами і так далі. Тобто все для того, щоб стабілізувати себе на полі бою, аби потім парамедики зробили свої справи. Річ у тім, що 2016 року я в Авдіївці потрапив у дещо екстремальну ситуацію, після чого в мене проблеми зі спиною й ногою. У минулому році в Ірпені все це дало про себе знати, бо я недолікувався нормально, тепер ходити трохи боляче. Зараз я закріплений за Київською областю. Не маю права покидати її, тому що підписав контракт. Тут і навчаюся.
Щодо ставлення до представників ЛГБТ-спільноти, то, за словами Ніка, у цивільному житті все більше людей ставляться до них нейтрально чи позитивно. Проте є й ті люди, які мають негативне ставлення.
— У людей абсолютно різні реакції — спектр від «ну і що» до «ой, фу». Реально можу сказати, що після того, як я все зрозумів, людей, які поставилися нормально, більш-менш нормально чи, наприклад, позитивно, — значно більше, ніж людей, які відвернулися. Зрозумів я все це в 16 років. У мене свого часу були дівчата. У мене були чудові-чудові дівчата. Тобто я мав стосунки, але не розумів, чому щось не так. Усвідомив, що це не воно, і вирішив дізнатися все ж таки, що до чого. І тоді зрозумів, ким я є. Відтоді я принципово цього не приховував.
За словами Ніка, у військовому житті люди ЛГБТ-спільноти останнім часом представлені все більше. І свою позицію та спосіб життя вони не приховують.
— Дуже суттєва кількість, і вона фактично не відрізняється від кількості ЛГБТ-спільноти у відсотковому відношенні від цивільного життя. Тобто на фронті ЛГБТ-люди є. Останнім часом вони все більше заявляють про себе, про свої права.
До 2021 року я був співзасновником громадської організації ЛГБТ-військових. І зараз ця організація налічує досить велику кількість ЛГБТ-людей військових. Вона об’єднала і військових, і волонтерів, і добровольців.
З самого початку повномасштабного вторгнення я був вкрай завантажений усім, що стосувалося медичної евакуації, медроти нашого опорного шпиталю. А наша медрота базувалась на одному з підрозділів АЗОВ. Звісно, потрапляючи туди, так чи інакше люди перевіряли, хто ми. Ну, бачите, живий, здоровий, недискримінований. Тобто АЗОВ знав, хто я. Я просто робив свою роботу, з прапором веселковим не бігав. Робив те, що треба.
Нік ділиться, що стереотипи щодо представників ЛГБТ-спільноти з початком повномасштабної війни почали дещо зникати. Більше уваги почали звертати на те, які конкретні справи у військовому та цивільному житті здійснюють ці люди. Стереотипи з часів радянської влади поступово відходять на задній план. Натомість певні соціальні норми щодо ЛГБТ перейшли переважно в релігійну площину.
— Найогидніші стереотипи стосовно ЛГБТ-спільноти починають вивітрюватися через те, що коїться зараз в країні. І найголовніший, найбридкіший стереотип стосовно ЛГБТ-спільноти має такий тяжкий фльор совкової зонівської культури: “Та пєтухі…” і ось це все. І розумієте, це починає вивітрюватися. Найогидніший варіант гомофобії, яка є в нашому суспільстві, зараз починає зникати. Тому що все більше людей у зв’язку з війною Росії проти України від цієї недолугої культури починають віддалятися. А це була чи не наймасовіша стереотипна огидна дезінформація стосовно нас. Зараз це все трохи деформувалося й трохи інакше виглядає. Якимось чином ця дискримінація отримала сьогодні більш релігійний відтінок. Але я апелюю до таких людей тим, що ми живемо в світській державі, в якій церква не має стосунку до законодавств чи чогось іншого. Власне кажучи, моя свобода забезпечена Конституцією.
На думку представника ЛГБТ-спільноти Ніка, розвіювати міфи потрібно не лише на основі позитивних прикладів діяльності цих людей, а й шляхом утвердження прав на законодавчому рівні. І, за словами парамедика, такі юридичні напрацювання на державному рівні вже є.
— Те, що зараз існує на законодавчому рівні, — це мізер, який у житті застосувати майже неможливо. Єдине, про що мені відомо, — це заборона дискримінації на робочих місцях, а все інше якось народилося мертвим.
Сьогодні досить багато серйозних законопроєктів, які розробили активісти, громадські організації і журналісти. Наприклад, законопроєкт 5488, який зараз суттєво розкручує журналіст Євген Лісний. Це закон про недискримінацію. Ще проштовхується і проштовхується законопроєкт про цивільне партнерство, що вкрай важливо в усіх аспектах життя — не просто країни, а соціуму, хоч там всі аспекти підуть на користь країні. Можна почати з того, що це економічно вигідно для країни — це теж податки фактично, спрощено кажучи. Я не кажу, що це надвеликі податки, але, вибачте, в нашій ситуації сьогодні кожна копійчина важлива.
Водночас, за словами Ніка, внесення змін до законодавства, що стосується життя та діяльності представників ЛГБТ-спільноти, сприятиме євроінтеграції та розширить права і можливості цих людей.
— По-перше, це повне сприйняття нас як цивілізованої держави. Тобто ми таким чином в очах успішної європейської спільноти станемо нормальними партнерами. Тобто не якимось середньовічним постсовковим бидлом, а освіченими людьми з правами.
Стосовно самих партнерств. Дивіться, сьогодні я не маю права на спільну власність зі своїм партнером, я не маю права доступу до мого партнера в лікарні, я не маю права на умовну спадщину, на спільну власність і так далі. Тобто все те, що доступне звичайним гетеросексуальним парам, нам недоступне. Ми не можемо нічого робити. І справа в тому, що в цьому законопроєкті, в цих цивільних партнерствах, нема нічого, що так чи інакше могло стосуватися релігійних аспектів. Це суто юридична площина, що не перетинається з якимись релігійними особливостями. Це акт про цивільне партнерство. І воно включає в себе все те, що я щойно озвучив.
Нік додає, що з початку повномасштабної війни представники ЛГБТ-спільноти в європейських країнах почали більш суттєво підтримувати українців.
— На особистому прикладі я можу сказати, що ЛГБТ-спільнота з Європи придбала мені два евакавтомобілі. Стосовно всього іншого цивільного населення — європейська ЛГБТ-спільнота теж досить серйозно донатила на потреби цивільних людей. Тобто так, європейська спільнота суттєво допомагала нам боротись із тим, що на нас навалилося.
Нік підсумовує, що в сучасних воєнних реаліях представники ЛГБТ-спільноти в регіонах показали власним прикладом, що готові виконувати суспільно важливі справи різного характеру та складності. А ставлення до них не має базуватися на радянських чи релігійних стереотипах. І, за словами Ніка, вже нині ставлення до таких людей у соціумі змінилося від категорично несприйнятливого до нейтрального чи позитивного.
— Я особисто бачу, що ситуація стає кращою, тому що, знов-таки, організації ЛГБТ-військових стали більш видимими. Вони показують себе з боку досить адекватних людей. І це так чи інакше дає привід нормалізувати ставлення суспільства.
Стосовно релігійних організацій. Ну, вибачте, так сталося, що я намагався трохи вивчити предмет, за яким вони нас дискримінують, і нічого такого я прямо страшного не знайшов. Найцікавіший їхній аргумент — “Старий Завіт”, але насправді це маніпуляція, що зовсім не відповідає дійсності. Тобто такі подвійні стандарти релігійної спільноти. Є ряд релігійних діячів, які змінили своє ставлення до нейтрального, але мені відомі окремі люди, які до цього ставляться нормально, навіть більш позитивно, та підтримують ЛГБТ-спільноту.
Насправді я бачу покращення у савленні до ЛГБТ-спільноти з моменту повномасштабного вторгнення.
Стосовно гомофобії: у підсумку від совкових, зонівських стереотипів усе дещо перекочувало в релігійну площину, але не в тому масштабі, як було раніше. Наприклад, мій командир вважає мене одним з найкращих парамедиків і водіїв. І її відверто не цікавить мої вподобання. Я вважаю, що суспільству потрібно в першу чергу бачити в людях людей, а не їхні вподобання.
